Реферат на тему "Персонал підприємства Продуктивність праці"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Курсовая на тему Персонал підприємства Продуктивність праці

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Курсовая *
Размер: 41.34 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Ирина
1 2 Следующая страница

добавить материал

Міністерство освіти та науки України
Академія муніципального управління

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: “Економіка підприємства”
На тему: «Форми оплати праці і їх вибір у конкретних умовах виробництва”

                                            Виконала:

                                                                Студентка 2-го курсу        
                                                                  Економічного   фак-ту                                                                                                                                                                                            
                                            гр. Ф(з)-1
                                             Мазур І.А.                                                              

                                                                           

                                                                                                                                         

                                     
Київ 2006

План

Вступ
1.  Персонал підприємства;
2.  Ефективність праці та резерви її росту;
3.  Продуктивність праці:
3.1  Поняття продуктивності праці;
3.2  Фактори та резерви зростання продуктивності праці;
3.3  Факторний метод прогнозування.
Висновок
Список використаної літератури

Вступ
Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.
Підприємство ¾ це організаційно виокремлена та економічно самостійна основа (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним розвитком економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.
Інтегральним показником якості робочої сили є продуктивність праці. Під продуктивністю праці слід розуміти витрати праці на виробництво одиниці продукції.
Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом порівняння результатів праці у вигляді обсягів виробленої про­дукції (робіт, послуг) із витратами праці (середньооблікова чи­сельність робітників).
Резерви росту продуктивності та ефективності праці на підприємствах можуть розрізнятися за двома ознаками — за характером факторів, які використовуються: екстенсивні та інтен­сивні; за напрямками сприяння: за групами ресурсів, які викори­стовують.

1.               Персонал підприємства.
На будь-якому підприємстві ключовим є людський фактор ¾ люди, яки на ньому працюють. Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства використовують терміни: кадри, персонал, трудовий колектив.
Під кадрами розуміють основний (штатний) склад працівників підприємств, установ та організацій у різних галузях народного господарства.
Трудові фактори характеризуються кількісно і якісно.
Кількісною характеристикою трудових факторів є ступінь забезпеченості виробництва працівниками тієї чи іншої категорії. Цю характеристику визначають  такі показники:
Ø     загальна кількість населення;
Ø     співвідношення працюючих і непрацюючих;
Ø     тривалість робочого часу;
Ø     наявність на ринку праці працівників необхідної категорії.
Якісними характеристиками є:
Ø     професія;
Ø     спеціальність;
Ø     кваліфікація;
Ø     досвід;
Ø     рівень освіти і виховання.
Професія характеризує певний вид роботи в одній із галузей виробництва, що вимагає відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок, необхідних для її виконання. У самій професії розрізняють спеціальності, що вимагають додаткових знань і навичок для виконання роботи на певній ділянці даної галузі виробництва. Наприклад, професія слюсаря поділяється на спеціальності “слюсар-складальник”, “слюсар-інструментальник” і т.ін.
Кваліфікація ¾ це  сукупність знань та умінь виконувати роботи відповідного рівня складності на окремих ділянках виробництва. Обов’язковим і найбільш суттєвим елементом кваліфікації є загальноосвітня і загально технічна підготовка працівника нарівні з одержанням виробничих навичок з певної спеціальності. Чим вище технологічний рівень виробництва, складніше система машин і технологічних процесів, тим більш значні вимоги до кваліфікації робітника. Він має не володіти певними прийомами виконання виробничої операції, але й  знати конструкцію машини, властивості використаних сировини і матеріалів, розуміти теоретичні основи виробництва ¾ технологію, економіку і організацію виробництва галузі, у якій він працює. У діяльності робітника високої кваліфікації  зростає частка розумової праці, його функції наближаються до функцій інженерно-технічних працівників.
Персонал підприємства ¾ це провідний мобілізуючий фактор виробництва. Його творчий талант і практична робітнича майстерність особливо виразно проявляється в умовах ринкових відносин, де постійно присутня підприємницька конкуренція. Так, інженерна діяльність працівників підприємства має вирішальне значення у виявленні і оцінці попиту, створенні високоякісної продукції, виборі прогресивних технологій, раціональній організації виробництва в цілому, тобто в ефективному поєднанні всіх складових факторів виробництва. В той же час кожне таке мистецьке рішення може залишитися лише побажанням на папері, якщо не буде фахово завершене робітниками у вигляді матеріалізованої продукції.
Саме така, цілеспрямована, гармонійна діяльність колективу забезпечує економічний поступ підприємства. Згідно з діючим в Україні з 1995 року Класифікатором професій весь персонал працюючих у нашій країні поділяється на дев’ять груп (розділів професій):
1.          Законодавці, вищі державні службовці, керівники.
Крім представників, що визначають державну і регіональну політику, даний розділ професій містить керівників об’єднань, підприємств, установ, організацій і їхніх підрозділів (керівники функціональних підрозділів, цехів, дільниць).
2.          Професіонали.
Цей розділ містить професії, що передбачають високий рівень знань у сфері фізичних, матеріальних, технічних, біологічних, агрономічних, медичних і гуманітарних наук. До них належать наукові співробітники, інженери, конструктори, технологи, архітектори тощо, а також професіонали високого рівня (як правило, ті, що мають наукові ступені і звання або значний досвід роботи).
Згідно з Постановою КМ України професіонали відповідно до їх кваліфікації поділяються на 4 категорії: вищу, першу, другу і професіонал даної галузі знань (наприклад, фізик, астроном, архітектор, конструктор, економіст тощо). Однак у деяких галузях можуть використовуватися й інші види кваліфікаційних категорій. Зокрема, у науковій сфері використовується такий розподіл: головний науковий співробітник, провідний науковий співробітник, старший науковий співробітник і молодший науковий співробітник.
3.          Фахівці.
Даний розподіл враховує професії, що передбачають знання в одній чи декількох сферах природничих, технічних чи гуманітарних наук. Професійні знання полягають у використанні методів відповідних наук. Професії даної категорії відповідають рівню молодшого фахівця, бакалавра, фахівця. Фахівці поділяють на такі кваліфікаційні категорії: першу, другу, третю, без категорії.
4.          Технічні службовці.
Даний розподіл містить професії, що передбачають знання, необхідні для підготовки, збереження та відтворення інформації, а також виконання розрахунків. Ці професії вимагають повної рівня загальної і/або професійної середньої освіти чи середньої освіти і професійної підготовки на виробництві. Технічні службовців можуть одержувати такі категорії: першу, другу, третю, без категорії.
5.          Робочі сфери торгівлі і побутових послуг.
Професійні знання охоплюють забезпечення послуг, пов’язаних із перевезеннями, харчуванням, побутовим обслуговуванням, торгівлею, охороною, ін. Значна частина професій вимагає загальної середньої і/або професійної освіти або середньої освіти і професійної підготовки на виробництві.
6.          Кваліфіковані робітники сільського і лісового господарств, риборозведення і рибальства.
Професії даного розподілу вимагають знань і навичок виконання функцій у
 відповідних секторах економіки. Необхідний рівень освіти ¾ повна середня освіта і/або професійна освіта або середня освіта і професійна підготовка на виробництві.
7.          Кваліфіковані робітники з інструментом.
Цей розподіл містить професії, що передбачають знання, необхідні для вибору способів використання матеріалів та інструментів, визначення стадій виробничого процесу, характеристик і призначення готової продукції.
Необхідний освітній рівень ¾ середня і/або професійна освіта і професійна підготовка на виробництві (у деяких випадках ¾ кваліфікація молодшого спеціаліста). Робітники за тарифними розрядами поділяються на такі кваліфікаційні групи (при 6-розрядній сітці): висококваліфіковані робітники ¾ 5-й і 6-й розряди, кваліфіковані ¾ 3-й і 4-й розряди, низько кваліфіковані ¾ 1-й і 2-йрозряди, некваліфіковані робітники, що не мають розрядів.
8.          Оператори і складальники устаткування і машин.
Розділ містить професії, що передбачають знання, необхідні для експлуатації і нагляду за роботою устаткування і машин, у тому числі високоавтоматизованого, а також для їх складання. Необхідний освітній рівень ¾ середня освіта плюс професійна освіта чи професійна підготовка на підприємстві (у деяких випадках – кваліфікація молодшого фахівця). Кваліфікаційна диференціація в даному випадку аналогічна попередній групі.
9.          Найпростіші професії.
Даний розділ містить професії, що вимагають знання для виконання завдань із використанням простих інструментів, у деяких випадках зі значними фізичними зусиллями. Зазначені завдання пов’язані з продажем товарів на вулиці, збереженням та охороною майна, прибиранням, очищенням, пранням, виконанням низькокваліфікованих робіт у різних галузях економіки. Необхідний рівень освіти ¾ незакінчена середня освіта і мінімальна професійна підготовка на виробництві або інструктаж.
Отже персонал підприємства можна поділити на дві основі частини за участю у процесі виробництва: робочі та службовці.
Робочі, або виробничий персонал, здійснюють трудову діяльність у матеріальному виробництві з переважною долею фізичної праці. Вони забезпечують випуск продукції, її обмін, збут і сервісне обслуговування. Виробничий персонал можна розділити на дві складуючи частини:
ü     Основний персонал ¾ робочі, переважно зайняті випуском продукції;
ü     Допоміжний персонал ¾ робочі, переважно зайняті в заготівельних і обслуговуючих цехах підприємства.
Результатом праці виробничого персоналу є продукція у речовій формі (будівлі, автомобілі, телевізори, меблі, продукти харчування, одяг та ін.).
Службовці, або керівний персонал, здійснюють свою трудову діяльність в процесі керування виробництвом із переважною долею розумової праці. Вони зайняті переробкою інформації з використанням технічних засобів керування. Основним результатом їх трудової діяльності є вивчення проблем керування, створення нової інформації, зміна її складу та форми, підготовка управлінських рішень, а після вибору керівником найбільш ефективного варіанта ¾ реалізація та контроль виконання рішень. Керівний персонал поділяється на дві основні групи: керівники та спеціалісти.
Спеціалістів підприємства можна розподілити на три  основні групи залежно від результатів їх праці:
- функціональні спеціалісти керування, результатом діяльності яких є управлінська інформація (референти, економісти, бухгалтера, фінансисти, маркетологи  та ін.);
-         спеціалісти — інженери, результатом діяльності яких є
конструкторсько-технологічна або проектна інформація в галузі  техніки та технології виробництва (технологи, інженери, конструктори, будівельники,  проек­тувальники та ін.);
-         службовці — технічні спеціалісти (машиністи, операто­ри, кур’єри,  ліфтери, комірники, офіціанти та ін.), які виконують допоміжні роботи в керівницькому процесі.

2.               Ефективність праці та резерви її росту.
Ефективність праці та резерви її росту. Успіх будь-якої трудової діяльності характеризується її ефективністю. Під ефек­тивністю праці треба розуміти соціально-економічну категорію, яка визначає ступінь досягнення тої чи іншої цілі, співвіднесеної зі ступенем раціональності витрачання використаних при цьому ресурсів. Таке визначення відображає поняття ефективності з якісного боку як співвідношення між результативністю праці та економічністю виробничих витрат. З кількісного боку поняття ефективності визначається як частка від ділення отриманого ефекту (результату) на понесені при цьому витрати.
Процес постійної цілеспрямованої праці з підвищення ефективності праці можна назвати ефективізацією праці. Понят­тя "ефективізація" продиктовано необхідністю вживання ди­намічного еквівалента поняттю "ефективність" у тій же ж мірі, як співвідносяться поняття "інтенсивність" та "інтенсифікація", "ак­тивність" і "активізація".
Стратегія ефективізації припускає визначення основних напрямків підвищення ефективності праці на основі комплексно­го використання та розвитку всіх факторів і ресурсів за для швид­шого подолання кризового стану економіки.
Тактика ефективізації полягає в розробці та здійсненні поточних заходів з виявлення та використання резервів підвищен­ня ефективності праці на основі усунення невиробничих витрат.
Ефективізація праці як на стратегічному, так і на тактич­ному рівні має своїм результатом прирощення ефективності праці. Багатоаспектність ефективності як соціально-економічної категорії потребує роздивляння ряду понять, які виражають її сутність.
Якщо ефективність характеризує співвідношення результатів і витрат із кількісної сторони, то їх якісна сторона характе­ризується поняттям "якість праці". Якість праці, як характерис­тика ефективності, розглядається з точки зору двох критеріїв: ре­зультативності витрат і економічності витрат.
Під результативністю витрат розуміється ступень до­сягнення заданої цілі: в даному випадку — забезпечення конку­рентоспроможності продукції високої якості, виконуваних робіт, послуг за всією сукупністю споживацьких властивостей (понад тих вимог, які враховані в оцінці продуктивності праці).
Економічність витрат визначається інтенсивністю праці та продуктивністю використання речових ресурсів. Інтенсивність пра­ці — це ступень її напруженості в процесі виробництва, яка ви­мірюється витратами фізичної та нервової енергії людини в одини­цю часу. Інтенсивність праці залежить від застосованої технології, використання можливостей виробництва, які маються, і відношен­ням людини до праці. В той же час, прямо впливає на продуктивне використання природних, матеріальних та технічних ресурсів.
1 2 Следующая страница


Персонал підприємства Продуктивність праці

Скачать курсовую работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/12855



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com