Реферат на тему "Православ я на Галичині ХХ ст проблеми і перспективи"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Курсовая на тему Православ я на Галичині ХХ ст проблеми і перспективи

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Курсовая *
Размер: 33.78 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): romb2008
1 2 Следующая страница

добавить материал

Національний університет «Острозька академія»
Курсова робота на тему:
«Православ’я на Галичині ХХ ст.: проблеми і перспективи»
Виконала:
студентка гуманітарного ф-ту
групи Р-31
Гуцалюк Ю.С.
Перевірив:
Кукурудза А.Р.
Острог – 2008

Зміст
РОЗДІЛ І. Становище православ’я в другій половині 90-х років ХХ ст.
1.1. Характеристика РПЦ з кінця Радянського Союзу
1.2. Відновлення греко-католицької церкви, її конфлікт з православ`ям
1.3 Відновлення української автокефальної церкви
ІІ. Автокефалізаційні процеси православ’я в незалежній Україні
2.1 Поява Київського патріархату
2.2. Протистояння Київського патріархату з Греко-католицькою церквою
2.3. Конфлікти Київського патріархату з УАПЦ
ІІІ. Структура, конфлікти та розвиток православних церков в Галичині
3.1. Існування УАПЦ
3.2 Сучасний стан Київського патріархату в Галичині з 1996 р.
3.3. Андрей Шептицький - глава Української Церкви Митрополит Галицький, Архиєпископ Львівський

Вступ
Галичина – особливий регіон України. Вважається, що до її складу входять нинішні Львівська, Івано-Франківська і більша частина Тернопільської областей.
Цей регіон має ряд специфічних особливостей, зокрема, в релігійному плані. Якщо в більшості регіонів України переважає православ’я, то в Галичині домінуючою є греко-католицька церква (офіційна назва – Українська Католицька Церква). Саме ця церква забезпечує відносно вищу релігійність галичан і їхню зорієнтованість на західноєвропейські культурно-релігійні цінності.
Греко-католицька церква не лише визначає специфіку регіону. Вона також служить своєрідним відображенням ментальних особливостей галичан як одного із українських субетносів.
Не дивно, що в свідомості багатьох наших сучасників Галичина виступає як “уніатський регіон”, населення якого твердо дотримується греко-католицької орієнтації. І чомусь забувається, що саме галицькі православні єпископи (Львівський Гедеон Балабан та Перемишлянський Михайло Копистенський) не взяли участь у Брестському уніатському соборі 1596 р. й не визнали його рішень. Майже сто років після закінчення цього собору галицькі українці в основній своїй масі залишалися православними.
У продовж тривалого періоду релігійно-церковне життя в Україні перебуває у надзвичайно динамічному стані, який не може однозначно означуватися як поступальний розвиток. На жаль він характеризується не лише бурхливим зростанням мережі релігійних організацій та позитивними змінами у ставленні людей до духовно-релігійних цінностей, але й затяжним, принизливим міжцерковним конфліктом.
Проблема нормалізації релігійного життя в Україні непроста. Існуючі негаразди тисячами ниток пов’язані з іншими сферами життя суспільства, становлячи собою комплекс надзвичайно делікатних проблем, розв’язання яких вимагає фахової підготовки, громадської активності і життєвої мудрості від усіх, хто до них причетний.
Майже третину релігійних організацій зареєстровано в Галичині. Це відбиває відмінності в релігійних потребах населення різних регіонів України: Церква і все, що з нею пов’язане, залишається для заходу країни невід’ємною складовою способу і життя і системи соціальної комунікації. Для сходу церква значною мірою ці функції втратила.
Актуальність теми зумовлена залежністю церковно-релігійного життя від політики держави, що деформувала релігійну свідомість. Сучасні церковно-релігійні процеси в незалежній Україні фактично є якщо не продовженням, то своєрідною рефлексією в нових умовах інституалізаційно – конфесійних трансформацій ХІХ і середина ХХ ст. В нашій роботі виявлені й синтезовані ті особливості і тенденції, які нині мають місце в церковному і національному житті незалежної України.
Метою курсової роботи є дослідження розвитку православ’я безпосередньо на Галичині у ХХ ст. з’ясувати перспективи православ’я та проблеми. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:
- показати становище православ’я в другій половині 90-х років ХХ ст., та автокефалізаційні процеси в православ’ї в незалежній Україні, акцентуючи увагу безпосередньо на території Галичині;
- з’ясувати появу Київського Патріархату та протистояння з греко-католицькою церквою;
- дослідити структуру, конфлікти та розвиток православних церков в Галичині. Зокрема дослідити сучасний стан Київського Патріархату в Галичині з 1996 року;
- розглянути діяльність Московського Патріархату в Галичині, його парафії та структуру.
Об’єктом дослідження є процес розвитку православ’я на Галичині у ХХ ст.
Предметом є вивчення проблем і перспектив православ’я у цей період.
Хронологічними рамками роботи є: 20-90 роки ХХ ст.
Географічні межі:
Практичне значення роботи: фактичний матеріал і висновки курсової роботи можуть бути використані при підготовці до семінарських занять з історії, круглих столів, дискусійних клубів.
Стан наукової розробки проблеми:

РОЗДІЛ І. Становище православ’я в другій половині 90-х років
ХХ ст.
1.1.         Характеристика РПЦ з кінця Радянського Союзу. Відновлення греко-католицької церкви, її конфлікт з православ`ям
Українська католицька церква, утворена на Берестейському церковному соборі 1596 внаслідок відмови Київської митрополії від ієрархічного верховенства Константинопольського патріарха і переходу під протекторат папи Римського. Первісна назва церкви - уніатська. З 1774 церкву називали Греко-католицька церква, а вірних - греко-католиками. У 1930 роках почала вживатися назва Українська греко-католицька церква (раніше - Руська греко-католицька церква), а пізніше-Українська католицька церква. Ця назва з 1960 років вживається в офіційних документах Ватикану.
Особливість віровчення УГКЦ полягала у поєднанні католицької і православної догматики, проголошеної Фло0рентійським собором 1439, при збереженні руської обрядової практики. Юрисдикція з'єднаної Київської (уніатської) митрополії поширювалась на всі українські та білоруські землі у складі Речі Посполитої за винятком Львівської і Перемиської єпархій, єпископи яких не визнали рішень Берестейського собору.
Зі встановленням радянської влади у західноукраїнських землях УГКЦ була ліквідована.
Греко-Католицьку церкву було ліквідовано наступними шляхами:
1.                Терор серед населення, залякування віруючих шляхом «вивчення настроїв серед населення».
2.     Арешти духовенства. Офіційно ця кампанія називалася не інакше, як «перевиховання» духовенства і «заспокоєння» віруючих.
3.     Створення так званої «ініціативної групи» з возз’єднання» УГКЦ з РПЦ на чолі з Г. Костельником, М. Мельником, А. Пельвецьким.
4.     Скликання Львівського собору, на якому було фактично заперечено Берестейську унію 1596 р., таким чином було припинено офіційну діяльність УГКЦ.
5.     Ліквідація греко-католицьких монастирів, шкіл.
6.     Ліквідація УГКЦ на Закарпатті.
11.4.1945 заарештовано всіх ієрархів церкви. Створена радянськими органами держбезпеки "Ініціативна група" на чолі з Г. Костельником була визнана "єдиним тимчасовим адміністративним органом УГКЦ". 8-10.3.1946 у Львові відбувся псевдособор, який проголосив скасування Берестейської унії 1596 і "возз'єднання" УГКЦ з Російською православною церквою (див. Львівський собор 1946). 28.8.1949 на регіональному релігійному з'їзді у Мукачеві таким самим чином проголошено про розрив унії з Римом і підпорядкування греко-католицької церкви на Закарпатті Московському патріархові. На Заході Львівський собор був визнаний неканонічним, а ліквідація УГКЦ проголошувалась незаконною (папська енцикліка "Східні Церкви" від 15.12.1958). Незважаючи на неканонічність Львівського собору, радянський уряд визнав Українську греко-католицьку церкву скасованою і розпочав ліквідацію її парафій та церков. Близько тисячі греко-католицьких священиків було заарештовано, засуджено до тривалих термінів ув'язнення або депортовано. Більше 200 священиків взялися творити структуру Української греко-католицької церкви у підпіллі. Понад 40 років священнослужителі й вірні УГКЦ були змушені таємно дотримуватись обрядів і свят своєї церкви, наражаючись на переслідування та репресії з боку органів влади.
З початку 1950-х рр. церква почала поступово виходити із кризи. Активізувалася нелегальна діяльність «невозз’єднаного» духовенства, відновлювалася діяльність нелегальних структур Греко-Католицької церкви. Тим самим почалася нова сторінка діяльності Української Греко-Католицької церкви.
У 1956 р. М.Чарнецький дозволив священикам, що перейшли в православ'я, таємно повертатись до УГКЦ через накладання епітимії. Після смерті єпископа Чарнецького його наступником було обрано ігумена редемптористів В. Величковського. У 1963 з ув'язнення звільнено митрополита Й. Сліпого, 4 лютого йому дозволили виїхати на Другий Ватиканський собор. У лютому 1963 Й. Сліпий у Московському готелі таємно передав свої повноваження з особливою відповідальністю за Львівську єпархію єпископу Величковському (виконував до свого арешту в 1969). У лютому 1972 (перед виїздом за межі СРСР) Й.Сліпий передав свої повноваження єпископу В. Стернюкові. Для Івано-Франківської єпархії таємно було рукоположено в 1968 о.Софрона Дмитерка. Апостольським адміністратором Мукачівсько-Ужгородської єпархії у 1983 став Іван Семедій.
З переїздом за кордон митрополита Й. Сліпого відбулась консолідація роз'єднаних діаспорних греко-католицьких парохій в єдину помісну церкву. Після смерті патріарха Йосифа (1984) Верховним архієпископом УГКЦ став Іван Мирослав Любачівський (з 1985 - кардинал).
У кінці1980-х років розпочалася боротьба за легалізацію УГКЦ, однієї з двох українських національних церков. 4.8.1987 у Львові група представників церкви звернулася з заявою до Римського папи Іоана Павла та тодішнього керівника СРСР М.Горбачева про вихід греко-католиків України з підпілля. Заява стала початком відкритої боротьби за легалізацію УГКЦ в Україні. Протягом 1989-90 відбувалися масові віча, пікетування, голодівки в краю і в Москві з вимогою визнання офіційного статусу Української католицької церкви в Україні. У грудні 1989 уряд СРСР офіційно визнав легальною діяльність УГКЦ в Україні. 20.3.1991 патріарх УГКЦ кардинал Іван Мирослав Любачівський повернувся до свого престолу на Святоюрській горі у Львові.
Українська Греко-Католицька Церква є найбільшою Східною Католицькою Церквою в світі. Вона налічує понад 5,5 мільйонів віруючих.
За статистичними даними Державного Комітету у справах релігій в Україні, станом на 1 січня 2004 року Українська Греко-Католицька Церква нараховує:
Громад
Монастирів
Навчальних закладів
Священно-служителів
Неділь-них шкіл
Періодичних
видань
Культо-вих споруд
3328/12
92
(1134 ченців і черниць)
13
(1385/196 слухачі)
2051
1132
27
2721
(будується 306)
Очолює УГКЦ Верховний Архиєпископ, Митрополит Львівський і Галицький, єпископ Кам’янець-Подільський Кардинал Любомир Гузар.
У Римі постійно перебуває Прокуратор Верховного Архиєпископа - Владика Гліб Лончина.
Упродовж 1989-2003 рр. відбулось тринадцять Синодів Єпископів та три сесії Патріаршого Собору УГКЦ: перша була присвячена проблемам нової євангелізації (1996 р.), друга - ролі мирян у житті сучасної Церкви (1998 р.), а третя - соціальним проблемам українського суспільства, зокрема проблемам абортів, розлучень, корупції та алкоголізму (2002 р.) .
Після виходу з підпілля, в період з 1989 до 1992 року, греко-католики України належали до трьох єпархій – Львівської, Івано-Франківської та Мукачівської. На Синоді Єпископів, який відбувся у Львові 16-31 травня 1992 року, було визначено новий територіальний устрій, згідно з яким кількість єпархій збільшилась на чотири: Тернопільську, Зборівську, Самбірсько-Дрогобицьку, Коломийсько-Чернівецьку. Окремий статус отримав Києво-Вишгородський екзархат, який охоплює територію поза Галичиною, Закарпаттям і Буковиною.
Згідно з рішенням Синоду Єпископів, який проходив у Бучачі в серпні 2000 року, створено дві нові єпархії - Стрийську і Сокальську - та реорганізовано Тернопільську і Зборівську: утворено Тернопільсько-Зборівську та Бучацьку єпархії.
Із листопада 2000 р. юрисдикції Верховного Архиєпископа та Синоду Єпископів підлягає вся Україна.
У лютому 2002 року проголошено утворення Донецько-Харківського eкзархату.
28 липня 2003 року проголошено утворення Одесько-Кримського екзархату.
Верховне архиєпископство в україні поділено на такі єпархії та екзархії:
1.                Львівська архиєпархія , яку очолює Верховний Архиєпископ Любомир Кардинал Гузар;
2.                Івано-Франківська єпархія - Єпарх Владика Софрон Мудрий;
3.                Коломийсько-Чернівецька єпархія - Єпарх Владика Павло Василик;
4.                Самбірсько-Дрогобицька єпархія - Єпарх Владика Юліан Вороновський;
5.                Тернопільсько-Зборівська єпархія - Єпарх Владика Михаїл Сабрига;
6.                Бучацька єпархія - Єпарх Владика Іриней Білик;
7.                Стрийська єпархія - Єпарх Владика Юліан Ґбур;
8.                Сокальська єпархія - Єпарх Владика Михаїл Колтун;
9.                Києво-Вишгородський екзарахат - Екзарх Владика Василь Медвіт;
10.           Донецько-Харківський екзарахат - Екзарх Владика Степан Меньок;
11.           Одесько-Кримський екзархат - Екзарх Владика Василь Івасюк.
Автономний статус зберігає Мукачівська єпархія ГКЦ, яка формально є окремою Церквою свого права і не підпорядкована Главі УГКЦ. Мукачівською єпархією з осідком в Ужгороді керує Владика Мілан Шашік.
Поза межами України до верховного архиєпископства входять:
·                   у Польщі Перемишльсько-Варшавська греко-католицька митрополія, яка нараховує понад 100 парафій. Число вірних перевищує 300 тисяч. До її складу входять Перемишльсько-Варшавська архиєпархія та Вроцлавсько-Ґданська єпархія;
·                   у Західній Європі три апостольські екзархати для українських греко-католиків: у Німеччині, Франції та Великобританії;
·                   у Північній Америці дві греко-католицькі митрополії:
·                   США - Філадельфійська митрополія, яка складається з чотирьох єпархій: у Філадельфії, Пармі, Чикаґо і Стемфорді;
·                   Канада - Вінніпеґська митрополія, яка складається з п’яти єпархій: у Вінніпегу, Едмонтоні, Нью-Вестмінстері, Саскатуні й Торонто.
Крім того, існують єпархії УГКЦ в Буенос-Айресі (Арґентина), Куритибі (Бразилія) і Мельбурні (Австралія). Українські греко-католики мають також громади у Литві (Вільнюс), Латвії (Рига і Даугавпілс), Естонії (Таллінн), Австрії, Параґваї, Венесуелі, Португалії, Італії, Іспанії, Греції, Швейцарії, Бельгії, Казахстані та Росії.
У діаспорі діють Апостольські Екзархати Німеччини, Франції, Великобританії, Чехії, 5 єпархій у Канаді (Вінніпезька Архієпархія, Едмонтонська, єпархії Торонто, Сакстауна і Нью-Вестмінстера), 4 єпархії у США (святого о.Миколая в Чикаго, Стемфорді, св. Йосафата у Пармі і Філадельфійська Митрополича Архієпархія), єпархія українців католиків в Австралії, Новій Зеландії і Океанії, св. Покрови Буенос-Айреса в Аргентині, Куритибська св.Івана Хрестителя в Бразилії, Гайдудорська в Угорщині, Пряшівська в Словаччині, Криживецький єпископат у Хорватії, вікаріат єпархії Бая Маре в Румунії, прокураторія в Італії, Перемисько-Варшавська митрополія в Польщі і підпорядкована їй Вроцлавсько-Гданська єпархія.
1 2 Следующая страница


Православ я на Галичині ХХ ст проблеми і перспективи

Скачать курсовую работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/16953



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com