Реферат на тему "Сіоністський рух на Поділлі в 20 х роках ХХ го ст "




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Курсовая на тему Сіоністський рух на Поділлі в 20 х роках ХХ го ст

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Курсовая *
Размер: 63.99 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Darkwia
1 2 3 4 5 Следующая страница

добавить материал

Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет
ім.М.Коцюбинського
Кафедра історії України
Курсова робота
Сіоністський рух на Поділлі
в 20-х роках ХХ-го ст.
студента ІІ курсу гр. В
Колісніченко Ю.Ю
Науковий керівник:
доц. Лисий А.К.
Вінниця-2009

Зміст
Вступ
Розділ І. Історія розселення євреїв
Розділ ІІ. Україно-єврейське співжиття
1. Економічна сфера і євреї
2. Центральна Рада і сіонізм
3. Революційна доба
4. Період незалежності 1918—1919 рр.
5. Радянська Україна
Розділ ІІІ. Питання сіонізму на Поділлі
1. Українське єврейство
2. Юдаїка в Україні
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Додатки

Вступ
Серед євреїв, що жили в діаспорі, завжди було поширено сильне прагнення повернутися до Сіону. Сіон, Земля Ізраїлю, Іудея і Єрусалим присутні в єврейських культурі і щоденних традиційних ритуалах як символи батьківщини.
Починаючи з XII століття, переслідування євреїв християнською церквою привело до їх притоки на Святу Землю. У 1492 році цей потік істотно поповнився євреями, вигнаними з Іспанії, які заснували єврейську общину Цфата.
Перші практичні плани створення єврейської держави були викладені в книзі рава Цвігирша Калішера «Вимога Сіона» в 1860 році і в книзі Мозеса Гесса «Рим і Єрусалим» в 1862 році. Ці праці привели в 1880-х роках на початок практичного (поселенського) сіонізму, рух «Ховевей Ціон» («Палестінофіли»). Перша велика хвиля сучасної імміграції, відома як Перша хвиля), почалася в 1881 році, коли євреї були вимушені рятуватися втечею від погромів в Східній Європі.
Актуальність дослідження : Сіоністський рух в 20-х роках ХХ-го ст.. зумовлюється наступним:
1) недостатнім станом вивченості та наявністю різних, взаємозаперечуючих оцінок і трактувань в історіографії й відсутністю спеціального монографічного дослідження з даної теми;
2) нагальною потребою як розширення джерельної бази шляхом введення нововиявлених матеріалів, так і необхідністю повного і всебічного вивчення вже відомих науці писемних джерел;
3) необхідністю джерелознавчого та конкретно-історичного дослідження не лише життя євреїв, а й соціального феномену в цілому;
4) підвищеним інтересом до проблеми євреїв в світі у зв’язку з проблемою антисемітизму.
Об'єктом дослідження є процес Сіоністського руху на в 20-х роках ХХ-го ст.
Предметом дослідження є ряд писемних джерел, а також історіографія з даної теми.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного джерелознавчого аналізу матеріалів з'ясувати феномен Сіоністського руху на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст. В роботі вважаю за необхідне сконцентрувати свою увагу на найбільш перспективних і найважливіших аспектах досліджуваної теми, а саме: передумовах, причинах початку, конкретних проявах сіоністського руху, періодизації та динаміці розвитку.
Виходячи з поставленої мети та дослідницьких завдань застосовано ряд загальнонаукових, міждисциплінарних та спеціальних методів, метод історико-порівняльного аналізу стану вивчення певних аспектів теми в попередній історіографії з даними архівних матеріалів. Для дослідження окремих аспектів проблеми, зв'язків основних закономірностей діяльності євреїв вибірково використані методи інших наукових дисциплін, зокрема статистичний, імперичний, пошуковий, систематизаційний та метод соціальної психології. Крім того, в розгляді окремих проблем локально застосовано ряд спеціальних методів, як то: сутнісно-змістовний і формально-кількісний.
Дана тема зацікавила мене ще при вивченні історії України у одинадцятому класі, а також при відвіданні міст та районних центрів Поділля (скрізь де я бував зустрічавсь з тим явищем, що майже скрізь були та частково залишились єврейські школи, містечка, поселення, громади – а чому їх зараз так мало?), у 2007 році відвідано Вінницький архів, історико-краєзнавчий музей та зібрано перші матеріали. Влітку 2008 року прийняв участь в екскурсії «По пам*ятних місцях Поділля ( Шаргород, Чернівці, Тульчин, Ямпіль, Могилів-Подільськ …)». В липні 2007 року відбувся круглий стіл «Погляд у минуле» між єврейською общиною смт. Чернівці та активом села, де були виступи з висвітленням поглядів радянських, українських істориків на події проживання євреїв в Чернівецькому р-ні .
На основі даної тематики мені вдалось дійти висновку - 20 ст. проілюструвало наявність багатьох форм єврейського самоусвідомлення, прагнення до створення своєї держави маючи підґрунтя в різних країнах для підтримки своєї ідейності. Історія євреїв України характеризується безперервним процесом взаємодії протилежних ідей та антагоністичних тенденцій: етики та ритуалу, універсалізму націоналізму, обраного народу та рівності усіх людей, відданості своїй історичній Батьківщині тощо. Історія доводить, що в різні епохи іудейська ідентичність формувалася по-різному: в ізраїльському і іудейському царствах створювалася своя ідентичність, під час польського панування – своя, під час панування Російської імперії – своя, під час радянської влади - своя, а в сучасній Україні відбуваються складні процеси самоідентифікації іудейської громади України і відтворення єврейської громади нового типу.

Розділ І. Історія розселення євреїв
Єврейська спільнота України належить до найстарших і найбільш багатих у культурному сенсі єврейських громад світу. Впродовж тисячолітньої історії саме звідси виходили істотні імпульси для розвитку єврейської релігії і культури. Скажімо, історія хасидизму чи сіонізму немислима без вкладу українських євреїв.[1]
Масове переселення ашкеназі (європейських євреїв) в Україну відбулося через Польщу з Західної Європи, коли Польща захопила Західну та Правобережну Україну. Процес переселення тривав майже 4 століття, з XV по XVIII і мав кілька етапів.
Євреї з’явилися в Україні ще за часів Київської Русі. Прибули вони з кримських і грецьких колоній та хозарських областей. В XV-XVI ст. чимало євреїв пересилилося в Україну з Польщі. На території Російської імперії євреям дозволяли проживати лише у містах і невеликих містечках, де вони у багатьох випадках кількісно переважали населення інших етнічних груп. Особливо багато євреїв було у міських поселеннях Поділля, Волині і Галичини.
Переселення євреїв на землі, що перебували у приватному володінні, особливо активно відбувалося у 16 – на початку 17 ст. на українських землях, де магнатам надавалися великі латифундії. Потребуючи для освоєння нових земель адміністраторів, магнати охоче призначали євреїв управляючими чи здавали їм маєтки в оренду. Євреї-комерсанти вели тут майже всю внутрішню торгівлю, здійснювали оптові закупівлі сільськогосподарської продукції та її експорт. У руках євреїв зосереджувалися різноманітні промисли: виноторгівля, виробництво селітри і поташу, рибальство, полювання. Вони орендували корчми, молочні господарства, млини. Чисельність єврейського населення України значно зросла: якщо наприкінці 16 ст. в Україні було 80 єврейських громад, то в 1648 р. – 115.
Селилися євреї на Українi головним чином по мiстах i торговельних центрах, де кiлькiсть їх наприкiнцi XIX ст. становила вiд 10 до 86 вiдсоткiв, а
також у мiстечках, де спiввiдношення було ще вищим - вiд 30 до 90 вiдсоткiв. У дев’яти українських губернiях Росiйської iмперiї нараховувалося 542 мiстечка з населенням 1547 тис. чол. Євреїв у цих мiстечках проживало 662 тис. або 41 вiдсоток. У захiдноукраїнських землях, що належали Австрiї, найбiльше євреїв жило на територiї сучасної Львiвщини. На Закарпаттi - в м. Мукачевi та деяких селищах i мiстах поблизу нього. На Буковинi вони осiдали головним чином у центрi краю - мiстi Чернiвцях.
На Українi євреї жили компактною масою, тодi як у Захiднiй Європi вони були вкрапленi тонким прошарком серед чужого населення. В Румунiї, напр., один єврей припадав на 19 мiсцевих жителiв, в Угорщинi один єврей приходився вже на 22 жителi, у Моравiї - на 46, Богемiї - на 57, Пруссiї - на 79, в європейськiй Туреччинi - на 150, Швейцарiї - на 386, Францiї - на 785, Бельгiї - на 2541, Iспанiї - на 2806, Швецiї - на 3646, а в Норвегiї навiть ще менше: один єврей - на 69164 норвежцi. I тiльки на Українi євреї буквально заливали мiсцеву люднiсть. Тут один єврей припадав, залежно вiд мiсцевостi, на 5-7 українцiв. Навiть у Польщi їх було менше, там спiввiдношення становило один до семи.[2]
Коментуючи цю порiвняльну таблицю, Житецький пише: “Чем какая страна Западной Европы дальше отстоит от Малороссии, тем слабее в ней еврейское население. Малорусский народ, жительствуя в средине Европейского материка, оказался вместе с поляками и белорусами в центральном месте нынешнего еврейства”. На територiї України, Бiлорусiї i Польщi тодi проживало “около 2/3 всех евреев земного шара”.
За своєю чисельнiстю євреї стояли на третьому мiсцi пiсля українцiв i росiян на сходi та пiвднi України, на третьому ж мiсцi пiсля українцiв i полякiв на заходi краю. Така значна маса народу, у всьому вiдмiнного вiд корiнного населення, не могла не мати великого впливу на його побут, звичаї, засоби iснування. Але справа не стiльки в нацiональних чи вiросповiдних особливостях євреїв, скiльки в тому, що вони у своїй масi були зайнятi не в сферi матерiального виробництва, а в сферi обiгу та кредиту i таким чином жили фактично з чужої працi.
У свій час царський уряд встановив так звану «лінію осілості», східніше від якої постійне проживання євреїв заборонялося. Російська влада не давала можливості євреям не тільки переселятися з України, але й виїжджати до Малоросії. Дискримінаційні щодо євреїв укази видавав Петро I. Жорстоку позицію до них займала і Єлизавета Петрівна. Іншу політику щодо єврейства в Росії зайняла Катерина II. В ті часи вони почали активно заселяти степові райони Причорномор’я. Указом 1791 р. Катерина II поклала початок “смузі осілості”, за яким євреям було дозволено “користуватися правом громадянства та міщанства”.[3]
Смуга, чи то лінія, осiлостi - це своєрiдний умовний кордон, який офiцiйно євреям не дозволялося переходити. Правда, у межах кордону вони, як ми бачили, мали вiльнi руки i цiлковиту свободу для своїх дiй. Географiчний район, на теренi якого євреї мали право вiльного прожитку, не такий уже й малий. Це “всього-навсього” територiя України, Бiлорусiї i Королiвства Польського - цiлих трьох європейських держав.
В Україні ця межа проходила вздовж Дніпра з деяким відхиленням на схід (Брянськ-Полтава-Луганськ-Маріуполь). У зв’язку з цим багато євреїв “вихрещувались”, тобто міняли віру з іудейської на християнську, змінювали прізвища на “благозвучніші” (з’явилися Гольдейберги, Зільбери та ін. у австро-угорській частині чи Золотарьови, Лебединські, Цвєтови, Зоріни, Серебрянські і т.п. - в підросійській частині України). Незважаючи на національні утиски царського та австро-угорського режимів, євреї до часу встановлення радянської влади займали міцні економічні позиції. У “смузі осілості” понад 40% з них займались торгівлею, приблизно одна третина була зв’язана з промисловим виробництвом, 5% перебували на державній службі та займались “вільними професіями” (лікарі, юристи, літератори), 3-4% працювали у сільському господарстві.
У 1804 році царський уряд розширив права єврейства, скасувавши, зокрема, закон Польського сейму 1778 року, який забороняв євреям займатися торгівлею та ремісництвом. Відтоді вони дістали таку можливість і були зараховані до станів купців, міщан а згодом і землевласників.
Наслідком такого законодавства стало утворення великих єврейських громад у містах, а потім – землеробських колоній, які будувалися на основі традиційної громади – кигили та усталених принципів громадського самоуправління – кагалу. У великих містах існували відокремлені єврейські квартали – гетто. У ХІХ столітті в Україні сформувалося територія компактних єврейських поселень Російської імперії.
До жовтневого перевороту 1917 р. в Російській імперії євреїв не допускали до політичної діяльності. Царський уряд підтримував єврейські погроми і розгнузданий антисемітизм (юдофобство).
У перші роки радянської влади в Україні діяли сотні єврейських шкіл, синагог, єшив, ремісничих училищ, видавалися єврейські газети, книги, журнали. Тільки в Одесі були два єврейські інститути. Діяли єврейські колгоспи, кабінети єврейської культури. У 1920-х роках в Україні мешкало близько 2 млн євреїв, напередодні Другої світової війни – до 3 млн.[4]
У результаті радянських репресій у західній Україні (1939-1941 рр.), та внаслідок тотального винищення євреїв німецькими фашистами у роки Другої світової війни корінні євреї в Україні майже повністю зникли.
Значна частина українських євреїв загинула в часи нацистської окупації (Голокост). Повоєння відзначалося радянською політикою державного антисемітизму.
Значне місце серед національних меншин в Україні посідають євреї. Їх чисельність постійно скорочується: якщо в 1926 р. в Україні проживало 2.7 млн. громадян єврейської національності, то 1989 р. - 486.3 тис. осіб, то в 2001 р. – 103.6 тис. осіб. Зменшення кількості громадян цієї національності пов’язано із масовим знищенням їх німецькими фашистами в роки Другої світової війни та їх еміграцією до Ізраїлю й в інші країни.
Сучасне розселення євреїв в Україні характеризують матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Аналізуючи дані показники - 99.2% усіх євреїв проживає у міських поселеннях України і тільки 0.8% - у сільській місцевості. Найбільша кількість євреїв проживала в м. Києві (17.2% від їх загальної кількості), Одеській (12.8%), Дніпропетровській (13.2%), Харківській (11.1%), Донецькій (8.4%), Вінницькій (2.8%), Житомирській (2.5%), Чернівецькій (1.3%) областях, АР Крим (4.3%). Значно менша їх кількість проживає в Запорізькій, Львівській, Миколаївській, Хмельницькій, Луганській, Херсонській, Київській, Полтавській та Черкаській областях. Зараз в Україні працює товариство єврейської культури, відновлюються єврейські національні школи, синагоги, видаються газети мовою ідиш.
Для Закарпаття і Північної Буковини характерна незначна різниця у питомій частці корінної нації у загальній кількості населення (на Закарпатті - 80.5%, а в Північній Буковині - 75.0%), а також у кількості меншин. На Закарпатті найчисельнішими національними меншинами є угорці, росіяни, румуни, цигани, словаки, німці, євреї, білоруси. В межах названих підрегіонів спостерігається зростання питомої ваги українців у загальній кількості населення та скорочення чисельності окремих етнічних меншин (євреїв, словаків).[5]
У Подільському регіоні (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області) частка населення корінної нації коливається від 94 до 98%. Найвищий відсоток українців у Тернопільській області (96%). Найбільш чисельними меншинами в регіоні є росіяни, поляки, євреї, білоруси, які проживають переважно в містах. Українці проживають в селах і містах.
Північно-Центральний регіон займає Київську, Житомирську, Черкаську, Полтавську, Кіровоградську області. Частка корінної нації в загальній кількості населення тут коливається від 90 до 93%. Останнім часом кількість його дещо знижується, що пов’язано із значним зниженням показників природного приросту населення в сільській місцевості та в малих містах і селищах міського типу, де переважно живуть українці, проте, питома вага зростає. В усіх областях регіону проживають росіяни, білоруси, євреї, молдавани, поляки. В цих регіонах зменшується кількість євреїв та поляків.

Розділ ІІ. Україно-єврейське співжиття
1. Економічна сфера і євреї
Історичні долі українців та євреїв склалися так, що ці два народи жили, протягом щонайменше тисячі років, поряд на одній землі. Внаслідок цього історія та культура українського єврейства стала інтегральною частиною історії та культури України.
Царська, а потім радянська влада при всякій нагоді намагалася створити, а відтак загострити конфлікт між двома народами. Утім коли російська цариця Катерина І на початку ХVIII століття заборонила євреям проживати в Україні, то гетьман Данило Апостол від «імені війська запорізького обох берегів Дніпра» вступився за них. Відомий колективний лист групи інтелігентів – протест проти антисемітських виступів журналу “Иллюстрация” та додаток – лист-протест проти антисемітизму, підписаний М. Костомаровим (автор листа), П. Кулішем, М. Номисом, Марком Вовчком, Т. Шевченком
Факти свiдчать, що євреї переважали в усiх галузях української економiки, за винятком, можливо, важкої промисловостi, в якiй вони також були не останнiми, хоч i поступалися перед iноземним та почасти росiйським капiталом.
У першiй половинi XIX ст. Волинь була головним на Українi центром по виробництву сукна. З 16 суконних фабрик, що працювали в губернiї, 11 належало євреям. Решту 5 вони також орендували в полякiв.[6]
1 2 3 4 5 Следующая страница


Сіоністський рух на Поділлі в 20 х роках ХХ го ст

Скачать курсовую работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/34247



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com