Реферат на тему "Повітряний десант і аеромобільні війська"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Книга на тему Повітряний десант і аеромобільні війська

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Книга *
Размер: 63.27 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): ratpoisonn
1 2 3 4 5 6 7 Следующая страница

добавить материал

Анотація
Посібник призначений для випускників Національної академії оборони України оперативно – тактичного рівня за спеціалізацією «Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів (частин, з’єднань)», офіцерів аеромобільних та повітрянодесантних військ та містить рекомендації, вказівки та необхідні нормативно-довідкові матеріали з організації та ведення дій підрозділів аеромобільних та повітрянодесантних військ, повітрянодесантної підготовки, необхідних для виконання функціональних обов’язків на посадах згідно за Кваліфікаційною характеристикою.
В посібнику узагальнені вимоги керівних і нормативних документів Міністерства оборони України, які ураховують структурні зміни військ, що відбуваються за умовами реформування ЗС України; сучасні погляди на дії підрозділів аеромобільних та повітрянодесантних військ у бою та операції, досвід дій аеромобільних та повітрянодесантних військ в операціях ОСШР, а також досвід дій аеромобільних військ в локальних війнах та збройних конфліктах, у миротворчих та антитерористичних операціях.
Посібник розробив авторський колектив кафедри аеромобільних військ у складі: полковника Лісового С.Г., кандидата воєнних наук, полковника Мардара О.М., полковника Бессараба В.В., полковника Наумова В.І. та підполковника Ємця О.А. Під загальною редакцією доктора технічних наук, професора генерал-полковника Толубка В.Б.

Вступ
Аналіз засад і складових Воєнної доктрини України та положень Стратегічного оборонного бюлетеня показує, що до характерних рис сучасної збройної боротьби відноситься:
-                      поширення застосування новітніх систем озброєння та військової техніки, високоточної зброї, засобів повітряного нападу, розвідки та РЕБ, новітніх інформаційних технологій;
-                      ураження військ (сил), об'єктів тилу, економіки, комунікацій на всій території протидіючих сторін;
-                      високоманеврові (мобільні) дії військ (сил) на розрізнених напрямах з широким застосуванням сил швидкого реагування, аеромобільних та повітрянодесантних військ, десантів та військ спеціального призначення.
Досвід останніх десятиліть, за час яких у світі трапилось кілька десятків локальних війн і збройних конфліктів, переконливо свідчить, що мобільні дії військ у ході сучасної війни стають однією із головних умов успіху. За поглядами воєнних фахівців таких розвинутих у воєнно-технічному відношенні країн як США, ФРН, Франція та Великобританія, мобільні дії являються обов'язковим компонентом сучасної операції, бойових дій та бою, а здатність їх вести – ознакою високого рівня технічного розвитку і доказом професійної майстерності органів управління та військ.
Історичний досвід вчить, що той хто своєчасно не помічає нову важливу тенденцію у воєнному мистецтві – багато втрачає і обрікає свою країну на поразку. Питання впровадження мобільних дій у бойову практику має державне значення так, як нерозривно пов'язане із вирішенням проблеми забезпечення національної безпеки держави.

1. Аеромобільні та повітрянодесантні війська. Етапи створення, розвиток та перспективи
На ранніх стадіях розвитку воєнного мистецтва оперативна мобільність забезпечувалась пересуванням піхоти у пішому порядку, перевезенням її на гужових возах і парусних судах. Найбільшу мобільність на полі бою та за його межами на той час мала кавалерія. З появою механічних засобів пересування (паровозів, пароплавів, автомобілів, літаків тощо) технічною основою оперативної мобільності стають різні види транспорту. Підвищення оперативної мобільності досягалось також за рахунок зміни структури збройних сил, видів та родів військ, створенням нових військових формувань, які мали більш високі маневрові можливості. Крім того, для досягнення високої мобільності, у оперативному шикуванні військ створювались нові елементи такі, як ешелон розвитку прориву, оперативно-маневрові групи, кінно-механізовані групи та інші. Їх основу складали самі мобільні формування того часу – кавалерійські та танкові. Для швидкого переносу зусиль у глибину оборони противника та для допомоги військам, які наступають з фронту широке застосування отримали повітряні десанти.
Великий вклад у теорію бойового застосування повітряних десантів вніс Маршал Радянського Союзу М.М. Тухачевський, який ще у другій половині 20-х років ХХ століття глибоко дослідив роль і місце повітряних десантів у майбутній війні, обґрунтував перспективність повітрянодесантних військ.
З появою ранцевого парашута Г.Є Котельникова, з’явилась реальна можливість доставки у короткі терміни парашутним способом в тил противника військових формувань для виконання бойових завдань, літаками без їх посадки на аеродроми. 2 серпня 1930 року вперше у світі в СРСР на навчаннях Московського військового округу був висаджений повітряний десант парашутним способом. У подальшому повітряні десанти у кількості від декількох сотень до декількох тисяч десантників зі зброєю, спорядженням та бойовою технікою висаджувались практично на всіх навчаннях і маневрах у ході яких продовжувалось удосконалення виучки особового складу повітрянодесантних частин щодо десантування парашутним, посадочним і комбінованим способами та дій у тилу противника в ході виконання бойових завдань.
Використання парашута для десантування особового складу призвело до появи нового елементу оперативної побудови військ – повітряного десанту, та нової форми спільних операцій – повітрянодесантної операції.
Проведений експеримент і подальше застосування повітряних десантів привернули велику увагу широкого кола військових спеціалістів провідних країн світу. І вже у березні 1938 року під час захвату Австрії Німеччина вперше застосувала свої повітрянодесантні війська. У ході другої світової війни найбільш широко німецькі повітрянодесантні війська застосовувались під час захоплення Норвегії, Бельгії, Голландії та острова Кріт.
На початку 1940 року США, а з липня 1940 року Великобританія приступили до формування своїх повітрянодесантних військ і вже у серпні 1944 року англо-американське командування із діючих у Європі повітрянодесантних військ створило 1-у повітрянодесантну армію союзників у складі двох повітрянодесантних корпусів – американського та англійського, які мали відповідно три американські (17, 82, 101) і дві англійські (1, 6) повітрянодесантні дивізії, одну-дві окремі повітрянодесантні бригади і, крім того, французькі та польські парашутні частини а також військово-транспортну авіацію. Найбільш крупні повітрянодесантні операції були проведені в Італії (Сицилія), Франції (Нормандія), Голландії та під час форсування річки Рейн.
Характерними завданнями оперативно-стратегічних та оперативних повітряних десантів були:
-                    сприяння збройним силам в оволодінні окремою державою, яка займала важливе стратегічне положення на театрі воєнних дій, шляхом захоплення політичних центрів, аеродромів і портів (висадка німецького повітряного десанту на територію Норвегії у квітні 1940 року);
-                    захоплення острова, який має стратегічне значення (Крітська повітрянодесантна операція німецьких військ у травні 1941 року);
-                    сприяння сухопутним військам у підвищенні темпів наступу шляхом захоплення і утримання мостів на послідовно розташованих у глибині оборони противника водних перешкодах (Арнемська повітрянодесантна операція союзників у жовтні 1944 року), а також оволодіння укріпленими районами і дезорганізація оборони, запобігання підходу резервів противника (німецький повітряний десант під час вторгнення у Голландію та Бельгію у травні 1940 року, повітряний десант союзників у районі з центром Везель у березні 1945 року та Рейнська повітрянодесантна операція);
-                    сприяння наступаючим військам в оточенні та розгромі угруповань противника (Вяземська повітрянодесантна операція 1942 року);
-                    сприяння висадці на узбережжя морських десантів шляхом запобігання підходу резервів противника до району висадки (англо-американський повітряний десант у ході Нормандської операції 1944 року захопив переправи на річках, що протікали поблизу).
Самим яскравим прикладом застосування повітрянодесантних військ у другій світовій війні була висадка повітряного десанту німців на о. Кріт та його захват у травні 1941 року. Острів обороняли війська загальною кількістю біля 55 тисяч. Чисельність німецьких десантників – близько 22 тисяч. Повітрянодесантна операція проводилась протягом 11 днів. За цей час німці втратили біля 4 тис. вбитими та близько 2 тис. пораненими. Переможені встигли евакуювати лише 16 тис. військовослужбовців, а решту 39 тис. втратили вбитими, пораненими та полоненими.
Показовим був десант під Мединью. В тил противника був висаджений парашутно-десантний батальйон майора Сторчака. На протязі січня – лютого 1942 року батальйон здійснив рейд по німецьким тилам, чим сприяв успішному наступу 43-ї армії.
В лютому 1942 року для надання допомоги частинам 29-ї армії, які знаходились в оточенні в районі Ржищева, було десантовано парашутно-десантний батальйон 204-ї повітрянодесантної бригади. Своїми діями десантники надихнули тих, хто був в оточенні, підняли їх бойовий дух, вселили впевненість, надали допомогу продовольством та боєприпасами. 18-го лютого частини 29-ї армії почали прорив і 22 лютого з’єдналися зі своїми військами. Парашутно-десантний батальйон головним чином забезпечував прикриття тилу і флангів армії.
Більшість повітрянодесантних операцій Другої світової війни були успішними і їх досвід підтвердив, що застосування повітряних десантів неможливе без таких факторів, як ретельна підготовка операції, єдність командування та централізація управління, знання реальної обстановки в районі десантування і передбачення її розвитку, надійне вогневе ураження противника, досягнення раптовості дій, правильний вибір місця і часу висадки, панування у повітрі, організація та підтримання взаємодії повітряних десантів з наступаючими з фронту військами, з авіацією і морськими десантами, всебічне забезпечення бойових дій десанту.
У післявоєнний період повітрянодесантні війська всіх провідних країн світу приймали участь практично у всіх локальних війнах та збройних конфліктах і на основі цього досвіду постійно удосконалювалась організаційно-штатна структура підрозділів, частин та з’єднань повітрянодесантних військ, впроваджувались нові форми та способи дій.
Пошук шляхів підвищення мобільності військ привів до появи вертольотів та їх широкого застосування під час виконання бойових завдань у ході війн у Кореї (1950–1953 роки, США), В’єтнамі (1964–1973 роки, США), Афганістані (1979–1989 роки, СРСР) та інших «гарячих точках» і, як наслідок, привів до появи аеромобільних військових формувань. Досвід показав, що підрозділи, частини та з’єднання сухопутних військ не зможуть досягти максимальної мобільності, якщо вони будуть пересуватися тільки по суші. Відомо, що характер місцевості багатьох районів світу виключає можливість використання танків, бойових машин, бронетранспортерів і навіть всюдиходів. Тому на сучасному етапі, за думкою військових фахівців провідних країн світу, великого значення набуває повітряна мобільність.
З прийняттям на озброєння такого специфічного літального апарату, як вертоліт, з’явилась можливість упровадження нових способів підготовки та ведення бойових дій сухопутними військами. Вертольоти, маючи змогу вертикально підніматись у повітря і приземлятись на обмежену необладнану площадку, на великій швидкості, незалежно від умов місцевості, переміщатись у просторі, переміщати техніку та вантажі, як у вантажній кабіні, так і на зовнішній підвісці, висаджувати особовий склад посадочним способом у режимі зависання на висоті 1–2 метри, а з допомогою тросів або фалів на висоті 10–15 метрів дають можливість аеромобільним військовим формуванням готуватись до бою на значній відстані від противника і в короткі терміни висуватись до намічених об’єктів та рубежів, здійснювати стрімкий вертикальних обхват, маневр силами та засобами при відсутності наземних комунікацій безпосередньо на полі бою, проникати у тил противника через недоступні для наземних військ ділянки місцевості, у короткі терміни виконувати завдання і повертатись у розташування своїх військ, здійснювати висадку в лісі, в горах, на заболочені ділянки, в населених пунктах і навіть у місті.
Поява вертольотів та їх використання у збройній боротьбі призвело до появи нових форм дій – десантно-штурмові дії, а участь аеромобільних військ у спеціальних, антитерористичних і миротворчих операціях призвела до появи аеромобільних дій.
На цей час збройні сили всіх провідних країн світу мають у своєму складі добре оснащені повітрянодесантні та аеромобільні війська. І їх частка у сухопутних військах усіх провідних країн світу постійно зростає. Це викликано тим, що від чисельності військових формувань здатних вести високомобільні дії, використовуючи повітряний простір, залежить успіх у збройній боротьбі.
Досвід останніх воєнних конфліктів переконливо свідчить, що відсоток мобільних військових формувань, які діяли у складі коаліційних сил, має стійку тенденцію до зростання (Додатки 1,2,3).
На сучасному етапі світового розвитку, як факт, необхідно визнати, що світ перейшов від біполярної моделі з конфронтацією між двома супердержавами до моделі невизначеної багатополюсності з великою кількістю регіональних держав і конфліктів. По мірі того, як загроза глобальної війни відходить на другий план, стає зрозуміло, що світ вступає в пору «малих» війн і регіональних конфліктів. В сучасних умовах політичний вплив та воєнно-політичні цілі, як правило, досягаються не бойовими, а спеціальними і миротворчими операціями. Це кращий і цивілізований спосіб взаємодії між партнерами і найбільш ефективний спосіб впливу на негативні процеси, які несуть загрозу миру.
Аналіз спрямованості розвитку принципів, форм і способів збройної боротьби на підставі досвіду останніх воєнних конфліктів показав, що застосування збройних сил взагалі і сухопутних військ зокрема, докорінно змінюється. Епоха «класичних» воєн, що велися багатомільйонними арміями безповоротно закінчилася. Приклад Чечні показав, що армія (РФ), яка півстоліття готувалася до проведення фронтових наступальних та оборонних операцій, не готова ні психологічно, ні організаційно до ведення спеціальних та миротворчих операцій. І тільки повітрянодесантні війська та війська спеціального призначення, де більшість офіцерського складу мали досвід Афганістану, Баку, Єревану, Тбілісі, Югославії та інших «гарячих» точок, у взаємодії з авіацією та за підтримки ракетних військ і артилерії змогли успішно виконувати завдання.
Розпочалася ера «малих війн» з обмеженим застосуванням живої сили, що характеризується незрівнянно високим технологічним рівнем з широким використанням нових засобів збройної боротьби та спеціального забезпечення. Вони показали, що бойові можливості проявляються зовсім іншим чином і це приводить до ситуації коли проявляється значна перевага «якості» над «кількістю», що в свою чергу змушує провідні держави утримувати не багаточисельні збройні сили, а добре оснащені найсучаснішим озброєнням та бойовою технікою, мобільні, невеликі за кількістю професійні військові формування.
Відсутність багаточисельних армій приводить до відсутності суцільних ліній фронту, зменшення щільності військ у оперативному шикуванні. Тому здатність аеромобільних та повітрянодесантних військ, що мають високу оперативну мобільність, у стислий термін розгортати бойові дії на флангах і в тилу противника, швидко здійснювати маневр, сміливо і раптово завдавати удари по життєво важливим місцям противника, надає їм велику перевагу перед іншими військовими формуваннями.
1 2 3 4 5 6 7 Следующая страница


Повітряний десант і аеромобільні війська

Скачать книгу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/39173



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com