Реферат на тему "Проблема відчуження у філософії К Маркса і Е Фромма"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Реферат на тему Проблема відчуження у філософії К Маркса і Е Фромма

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Реферат *
Размер: 38.08 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): ber
1 2 3 Следующая страница

добавить материал

Зміст
Вступ……………………………………………………………………….2
 
"Відчужена праця" за Марксом. Сучасна трактовка……………….7
 
Проблема ізольованості (відчуженості)  людини в роботі Фромма
"Утеча від свободи"…………………………………………………….17
 
Висновки…………………………………………………………………27
 
Література………………………………………………………………..31
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Вступ
Карл Маркс (1818-1883) - німецький філософ, засновник наукового комунізму, діалектичного та історичного матеріалізму ті наукової політичної економії. [1,с.241]. Вихідний пункт еволюції світогляду К. Маркса - гегелівська філософія, її лівий напрямок, молодогегельянці, до яких він належав і разом із Ф. Енгельсом (1820-1895) був творцем ідеологічної течії "марксизму", що охоплює філософію, економію і теорію революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне (т.з. науковий соціалізм).
Головним завданням цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого класу (пролетаріату) від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства. В цьому плані вони виступили продовжувачами утопічних соціалістичних теорій (Томаз Мор, Томмазо Кампанелла, Клод Сен-Сімон та ін.), які відображали щасливе суспільство, побудоване на засадах соціальної рівності та вільної праці. Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав основою експлуатації людини людиною (причиною "відчуження" людини). Здійснити це покликаний історією вільний від пут приватної власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом партії комуністів здійснити соціалістичну революцію.[2,с.137]
В ранніх працях К.Маркса реконструюють такий варіант філософії, в якому вихідною категорією для розуміння людини (суб'єкта) і світу (об'єкта) вважається матеріальна практика, а для розуміння суспільно-історичного процесу використовується категорія "відчуження" (приватна власність, капітал як відчуження "людини", яке необхідно подолати). Цей варіант марксизму розвивали переважно неомарксисти (Дьордь Дукач (1885-1971) і Франкфуртська школа).
Незважаючи на різні інтерпретації, безперечною заслугою Маркса можна вважати те, що він підняв на високий щабель матеріалізм. Попередні представники цієї течії - французькі матеріалісти і Фейербах - виходили з природи (матерії) і пояснювали людину (сферу культури) через природу. Така позиція називається натуралізмом. Маркс зробив спробу матеріалістичного тлумачення людини не як природної, а як практичної і, отже, культурно-історичної істоти. Взявши практику (працю) за основу відношення людини і світу, він відкрив нові перспективи для матеріалістичного витлумачення проблем історії та культури, особи та свободи, практичної діяльності й пізнання.[2,с.139]
Маркс, услід за Феєрбахом, констатував відчуження людини в сучасному йому суспільстві, але це відчуження він трактував універсальніше, ніж творець антропологічногої філософії. На його думку, релігійне (ідеологічне взагалі) відчуження основане на приватній власності, яка є джерелом відчуження. Подолання приватної власності зумовлює, на його думку, падіння всіх інших форм відчуження. Він не бачив того, що людина як особа може реалізовуватися лише за умов приватної власності й права. Цим породжене його негативне ставлення до громадського суспільства. Маркс не помічав того, що відчужені форми, подібно до облаштунків рицаря, є чужими для тіла, але водночас і захищають його.[2,с.142]
Концепція відчуження суперечлива і методологічно. Поняття "відчуження" сутності людини має сенс за умови визнання певної незмінної сутності, "істинної природи" людини, яка викривляється певним " неістинним" суспільством. Іншими словами, поняття "відчуження" має сенс за антропологічної інтерпретації людини, інтерпретації, подібної до феєрбахівської, коли людина мислиться як істота з певними усталеними рисами. До такого розуміння людини Маркс і схилявся в "Рукописах 1844". Однак майже одночасно в "Тезах про Фейєрбаха" він проголошує, що така родова сутність людини не існує, що сутність людини - це сукупність суспільних відносин, тобто, яке суспільство, така і людина. Але якщо така усталена сутність не існує, то немає сенсу і поняття "відчуження": людина, сформована в будь-якому суспільстві, буде почувати себе відповідною відносинам цього суспільства. Характерно, що цієї суперечності антропологічного і соціального підходів до людини сам марксизм так і не помітив. Це породило спробу поєднати концепцію відчуження і заперечення антропологічного підходу до людини.[2,с.143].
Далі будуть наведені цитати, частково вибрані із праць К.Маркса та їх обгрунтування, що мають місце в роботі С.Платонова "Після комунізму", який писав: "Через сторіччя після смерті Маркса його не розуміють, замовчують, спотворюють не тільки по ту сторону барикад. Маркс повинний, нарешті, одержати можливість безпосередньо звернутися до тих, у чиїх справах живуть його ідеї, через голови професійних тлумачів, які через незрозумілість ними духу вчення  ігнорують або хибно інтерпретують його букву." [3].
Також використана інформація статтей із [4], де в сучасному тлумаченні розкривається проблематика теми даного реферата.
Еріх Фромм (1900-1980) -- психолог, філософ, соціолог, один з основоположників неофрейдизма. Разом з М. Хоркхаймером, Т. Адорно і Г. Маркузе став творцем Франкфуртской школи. У своїй першій великій роботі "Утеча від свободи" (1941) Фромм розглянув феномен тоталітаризму в рамках проблеми волі. Він розрізняє "волю від" (негативну) і "волю на" (позитивну). Зворотною стороною "волі від" є самотність і відчуження. Така воля -- тягар для людини. Фромм описав три типових невротичних механізми "утечі" (психологічного захисту) від негативної волі. Це авторитарний, конформістський і деструктивний різновиди невротичного характеру. Перший виражається в мазохистскій пристрасті до підпорядкування себе іншим чи в садистичній пристрасті до підпорядкування інших собі. Другий складається у відмовленні від своєї індивідуальності і прагненні бути "як усі". Третій -- в нестримній тязі до насильства, твердості, руйнуванню.
Вихід Фромм бачить у такім реформуванні суспільства, що відкрило би простір "волі на". Головна задача в побудові душевно здорового суспільства -- це виховання в людях продуктивного характеру. Непродуктивність -- це нездатність любити і реалізувати себе, використовувати свої сили, місце яких займають нав'язані несвідомою тривогою форми активності. Фромм описує чотири історично виниклі типи непродуктивної орієнтації характеру: рецептивний, експлуататорський, накопичуваний і ринковий. Продуктивність -- це, навпаки, здатність людини любити, використовувати свої сили, здатність до самореалізації.
Е. Фромм спробував з'єднати ідеї психоаналізу, марксизму й екзистенціалізму. Він вважав, що в особистості немає нічого природженого. Усі її психічні прояви -- це наслідок заглибленості особистості в різні соціальні середовища. Однак, на відміну від марксизму, Фромм виводить характер формування того чи іншого типу особистості не з прямого впливу соціального середовища, а з подвійності людського існування: "екзистенціального" і "історичного". До екзистенціальної складової людського буття він відносить два факти: 1) чоловік, за його словами, споконвічно знаходиться між життям і смертю, "він кинутий у цьому світі у випадковому місці і часі" і "вибирається з нього знову ж випадково"; 2) існує протиріччя між іншим, що кожна людська істота є носієм усіх закладених у ньому потенцій, але не може реалізувати їх у результаті короткочасності свого існування. Людина не може уникнути цих протиріч, але реагує на них різними способами, відповідно своєму характеру і культурі.
 
"Відчужена праця" за Марксом. Сучасне трактування.
Головним атрибутом людини є праця. У якісному відношенні праця і людина нероздільні категорії. Тільки людина може знаходитися в стані трудового екстазу, і тільки завдяки цьому вона здатна затвердити в самій собі сутність людини.
Про людину як про людину з великої букви в загальному розумінні і про конкретного суб'єкта (зокрема) може йти мова лише тільки тоді, коли людина більшу частину часу знаходиться в стані внутрішньо пережитого трудового опосередкування. Трудове опосередкування може: бути, перерости в необхідність і прагнути до дійсності лише тоді, коли більша частина часу, що «розрахована» («відведена») на життя людини, є вільною.[4,с.142]
Свою людяність людина здобуває за рахунок стану трудового переживання — це абсолютно точно й однозначно. Однак усе це реально при відсутності об'єктивного тимчасового фактора — силування ззовні. При відсутності такого роду силування людина вільна (необхідно відзначити, що людська істота навіть у соціальному плані не може бути цілком вільною, у цьому винний її розум). Це означає, що її трудове переживання дійсне і готове втілитися у свою істинність у виді кінцевого «продукту» — дійсної, суспільної людини. Такого роду дійсність у виді необхідності здійсненна тільки у вільне від біологічних потреб (питво, їжа, сон, статева потреба і т.д.) і від соціальних примушень (працювати, щоб вижити) час. Слід зазначити, що саме в такому випадку створюється істинна культура. [4,с.142]
Що означає поняття «відчужена праця»? Чи може взагалі праця як життєдіяльність, як виробниче життя людини бути відчуженим? Насамперед, обмовимося про сутність самого поняття «праці». Справа в тім, що праця є не тільки діяльний процес людини, це процес внутрішнього переживання, щиросердечного екстазу, це стимул життя, творчість.
Через відсутність у німецькій мові терміна «робота» Маркс К. скрізь уживає термін «праця», але він (Маркс) проте, чітко розмежовує суть цих понять, що, на жаль, абсолютно не вловлюється перекладачами його наукових праць, що, у свою чергу, веде до їх неправильного розуміння.[4,с.143].
Людина, що трудиться (на відміну від робітника) не відчужується від самого себе, від своєї суті, від своєї родової сутності взагалі. Тільки людина може трудитися і та ж людина може працювати, як віл, як кінь, як трактор (тобто бути робочою машиною) і т.д. кінь чи механізм із властивостями людини, що трудиться— нісенітниця.
Помітимо, що через лінгвістичний аспект (проблем, зв'язаних з неточним перекладом і відсутністю в німецькій мові відповідних термінів), про який говорилося вище, неправильно тлумачаться постулати Маркса з проблем феномена праці. Спробуємо знайти дійсний зміст, наприклад, що випливає з цитати його наукової праці: «Політична економія замовчує відчуження в самій суті праці тим, що вона не піддає розгляду безпосереднє відношення між робітником (працею) і виробленим їм продуктом. Звичайно, праця робить чудесні речі для багатіїв, але вона так само робить зубожіння робітника. Вона створює палаци, але так само і нетрі для робітників. Вона творить красу, але так само і продукт робітника. Вона заміняє ручну працю машиною, але при цьому відкидає частину робітників до варварської праці, а іншу частину робітників перетворює в машину. Вона робить розум, але так само і слабоумство, кретинізм як доля робітників» [ 4,с.149 ].
Діяльність людини, яка для одних створює багатства, а інших веде до зубожіння, не може бути дійсною діяльністю, тобто працею. Такий процес іменується роботою. Такого роду людська діяльність суперечлива і завдає шкоди, безпосередньо робітникам, що позбавлені щастя бути людьми (людиною). Суперечливість ж полягає в недійсності робочого процесу, як діяльного процесу взагалі, тому що безпосередні виробники позбавлені свого результату (причина відчужена від наслідку), що алогічно, протиприродньо. Саме така протиприродність (негативні, але об'єктивні протиріччя) породжують дуже розповсюджену соціальну хворобу — відчуження людини від самого себе, що, у свою чергу, є крайньою формою його соціального переродження. Як зрозуміти все це?
Коли Маркс пише про відчужену працю, тоді, по-перше, він має на увазі не працю, а роботу, по-друге, під відчуженістю тут мається на увазі кінцевий продукт, результат роботи.[4,с.150]
Коли люди наймаються для здійснення виробничого процесу, їх розглядають як робочу силу, як засіб (головна частина, головний елемент виробництва), а не як ціль, тим більше не як кінцеву мету виробництва. У цьому випадку сам виробничий (діяльний) процес людей відчужений від своєї суті, також відчужені від своєї дійсної сутності усі виробничі відносини як безпосередні, так і опосередковані взагалі. Люди (робоча сила) відчужені від вироблених ними ж кінцевих результатів — продуктів. При цьому відчуження робітника від своїх кінцевих результатів відчужує його від своєї суті, від людської сутності і саме життя його як таке відчужене, тобто безглузде.
Саме тому, що безпосередній виробник позбавлений свого кінцевого результату -- продукту, він (виробник) відчужується в самому процесі (акті) виробництва. Сам акт виробництва, сама діяльність такого роду стає відчуженим виробництвом, тобто неприроднім.
Справа полягає у зовсім інакшому, коли безпосередній виробник сам розпоряджається кінцевим результатом своєї діяльності (продуктом, річчю).
Коли власник продукту відчужує його від себе без якого-небудь посередника і привласнює його іншому , і такого роду присвоєння відбувається без змушення, природними, дійсними відносинами, то, у такому випадку, має місце акт чи дарування обміну споживацькими вартостями, і зовсім необов'язково щоб цей обмін відбувався одночасно; у такому випадку жодна сторона не відчужується від себе, від своєї діяльності, від людської природної сутності; не відчужується людина від людини. Однак, про це поки залишається тільки мріяти.
Саме така доля робітника, тому що зовнішній характер роботи для нього є далеким; особливий процент виробленого ним продукту йому не належить. І взагалі, будь-яка діяльність робітника не є самостійна діяльність. Ця діяльність, до якої його (його родину, якщо вона є) у переважній більшості випадків вимушують біологічні необхідності: їжа, питво, житло і т.д. При такій вимушеній діяльності він поступово до кінця розморює свої фізичні і розумові здібності, приносячи себе в жертву такій суті справи. Нарешті, такого роду самокатування є класичним відчуженням людини у всіх його проявах.
Слід зазначити, що в даний час сутність людини — суспільні відносини в цілому відчужені від своєї суті, недійсні, головною причиною чому є відчужена суть усякої людської діяльності. Незважаючи на те, що в розвинутих капіталістичних країнах відсутній класичний спосіб виробництва, заснований на приватній власності виробничих сил проте, приватновласницький дух підприємництва, бізнесу відчужує сутність людського феномена, тому що там усякого роду діяльність (за винятком рідких випадків) спрямована на одержання вигоди. Усепожираюча «людська» користь яскраво проявляє себе тепер у колишніх соціалістичних державах, зокрема, у колишньому Радянському Союзі, де благоденствують так називані бізнесмени і підприємці, де бажанням швидкого збагачення охоплене майже все суспільство. Панує образ відчуженої людини, хаос. Злочинні діяння узаконені, захищені й підприємці і бізнесмени, що безжалісно грабують народ. Усі вони, від дрібного до великого, злочинці перед тими, хто зайнятий безпосереднім виробництвом. Любий бізнес (підприємництво) є спекуляція: такого роду заняття відчужують від своєї сутності не тільки цих жалюгідних істот, але і частину суспільства, що спілкується з ними.
Коли фізичні і розумові здібності (виробниче життя) стають усього лише засобом задоволення тільки однієї біологічної потреби чи засобом збагачення, то в такому випадку вся потенційна здатність людини — працювати, створювати і т.д. відчужена від своєї дійсної сутності. У першому випадку (задоволення біологічних потреб), в основному, безпосередній виробник відчужений від своєї роботи (кінцевого продукту), а в другому випадку (наймачі робочої сили, що прагнуть до збагачення та ін.) відбувається присвоювання чужої роботи (кінцевого результату), і в обох випадках цей приватновласницький дух, що змушує одних відчужуватися від результату своєї роботи, а інших — привласнювати чуже щастя, відчужує від людини: 1) природу, 2) його самого, його власну діяльну функцію, його життєдіяльність, тим самим відчужує від людини рід: він перетворює для людини родове життя в засіб для підтримки індивідуального життя. По-перше, він відчужує родове життя й індивідуальне життя, а, по-друге, робить індивідуальне життя, узяте в її абстрактній формі, метою родового життя, теж у її абстрактній і відчуженій формі]. У такий спосіб відчуження праці приводить до наступного результату: 3) Родова сутність людини — як природа, так і її духовне родове надбання — перетворюється в чужу їй сутність, у засіб для підтримки її індивідуального існування. Відчужена праця відчужує від людини її власне тіло, як і природу поза нею, як і духовну сутність, її людську сутність. 4) Безпосереднім наслідком того, що людина відчужена від продукту своєї роботи, від своєї життєдіяльності, від своєї родової сутності, є відчуження людини від людини». Таким чином, під «відчуженою працею» (як «відчуженим процесом виробництва») варто розуміти відчужений кінцевий результат людської діяльності; вироблений продукт відчужується від безпосереднього виробника і привласнюється іншим.
1 2 3 Следующая страница


Проблема відчуження у філософії К Маркса і Е Фромма

Скачать реферат бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/91



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com