Реферат на тему "Правове регулювання вільних економічних зон"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Диплом на тему Правове регулювання вільних економічних зон

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Диплом *
Размер: 65.6 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Єлісеєв Олексій
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 6 7 Следующая страница

добавить материал

ü експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку, енергопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для загальних потреб;
ü розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межами спеціальної (вільної) економічної зони;
ü організація міжнародних торгів з метою розміщення на території спеціальної (вільної) економічної зони нових виробництв;
ü упорядкування та надання суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони в користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури та передача їм у користування природних ресурсів;
ü видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони на будівництво нових господарських об'єктів, реєстрація суб'єктів економічної діяльності та інвестицій, здійснюваних в спеціальній (вільній) економічній зоні [3].
Виконавчим директором органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони може бути як громадянин України, так і іншої країни, який працює за строковим контрактом.
2.2. Особливості державного регулювання та  внутришня організація ВЕЗ.
Сприятливе ділове середовище навколо вільної економіч­ної зони є необхідною передумовою для залучення прямих зарубіжних інвестицій. Це, зокрема, означає, що має бути створена відповідна фізична інфраструктура. Ніякі фінансові стимули не приваблять потенційних інвесторів, якщо вони змушені будуть довго чекати на відвантаження сировини та готової продукції. Однією з рис успішно діючої вільної еко­номічної зони є сьогодні кількість коштів та зусиль, витрачених на вдосконалення комунікацій і створення враження про те, що дана приймаюча країна вітає іноземців. Наприк­лад, майже 20% всієї суми інвестицій у Масані (Республіка Корея) було спрямовано на земляні роботи і спорудження портів. Для зручностей зарубіжного персоналу було також надано житло та інші послуги. В Батаані (Філіппіни) та Шенноні (Ірландія) було проведено аналогічні заходи по вдосконаленню комунікацій та інших елементів інфра­структури. Кожна з цих країн також проводила велику кам­панію по створенню іміджу країни, яка відкрита для зару­біжних прямих інвестицій.
Ефективна фізична інфраструктура нерідко є визначальною для конкретної зони з урахуванням її вирішального впливу на прибутковість окремих підприємств. У цьому відношенні наявність надійного постачання енергії та води, а також міс­цевих і міжнародних високоякісних комунікаційних мереж заслуговує на окрему увагу. Якщо зони добре обладнані фі­зичною інфраструктурою, то початкові витрати інвесторів зна­чно зменшуються, робота галузей розгортається швидше і ра­ніше починає іти прибуток на капітал.
Обмежена кількість стандартних заводських споруд нерід­ко зводиться із спекулятивною метою чи то для здачі в орен­ду, чи то для продажу. Для ВЕЗ це нор­мальне явище. Це не тільки дозволяє інвестору швидко роз­почати виробництво, а й позбавляє необхідності зводити за­вод у незнайомій обстановці. Корисно також мати тимчасові офіси для приїжджих інвесторів, які чекають на завершення власних виробничих приміщень.
В ідеалі вільна економічна зона є науково-парковим комплексом, у якому діючі підприємства після вкладення інве­стицій лише у ноу-хау і технології повинні мати вигоди від використання висококваліфікованої робочої сили. Сінгапур­ський науковий парк, безперечно, є найяскравішим прикла­дом такого парку, навіть при тому, що здійснення проекту стикалося з проблемами, що виникли з нестачі спеціалізо­ваного випробувального устаткування і послуг для вироб­ництва промислових зразків.
Те, наскільки керівні органи ВЕЗ зможуть забез­печити надання цих послуг, залежить від наявності та якості послуг, що їх надають комерційні фірми, місцеві органи вла­ди і держава. Серед можливостей, які слід надавати, мають бути консультаційні послуги для фірм, що перебувають на стадії становлення, а також звичайні комерційні, промислові та комунальні послуги. Найважливішими комерційними по­слугами є банківські послуги, вантажні роботи, експедитор­ська робота та загальна упаковка. Ці послуги треба якнай-раніше запровадити в зоні і доручити їх виконання фірмам з високою репутацією. Серед інших комерційних та фінан­сових можливостей, які можна розглянути, назвемо послуги, які надає головна контора зони (сюди входять послуги від забезпечення перекладу, друкування, копіювання і видавни­чої діяльності до обробки даних і комп'ютерних послуг), пра­вові, бухгалтерські та спеціалізовані технічно-ремонтні по­слуги, а також надання гаражів для ремонту транспортних засобів. За винятком агентів по перевезеннях і експедиторів, працівники допоміжних служб можуть надавати свої послуги як всередині зони, так і поблизу неї.
Комунальні послуги всередині зони або поряд з нею по­винні включати протипожежну і поліцейську охорону, пош­тове, телефонне, телефаксне і телексне обладнання, громад­ський транспорт і видалення відходів (там, де це не органі­зовано у приватному порядку). Адміністрація зони також повинна розглянути питання надання послуг центральної те­лексної і телефаксної служби для тих фірм, які не мають для цього власних можливостей.
Адміністративна система повинна бути в змозі діяти швидко і ефективно при застосуванні норм, що стосуються контрактів на передачу споруд, митні послуги, ремонт тощо. Під час створення, функціонування і завершення свого біз­несу інвестори вимагають простих процедур і уникнення ус­кладнень. В ідеалі їм доводиться мати справу з одним відом­ством з усіх адміністративних питань. Керівництво зони по­винно мати необхідні повноваження і допоміжні послуги для обслуговування інвесторів, особливо в початковий період. До­поміжні послуги включають сприяння у наймі робочої сили і підтримання зв'язків з комунальними підприємствами в та­кий період становлення. Сюди може також входити допомога у розміщенні зручних житлових приміщень, навчальних за­кладів і місць відпочинку для зарубіжного персоналу та їхніх сімей.
У будь-якому разі зацікавлений орган повинен мати не­залежні повноваження, особливо тому, що звичайно доводиться створювати правила для діяльності допоміжних служб і, що ще важливіше, у зв'язку з необхідністю шукати дина­мічні рішення для конкретних проблем у справах, що стосу­ються стану фізичної інфраструктури, бюджетів та реклам­но-пропагандистських компаній.
Капітальні витрати приймаючої країни на створення матеріальної бази ВЕЗ та відповідної інфра­структури можна розглядати з двох точок зору. По-перше, ство­рюється матеріальна цінність для національної економіки, оскільки фінансові ресурси перетворюються на реальні фізичні активи. По-друге, слід брати до уваги витрати внаслідок при­йняття альтернативного курсу або відсутність капіталовіддачі при альтернативному використанні капіталу.
Оцінка справжніх оптимальних витрат (а не внутрішньої ринкової ціни), створення матеріальної бази ВЕЗ та відповідної інфраструктури вимагає поділу цих витрат на компоненти: землю, робочу силу, матеріали місцевого виробництва, послуги та витрати у іноземній ва­люті. У такому разі кожен компонент слід оцінювати за його прихованою ціною. Що ж стосується оптимальних витрат державних коштів, які приймаюча країна витрачає на матеріа­льну базу ВЕЗ, то можна зазначити, що оптимальні витрати вітчизняного капіталу подаються по ди­сконтній ставці, що відбиває суспільну норму прибутку, який одержує економіка приймаючої країни при здійсненні мінімально ефективного інвестиційного проекту. Таким чи­ном, оптимальні витрати вітчизняного капіталу будуть бра­тися до уваги шляхом застосування дисконтної ставки до ка­пітальних затрат за певні періоди часу. У будь-якому випад­ку вартість для приймаючої країни її інвестицій у матеріа­льну базу ВЕЗ слід покривати належним чином вирахуваних ставок оренди землі та орендної плати за споруди, що дають норму прибутку, яка амортизує інвес­тиції у економічно прийнятний період часу. Норми комер­ційної прибутковості можуть служити приблизним орієнти­ром.
Фінансування будівництва матеріальної бази ВЕЗ за рахунок іноземної позики потребує окремих міркувань. Іноземну позику можна розглядати як перевагу, що випливає з реалізації проекту зони. З іншого боку, її вар­тість для економіки складатимуть валютні витрати на ви­плату проценту ставки і суми боргу.
Метод фінансування (використання внутрішніх коштів чи позики за кордоном) може вплинути на економічну рентабельність проектів ВЕЗ. Іноземна позика на ділі може зробити позитивний вне­сок у чисту поточну вартість проекту, якщо ставка проценту на іноземну позику менша, ніж соціальна дисконтна ставка, яка застосовується у аналізі «витрати-випуск» при виплаті боргів. Позика на допомогу розвитку є одним із таких ви­падків. Якщо зарубіжна позика являє собою субсидований кредит постачальника, то імовірно, що ставка проценту буде сприятливішою, ніж соціальна дисконтна ставка, що засто­совується у аналізі (тобто гранична норма прибутку на інвестиції), в той час як на товари, що постачаються по іншому кредиту, ціни будуть значно завищені. Необхідно буде робити коригування для будь-якої надлишкової вартості імпортованих матеріалів і обладнання, що виникає внаслідок прив'язування позики до імпорту цих товарів. Така надлишкова вартість знижує вигідність зарубіжної позики. Надання пе­реваги зарубіжній позиці у порівнянні з внутрішніми капі­тальними ресурсами призведе до одержання прибутку для економіки приймаючої країни, якщо різниця між ставками проценту перевищить надлишкову вартість «прив'язаного» імпорту.
У випадку фінансування за рахунок іноземних позик ве­ликий імпортний компонент у створенні матеріальної бази ВЕЗ є економічно вигідним за умови, що позика повністю покривається платою користувачів ВЕЗ за оренду землі і заводських приміщень. Імпортний компонент по суті являє собою чистий додаток до капіталовкладень приймаючої країни. Ніяка вартість націо­нальних ресурсів не створюється у таких розмірах, як ім­портні компоненти, і на зміст імпорту в кінцевому рахунку справляють вплив розміри фактичної експортної виручки ко­ристувачів зони.

РОЗДІЛ 3

 
Світовий досвід щодо функціонування та організації вільних економічних зон.
 
 
3.1. Основні форми вільних економічних зон світу.
Класифікація спеціальних економічних зон.
Можна виділити такі типи:
ü митні зони
ü безмитні торгові зони
ü митні вільні зони
ü зони вільної торгівлі
ü зовнішньоторговельні зони
ü безмитні експортно-виробничі зони
ü вільні експортні зони
ü вільні експортно-виробничі зони
ü експортно-виробничі зони
ü вільні економічні зони
ü вільні виробничі зони
ü зони економічного сприяння
ü промислові експортноорієнтовані зони
ü вільні промислові зони
ü підприємницькі зони
ü зони спільного підприємництва
ü зони техніко-економічного розвитку
ü зони розвитку нової і високої технології
ü науково-промислові парки
ü оффшорні центри
ü міжнародний оффшорний фінансовий центр
ü вільні банківські зони
ü еколого-економічні регіони
ü відкриті райони
ü туристичні центри
       Незважаючи на організаційно-функціональні розходження, ВЕЗ володіють деякими загальними ознаками, що дозволяють сформулювати наступне визначення: це частина національної території (іноді виділеної із загальної митної смуги держави), що має розширену самостійність у вирішенні господарських питань, особливий режим управління і преференційних умов економічної діяльності для іноземних і національних підприємців.
Класифікацію ВЕЗ можна здійснити по чотирьох основних критеріях: 1 За характером  діяльності чи функціональному призначенню; 2 За ступенем інтегрування у світову і національну економіку; 3 За галузевою ознакою; 4 За видом власності.
За характером діяльності і функціональному призначенню можна виділити 4 основних типи зон: зони вільної торгівлі, експортно-виробничі зони, науково-промислові парки, оффшорні центри.
До зон вільної торгівлі відносяться території, функції яких в основному зводяться до ввозу, збереженню, сортуванню, упакуванню і перевалці товарів без їхньої додаткової обробки. У ряді випадків допускається незначна обробка іноземних товарів з метою їхнього подальшого реекспорту. Незважаючи на значні переваги, одержувані від митних пошлин, а також за рахунок економії на накладних витратах, можливості подібних зон у розвитку експортного виробництва, залученні в нього національних матеріальних і трудових ресурсів дуже обмежені, і цей тип ВЕЗ у чистому виді не одержав широкого поширення.
В міру посилення конкурентної боротьби, ускладнення задач соціально-економічного розвитку митно-юридичний статус зон вільної торгівлі доповнюється новими елементами з метою більш активного залучення іноземного капіталу в сферу матеріального виробництва. Це призводить до трансформації зон вільної торгівлі в експортно-виробничі зони.
Зокрема, у США вільні зовнішньоторговельні зони, створення яких було передбачено законом 1934р., у даний час здійснюють і виробничі функції. Крім того, з метою економічного відродження окремих областей і районів США широке поширення одержали так звані підприємницькі зони.
У такий спосіб виробнича діяльність і всі пов'язані з нею функції створюють основу найбільш розповсюдженого у світі типу ВЕЗ – експортно-виробничих зон. Вони поширені в нових індустріальних країнах, що використовують модель експортної орієнтації. Цей тип ВЕЗ становить найбільший інтерес для багатьох країн. Продукція, що випускається в таких зонах, відрізняється високою конкурентноздатнісю, головним чином через малі витрати виробництва, що дозволяє успішно конкурувати на світовому ринку, встановлюючи низькі експортні ціни.
Але оскільки в сучасних умовах основним фактором конкурентноздатності стає не ціна товару, а його якість, новизна, наукоємність, багато експортно-виробничих зон почали трансформуватися в науково-промислові парки.
Особливим видом СЭЗ є оффшорні центри, т. з. «Податкові гавані». У них концентрується банківський, страховий бізнес, через них здійснюються експортно-імпортні операції, операції з нерухомістю, трастова і консалтингова діяльність. Центри залучають клієнтів сприятливим валютно-фінансовим режимом, високим рівнем банківської і комерційної таємниці, пільговим податковим і зовнішньоторгівельним законодавством.
За ступенем інтегрування у світову і національну економіку можна виділити 2 типи ВЕЗ: екстравертивний – анклавний характер, що орієнтований на зовнішній ринок і интравертивний – інтегрований у національну економіку.
Екстравертивний характер мають більшість ВЕЗ у нових індустріальних країнах Азії, в окремих країнах Центральної Америки і Карибського басейну. Підприємства, розташовані в таких зонах, вивозять, як правило, від 75 до 90%  виробленої продукції.
Специфіка підприємств в анклавних зонах – збірнний характер виробництва, заснований на імпортних матеріалах, компонентах, напівфабрикатах і деталях. У таких зонах створюють свої філії і дочірні компанії транснаціональні корпорації для створення продукції з більш низькими витратами.
Анклавні зони істотно розрізняються за принципами організації. У сучасному світовому господарстві можна виділити 3 основних типи таких зон.
До першого можна віднести зони, що охоплюють території окремих підприємств, на які поширюється пільговий податковий і митний режим. Такі зони широко розповсюджені в Мексиці, де функціонують так звані «макиладорас» - експортні підприємства, розташовані уздовж кордону США. За такими ж принципами створюються експортно-виробничі зони в Угорщині.
До другого напрямку можна віднести невеликі індустріальні анклави, що являють собою замкнуті ділянки від декількох десятків до декількох сотень гектарів. Вони широко поширені в нових індустріальних країнах, а також в окремих індустріально розвинутих країнах, наприклад, в Ірландії.
Принципова відмінність третього напрямку в організації зон анклавного типу – широке територіальне охоплення багатьох районів і міст країни. Такий принцип характерний для організації експортно-виробничих зон у Китаї, а також у малих країнах – Шрі-Ланці, Маврикії та ін.
Для інтравертних експортно-виробничих зон інтегрованого типу найбільш важливою характерною рисою є тісні економічні зв'язки з внутрішніми районами країни. Крім проблем, пов'язаних з розвитком експортного потенціалу, ці зони вирішують задачі підвищення технологічного рівня місцевої промисловості, якості і конкурентноспроможності товарів, що випускаються. Вони орієнтовані не на імпорт проміжних товарів, а на використання національних матеріалів, компонентів і напівфабрикатів.
Найбільш яскравим представником  цього типу експортно-виробничих зон є вільна зона Мануас у Бразилії. У відмінності від мексиканських «макиладорас» бразильські підприємства мають значно більш високу частку національних компонентів у своїй готовій продукції (по телевізорах – 90%, електронно-обчислюванним машинам – 70%, настільним калькуляторам – 65%, відеокасетам – 40%, програвачами компакт-дисків – 35%). З зони Мануас на початку 90х рр. на експорт поставлялося лише 5-10% продукції, що випускається.
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 6 7 Следующая страница


Правове регулювання вільних економічних зон

Скачать дипломную работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=142&часть=3



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com