Реферат на тему "Правове регулювання вільних економічних зон"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Диплом на тему Правове регулювання вільних економічних зон

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Диплом *
Размер: 65.6 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Єлісеєв Олексій
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 6 7 Следующая страница

добавить материал

Ще одним цікавим уроком є засоби, за допомогою яких окремі країни намагалися залучити малі та середні фірми і фірми країн, що розвиваються, до своїх експортних промис­лових зон. Різні види зон звичайно плануються як інстру­мент сприяння іноземним прямим інвестиціям з боку віднос­но великих та добре функціонуючих фірм. Проте досвід по­казує, що великі транснаціональні корпорації звичайно не по­требують стимулювання пільгами та можливостями експор­тних промислових зон для того, щоб вкласти інвестиції у конкретну країну. Перш за все, вони звичайно уже діють у масштабах всього світу і достатньо досвідчені для того, щоб успішно функціонувати у звичайному середовищі практично будь-якої країни. Якщо ж умови якоїсь країни надто неспри­ятливі, то стимули, що їх пропонують експортні промислові зони, у більшості випадків неспроможні заохотити компанію до зміни своєї стратегії світового розвитку. Це є однією з головних причин того, що у більшості країн інвесторами у віль­них економічних зонах звичайно є не добре відомі трансна­ціональні корпорації, а менші фірми, що нерідко вперше ви­ходять на ринок зарубіжних інвестицій. Це викликає великі проблеми у справі презентації новоствореної зони: ці зусилля мають бути спрямовані скоріше на потреби менших підприємств, ніж інтереси відомих великих транснаціональних корпорацій. Інтереси вільних економічних зон у новоутворе­них країнах полягають не тільки в тому, що фірми менших розмірів з промислове розвинутих чи нових індустріальних країн можуть гармонійно доповнювати більші фірми, а й у їх більшій гнучкості та швидшому реагуванні. Враховуючи по­требу якнайшвидшого залучення іноземних інвесторів для за­доволення настійних потреб внутрішнього ринку, ці фірми мо­жуть виявитися кращою короткочасною альтернативою, ніж значно більші підприємства, які звичайно реагують досить повільно і діють з набагато більшими елементами бюрокра­тизму.
Сьогодні було б, мабуть, передчасним виносити чіткі уро­ки з досвіду інших країн. І причини тут не стільки у тому, що в нових незалежних державах вільні економічні зони, ско­ріш за все, будуть дуже відрізнятися від експортних промис­лових зон у інших місцях, скільки у тому, що ще не робилися систематичні спроби створити експертну систему, яка зосе­реджувалася б на розвитку таких зон [4].

РОЗДІЛ 4

Вільні економічні зони України: напрямки і стратегії розвитку.
Як зазначено у ст.3 Закону України “Про спеціальні (вільні) економічні зони” на території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів:
ü Вільні митні зони і порти.
ü Експортні зони.
ü Транзитні зони.
ü Митні склади.
ü Технологічні парки та технополіси.
ü Комлексні виробничі зони.
ü Туристсько-рекреаційні зони
ü Страхові зони.
ü Банківські зони.
На кінець 2002 року в Україні, згідно з ухваленими законами, функціонують 11 спеціальних економічних зон (СЕЗ) у дев'яти регіонах, в яких діє спеціальний режим інвестиційної діяльності: в Автономній Республіці Крим (7 районів); у Донецькій області (22 міста і 5 районів); Волинській (3 міста і 9 районів); Закарпатській; Луганській (6 міст і 3 райони); Чернігівській області (7 районів), у містах Шостка і Харків. Найвідоміші серед них - "Донецьк" у Донецькій області, "Славутич" у Київській, "Курортополіс Трускавець", "Яворів" у Львівській, "Миколаїв" у Миколаївській області. Діють спеціальні економічні зони зовнішньоторговельної спрямованості - "Азов", "Закарпаття", "Інтерпорт Ковель", "Рені", "Порто-Франко" Одеського морського торговельного порту, "Порт Крим", а також Південнокримська експериментальна зона "Сиваш".
Процесс формування в Україні законодавства про вільні економічні зони (ВЕЗ) та запровадження територій пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності (ТПР) найбільш інтенсивно відбувався протягом останніх двох років. Виключенням є Північнокримська експериментальна економічна зона (ПЕЕЗ) “Сиваш”, яка була заснована 1995 року. Початковий досвід, накопичений за час імплементації правового поля функціонування українських ВЕЗ і ТПР, дозволяє сьогодні говорити про перші результати та проблеми їх діяльності.
Поява великої кількості ВЕЗ і ТПР в Україні - станом на кінець 2000 року в Україні створено одинадцять вільних економічних зон, дев’ять областей та АР Крим мають території пріоритетного розвитку – стала наслідком відсутності ефективної регіональної політики, що сприяла б економічному розвитку невеликих міст. Натомість відбулося лише руйнування колишньої централізованої системи формування місцевих бюджетів. Як наслідок, регіони вимушені були шукати ефективних способів регулювання оподаткування, на територіальному рівні.
Україна наслідує приклад Росії, де було продекларовано створення одразу 23 вільних економічних зон та регіонів із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, територія яких становила майже третину території країни. Однак нездоланні суперечності між формуванням прибуткової частини бюджету та наданням пільгових умов підприємствам призвели до того, що зараз з 18 проголошених зон реально працюють лише дві – “Находка” та “Янтарь” (Калінінградська область) [5].
Чинним законодавством передбачено формування принаймні двох категорій вільних економічних зон. Перші мають чітко визначену спеціалізацію, започатковуються на базі портів та в прикордонних районах (“Азов” у Мариуполі, “Порт Крим” у Керчі, “Порто-франко” в Одесі, ВЕЗ у м.Рені, “Закарпаття” та “Інтерпорт Ковель”). Діяльність підприємств у цих зонах зводиться здебільшого до невеликої обробки вантажів, фасування та пакування товарів. Позитивним наслідком функціонування таких ВЕЗ є пожвавлення економічної діяльності, збільшення обсягу легально ввезених вантажів, за рахунок спрощення митних процедур у межах чітко відокремленої території, та їх здешевлення для покупців. До цієї групи можна віднести також ВЕЗ рекреаційного типу “Курортополіс Трускавець”.
Друга категорія – зони, що створюються у депресивних регіонах з високим рівнем безробіття (наприклад, “Славутич”, “Яворів”, “Миколаїв”). На відміну від вільних економічних зон, території пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності відрізняються територіальною розмитістю і непрозорістю управління.
Стандартний набір пільг містить часткове звільнення суб’єктів ВЕЗ (ТПР) від сплати податку на прибуток, мита та ПДВ, в ряді випадків - пільговий режим сплати податку на землю або державні гарантії захисту інвестицій. Крім того, уряд встановлює перелік імпортованих сировини, матеріалів, устаткування чи обладнання, що можуть ввозитися для реалізації інвестиційних проектів на пільгових умовах. Підприємство періодично звітує перед податковою, митною службами та адміністрацією ВЕЗ про цільове використання імпорту. Уряд визначає також перелік пріоритетних видів діяльності, що передбачає надання пріоритетного статусу певним базовим галузям економіки. Таке штучне підвищення зацікавленості потенційних інвесторів вкладати гроші в окремо взяті підприємства поглиблює і без того існуючі структурні диспропорції вітчизняної економіки.
Управління ВЕЗ належить одразу двом (а в окремих випадках – трьом) державним органам – адміністрації ВЕЗ, місцевому органу самоврядування, а в ряді випадків ще й спеціальній Раді з питань ВЕЗ і ТПР. При цьому створення останньої не передбачено базовим законом про загальні засади створення та функціонування вільних економічних зон.
Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” (1992) встановлено досить просту процедуру реєстрації суб’єктів ВЕЗ: підприємству необхідно подати інвестиційний проект до адміністрації вільної економічної зони та укласти відповідний договір.
Однак, пільги не завжди є адекватними зусиллям, яких доводиться докласти підприємству, щоб отримати право, а потім працювати у пільговому режимі. Наприклад, інвестування на пільгових умовах у Донецькій області регламентують понад 20 документів, серед яких порядок контролю за інвестиційної діяльністю. Процедура отримання свідоцтва охоплює узгодження основних параметрів інвестпроекту в органах місцевого самоврядування та конкретизацію проекту в секретаріаті Ради з питань ВЕЗ. При цьому прибутковість проекту і перспективність підприємства перестають бути суто приватною справою засновників, теж саме стосується створення нових робочих місць, розмірів фондів заробітної плати, маркетингової політики, ризиків, прогнозованих обсягів податкових надходжень тощо [6].
Спільною рисою більшості українських ВЕЗ (ТПР) є вимога значних за обсягом інвестицій для отримання пільг з оподаткування (в ряді випадків - від 1 до 3 млн. дол. США). Гранична межа мінімального вкладення інвестицій свідчить, що запроваджувані інвестпроекти призначені, перш за все, для великого бізнесу. Зробивши таким чином ставку на великих (принаймні за українськими масштабами) інвесторів, законодавці пройшли повз 99% вітчизняних підприємців [7], тоді як підтримка промислових гігантів водночас з посиленням податкового навантаження на дрібний бізнес може дуже швидко призвести до занепаду внутрішнього ринку споживчих товарів. Тому доцільним є перегляд подібної норми в бік зменшення з метою створення більш суттєвих стимулів для інвестування. В той же час, існує цікавий досвід ВЕЗ “Яворів”, де обмеження з мінімального розміру інвестицій можна обминути, пройшовши в зону через науково-технологічний парк. Гранична вартість проектів, у які інвестор може вкласти гроші при цьому становить 50 тис. грн. на відміну від стандартних умов (500 тис. дол. США) [10].
Головні застереження щодо економічної доцільності запровадження ВЕЗ (ТПР) в Україні сьогодні полягають у наступному:
1. Запровадження великої кількості ВЕЗ створює можливості для безмитного імпорту товарів.
2. Надання пільг окремим підприємствам обертається додатковим податковим тягарем для всіх інших.
3. Суб’єкти ВЕЗ не сплачують податків [5].
Необхідно зауважити, що згідно з чинною нормативно-правовою базою, всі товари, що ввозяться на територію ВЕЗ, повинні використовуватися виключно у виробництві, про що підприємство звітує у відповідних деклараціях. Якщо підприємство продає завезене обладнання чи сировину, воно сплачує всі податки в повному обсязі. Під час ввезення підакцизних товарів усі обов’язкові платежі здійснюються повністю у будь-якому випадку.
Певні проблеми виникають з підприємствами, що залучають інвестиції для реконструкції діючих виробництв, особливо якщо вона відбувається всередині “технологічного ланцюжка” (наприклад, проект модернізації блока кисневого нагнітання на комбінаті “Азовсталь”). Тоді ведуть окремий бухгалтерський та податковий облік, аби виявити розмір отриманого прибутку саме на внесену інвестицію.
Крім того, наприклад, одна з основних вимог загальної концепції ВЕЗ і ТПР у Донбасі – зберегти суму стягнення податку з прибутку підприємства, що склалася до початку реалізації проекту інвестування підрозділу та надання пільг з оподаткування прибутку цього підрозділу в цілому. Якщо утриматися на досягнутому раніше рівні не вдасться, то “доведеться спільно з ДПА шукати джерело, яке зможе перекрити втрати бюджету”, - наголошує заступник голови ДПА в Донецькій області В.Кайзерман [8].
На прикладі ПЕЕЗ “Сиваш” можна проілюструвати співвідношення між податковими пільгами та сплаченими до бюджету податками. У 1997 році отримані підприємствами податкові пільги на 1,44 млн. грн. було вкладено у виробництво, внаслідок чого воно зросло настільки, що підприємства сплатили до бюджету податками 12,9 млн. грн. У 1998 році підприємства отримали пільги на 2,67 млн. грн., але внаслідок зростання виробництва сплатили до бюджетів 24,1 млн. грн. У 1999 році сума пільг становила 5,26 млн. грн., а надходження до бюджету – 26,7 млн. грн. Тобто частка пільг не перевищує 15-18% [9].
Низький рівень інвестиційної привабливості, а отже, неефективність певної частини проголошених ВЕЗ (ТПР) зумовлює недосконала урядова політика, зокрема нестабільність та непрозорість законодавчого регулювання, що може призвести до розвитку корупції та зловживання пільгами. Втім, практичний досвід свідчить, що для потенційних інвесторів голове не пільги, а державні гарантії загальної законодавчої стабільності.
Однак, лише у 1997 році Верховна Рада України тричі намагалася зменшити пільги для ПЕЕЗ “Сиваш”, що призвело до втрати багатьох потенційних інвесторів. Саме тоді 60 підприємців висловили небажання продовжувати діяльність у зоні і відкликали інвестиційні проекти з розгляду.
За словами Красноперекопського міського голови О.Саутіна, запровадження ПЕЕЗ “Сиваш” позитивно вплинуло на економіку регіону. Зупинено спад виробництва на основних підприємствах міста, збережено понад 8 тис. робочих місць, на нових підприємствах забезпечено роботою 650 осіб. Повністю ліквідовано заборгованість за соціальними виплатами. Отже, головне завдання експерименту, на думку керівництва державної компанії, виконано. Разом з економічним оздоровленням регіону, проект ПЕЕЗ “Сиваш” передбачав відпрацювання нових економічних механізмів, зокрема оптимального оподаткування, на базовому територіальному рівні. Це завдання адміністрація зони вважає невиконаним, головним чином, через нестабільність економічного законодавства та надмірне державне регулювання підприємницької діяльності [10].
Слід зауважити також, що за час функціонування ПЕЕЗ “Сиваш” дві мети, заявлені як концептуальні – підтримка прямих іноземних інвестицій і допомога депресивному регіону, виявились несумісними, що підтверджено передусім статистичними показниками. Пріоритет галузевого підходу та стимулювання інвестиційної активності взаємовиключають одне одного, і в результаті жодної мети досягнуто не буде [11].
Українські ВЕЗ (ТПР) є непривабливими для інвесторів також через їх неякісне планування, а саме: невдалий вибір місця для ВЕЗ (територія із слаборозвинутою інфраструктурою, недостатньою кількістю природних та трудових ресурсів, не досить містким ринком) та нераціонально визначений розмір зони, що потребує чималих початкових капіталовкладень на створення інфраструктури [12, c.2].
Наприклад, ВЕЗ “Донецьк”, для підготування лише першої частини південно-західної околиці Донецька, потребує 30 млн. грн. Оскільки під ВЕЗ відведено понад 466 га, то, по суті, йдеться про створення нового індустріального району. В той же час, маріупольська ВЕЗ “Азов”, специфіка якої – обслуговування транзитних вантажів, надання транспортно-агентських та експедиторських послуг, торгівля і виробництво, на думку фахівців, потребує значно менших витрат. В той же час, у Донецьку та Маріуполі, що, водночас, мають статус ТПР, вже реалізуються різноманітні інвестиційні проекти.
Найбільш привабливими для інвесторів залишаються великі міста регіону: Донецьк, Маріуполь, Горлівка, Макіївка, рівень депресивності яких не можна порівнювати з типово шахтарськими містами та селищами, такими як Кіровське, Вугледар, Торез або Дзержинськ [6].
З початку 2000 року в Україні активізувалися дебати щодо доцільності запровадження вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, надання їм визначених чинним законодавством пільг з оподаткування. Вимога Міжнародного валютного фонду про скасування всіх ВЕЗ і ТПР, що були засновані Указами Президента та прийнятими Верховною Радою України законами є одним із заходів плану виконання структурних реформ в рамках програми розширеного фінансування України. У свою чергу, як заявив перший віце-прем’ер міністр України Ю.Єхануров, Кабінет Міністрів України не допустить ліквідації всіх спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, але підготує законопроект про ліквідацію зон, які реально не працюють. За словами Ю.Єханурова, уряд вже здійснив відповідний мониторинг діяльності ВЕЗ [13, c. 7]. При цьому під час оцінки мали враховуватися такі критерії, як кількість залучених інвестицій, рентабельність роботи, показники надходжень до бюджету [14]. Розглядаючи можливі підходи до даної проблеми слід взяти до уваги існуючий досвід країн світу щодо використання ВЕЗ. По-перше, навіть за умови створення сприятливого середовища для діяльності інвесторів у ВЕЗ та наявності стабільної стратегії економічного розвитку країни і законодавчої бази, позитивних результатів діяльності в зоні можна очікувати не менш ніж через п'ять років. По-друге, світова практика підтверджує позитивний вплив вільних економічних зон на розвиток регіонів. як інструменту досягнення збалансованого та стабільного розвитку регіонів і країни в цілому, свідчить про явні переваги їх запровадження у середньо- та довгостроковій перспективі перед використанням зовнішніх кредитних ресурсів, зокрема, з точки зору забезпечення національної безпеки України [15].
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 6 7 Следующая страница


Правове регулювання вільних економічних зон

Скачать дипломную работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=142&часть=5



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com