Реферат на тему "Акціонерне товариство та проблеми його становлення в Україні"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Диплом на тему Акціонерне товариство та проблеми його становлення в Україні

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Диплом *
Размер: 51.49 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Грач
Предыдущая страница 1 2 3 4 Следующая страница

добавить материал

Емісія акцій — відносно дешеве джерело фінансових ресурсів, які не обтяжені борговими зобов'язаннями, що безпосередньо впливає на збільшення величини статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства. Згідно п. 1 ст. 155 Цивільного кодексу України, закріплюється гарантійний характер статутного капіталу, величина якого визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Реальна величина майна, на яку можуть розраховувати кредитори в якості забезпечення за зобов'язаннями товариства, визначається саме величиною чистих активів. Таким чином, збільшення величини власного капіталу підвищить кредитоспроможність вітчизняних акціонерних товариств, що дозволить у подальшому оптимізувати їх структуру капіталу шляхом випуску довгострокових облігацій і залучення довгострокових банківських кредитів.
Проте за сучасних умов перешкодою у здійсненні ефективної політики управління структурою фінансового забезпечення є низька ліквідність цінних паперів, а саме цей фактор дозволяє акціонерним товариствам швидко реагувати на зміну умов фінансового ринку, змінюючи структуру капіталу через операції купівлі-продажу власних цінних паперів на первинному та вторинно­му ринках. Тому без становлення ефективно організованих сегментів ринку акцій і корпоративних облігацій передчасно говорити про ефективність управління структурою капіталу вітчизняних акціонерних товариств.
2.3. Роль фінансових посередників в організації інвестиційної діяльності акціонерних товариств
На сьогодні в Україні небагато фінансових посередників, хоча, за прогнозами, їх кількість і роль в економіці мають зрости. Фахівці обґрунтовують це тим, що процес формування ринкових відносин в Україні нетривалий, а також тим, що обсяги заощаджень у державі, а звідси і попит на фінансових посередників, також невеликий.
Статистика свідчить, що з усіх підприємств акціонерної форми, які зареєстровано в Україні, 20,5 % концентруються саме у фінансовій сфері. За обсягами виробництва частка акціонерного сектору у цій сфері становить 25,9 % після про­мисловості (56,1%) та  будівництва (29,4 %). [4]
Вивчаючи роль фінансових посередників в інвестиційному процесі, слід наголосити на двох аспектах : 1) фінансові посередники можуть діяти в особі акціонерного товариства на ринку інвестицій; 2) акціонерні товариства, які діють у різних галузях народного господарства, можуть користуватися послугами фінансових посередників для здійснення ефективної інвестиційної діяльності.
Фінансові посередники — це сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо). Ці установи акумулюють кошти фізичних та юридичних осіб, у тому числі і шляхом випуску цінних паперів, а потім на комерційних засадах надають ці кошти позичальникам (мал.2)
Головна роль фінансових посередників полягає у тому, щоб ефективно розміщати капітал індивідуальних інвесторів, а це, у свою чергу, сприяє економічному розвиткові.
Мал.2. Субєкти та інструменти фінансового посередництва
 SHAPE  \* MERGEFORMAT
Юридичний статус фінансових посередників

Банки
Пенсійні фонди
Страхові компанії
Фінансові компанії
Інвестиційні компанії
Інвестиційні фонди
Пайові інвестиційні фонди
Корпоративні інвестиційні фонди
Благодійні компанії
Кредитні спілки
Довірчі товариства
Організаційно-правові форми фінансових посередників
 
 

 
Державна
Акціонерна
Приватна
Інструменти фінансового посередництва
 
 

Приватизаційні  папери
Векселі
Державні, муніципальні і корпоративні облігації
Акції
Інвестиційні сертифікати
Ощадні сертифікати банків
Казначейські зобов’язання держави
Похідні цінних паперів (опціони, ф’ючерсні угоди тощо)
Спеціалізовані джерела детальніше характеризують функції фінансових посередників[5]:
1.                 Перерозподіл капіталу: акумуляція невеликих грошових заощаджень ве­ликої кількості людей у більші грошові фонди з метою надання кредиту компаніям. Тут важливу роль відіграють банки.
2.                 Зниження ризику: невеликі вкладення індивідуальних інвесторів у більш диверсифікований портфель цінних паперів (наприклад, у трастові фонди).
3.                 Перетворення ліквідності: посередництво у спільній діяльності тих, хто бажає здійснити короткотермінові вкладення, і довготривалих позичальників (наприклад, житлово-будівельних кооперативів і банків).
4.                 Зниження видатків: мінімізація вартості угод через надання зручних і відносно недорогих послуг із зведення дрібних вкладників і великих позичальників.
Фінансові консультації: надання рекомендацій та інших послуг як вкладникам, так і позичальникам.
Фінансові посередники можуть виконувати спеціалізовані функції, притаманні лише їм. Наприклад, банки, у тому числі й акціонерні, крім усіх вищезазначених, виконують функції, пов'язані з організацією розрахунків платіжного обороту. Саме ця функція зумовлює вибір об'єкта інвестування, диверсифікацію активів, моніторинг і контроль за інвестиційними ризиками. Ці особливості ви­пливають з нормативно-правових актів щодо банківських структур. Насамперед із Міжнародних стандартів банківського регулювання (нормативів Базельського комітету), які встановлюють обмеження на вкладення банків, інвестицій у цінні папери (не вище ніж 50 % власного капіталу), висувають вимоги щодо короткострокової та довгострокової ліквідності та платоспроможності. А також перелічені особливості діяльності банків ґрунтуються на досвіді співпраці з конкретним позичальником, на стані відносин з ним та кредитній історії. Щодо другої групи фінансових посередників, пенсійних фондів та страхових компаній (ідеться передусім про недержавні), то, крім загальних функцій, вони також виконують специфічну - соціальну функцію, яка забезпечує цільові виплати, насампе­ред пенсійні. Таку функцію ці фінансові посередники виконують за істотної допомоги держави шляхом встановлення для них податкових пільг, які і стимулюють залучення фінансових ресурсів. Третя група фінансових посередників - інвестиційні фонди - характеризується такою специфічною функцією, як на­дання послуг інформаційного характеру та формування портфеля колективних інвестицій шляхом акумулювання дрібних інвестиційних капіталів. Відбір об’єктів інвестування, моніторинг та контроль за інвестиційними ризиками відбувається на підставі аналізу інформації, яка надходить з фондового ринку та ЗМІ. Ця інформація стосується емітентів цінних паперів, вартості фінансових активів тощо. Інвестиційні фонди, на відміну від банків, не вступаючи у безпосередні відносини з емітентами, можуть надати таку інформацію в об'єктивнішому вигляді. У свою чергу, банки, які купують цінні папери у емітентів, іноді оцінюють їх вартість із власної суб'єктивної точки зору.
Перелічені організаційно-правові форми фінансових посередників (див. рис 1) групуються за такими ознаками:
1) установи, що приймають внески у де­позити (банки);
2) установи, що займаються договірними заощадженнями (пен­сійні фонди, страхові компанії);
3) інші інвестиційні фонди (пайові трастові фонди інвестиційні трастові фонди тощо).
Перелік фінансових посередників був би неповним без брокерів, торгівців цінними паперами - дилерів. За дани­ми на 2004 рік, в Україні діяло 904 торгівці цінними паперами.[6] Також до фінансових посередників, що виконують додаткові функції, належать фондові і валютні біржі, депозитарії цінних паперів, реєстратори цінних паперів, розрахунково-клірингові центри, інформаційно-консультаційні центри.
Таким чином, фінансові посередники можуть бути представлені у вигляді банківських установ і небанківських. Небанківськими фінансовими посередниками чи інституційними інвесторами відповідно вважають решту фінансових посередників, а саме: довірчі товариства, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного інвестування. Фахівці зауважують, що формування інституційних інвесторів в Україні є важливим для розвитку ринку цінних паперів і економіки в цілому, адже інститути спільного інвестування, а також пенсійні фонди здатні акумулювати значні кошти і стати потужним дже­релом інвестиційних ресурсів в економіку нашої держави.[7]
Щодо акціонерних товариств, які діють в інших галузях і звертаються по допомогу до фінансових посередників при інвестуванні, то причинами цього спів­робітництва можуть бути такі:
1.                 Фінансові посередники мають значно виший рівень професійного інвестиційного менеджменту.
2.                 Саме фінансові посередники спеціалізуються на управлінні інвестиціями.
3.                 На ринку інвестицій застосовуються достатньо складні фінансові інструменти, про які недосвідчене акціонерне товариство може не знати.
4.                 Для венчурних акціонерних компаній використання послуг фінансових посередників може призвести до зниження інвестиційного ризику.
Із вищевикладеного випливає, що представниками акціонерного сектору можуть бути акціонерні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та інші акціонерні товариства як закритого, так і відкритого типу, які за специфікою своєї діяльності однозначно є суб'єктами ринку фінансових послуг. Акціонерні товариства можуть бути і споживачем, і виробником цих послуг одночасно. Тому активний розвиток і функціонування ринку фінансових послуг в Україні, зростання ролі фінансового посередництва є важливими передумовами успішної діяльності акціонерних товариств. Фінансове посередництво в інвестиційній діяльності набуває останнім часом великого значення. Тому акціонерне товариство, приймаючи управлінські рішення щодо інвестування, має враховувати і цей аспект.

3. Заходи, які проводить держава для усунення проблем функціонування акціонерних товариств
Шляхи удосконалення внутрішнього контролю в акціонерних товариствах
Формами фінансово-господарського контролю є попередній, поточний і наступний контроль. Критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійснення контрольних дій із процесами формуван­ня й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.
Відповідно до пункту 5.1.1. рішення Державної комісії з цінних паперів від 11.12.03 №571 до організаційної структури системи внутрішнь­ого контролю товариства входить служба внутрішнього аудиту, яка повинна здійснювати поточний контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства. Служба внутрішнього аудиту повинна відповідати за своє­асне виявлення та запобігання відхиленням, які перешкоджають законному та ефективному використанню майна та коштів товариства. Зокрема, до компетенції служби внутрішнього аудиту повинні належати повноважен­ня щодо:
·                    контролю за організацією та функціонуванням системи бухгалтерського обліку;
·                    контролю за відповідністю даних бухгалтерського обліку фактичній наявності активів, їх належним збереженням;
·                    експертизи фінансової та операційної діяльності;
·                    підготовки оглядів діяльності товариства та розробки рекомендацій щодо підвищення її ефективності. Заз­начене рішення має рекомендований характер.
Як свідчить світова практика, підрозділ внутрішнього контролю (внутрішнього аудиту), зокрема ревізійної роботи, повинен займатися оцінкою функціонування системи внутрішнього контролю, виявленням ризиків.
Система внутрішнього контролю - це політика і процедури внутрішнього контролю, прийняті управлінським персоналом суб'єкта господарювання з метою забезпечення (наскільки це можливо) правильного й ефективного ведення господарської діяльності (в тому числі дотримання політики управлінського персоналу), збереження активів, запобігання шахрайству та помилкам, а також виявлення їх, забезпечення точності і повноти облікових записів, своєчасної підготовки достовірної фінансової інформації. Система внутрішнього контролю охоплює й інші питання, безпосередньо пов'язані з функціями облікової системи.
Підприємницький ризик характеризується як небезпека потенційно можливої, імовірної втрати ресурсів або недоодержання доходів у порівнянні з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів у даному виді підприємницької діяльності.
Кожному ризику відповідає свій прийом керування ризиком. Кваліфікаційна система ризиків містить у собі категорії, групи, види, підвиди і різновиди ризиків.
У залежності від можливого результату (ризикованої події) ризики можна розділити на дві великі групи: чисті і спекулятивні.
Чисті ризики означають мож­ливість одержання негативного чи нульового результату.
Спекулятивні ризики полягають у можливості одержання як позитивного, так і негативного результату.
Систему контролю потрібно організувати таким чином, щоб контроль здійснювався не за певний період, а щодня, щохвилини, і тоді він зможе охопити все інформаційне середовище підприємства.
Комплектність персоналу, що здійснює функції контролю, є найважливішою характеристикою системи внутрішнього контролю. Кадрові проблеми підприємства відображаються на системі внутрішнього контролю. Так, часта зміна бухгалтерів веде до того, що функції обліку й контролю виконуються людьми, що не мають достатнього досвіду й роблять через це більше помилок. Нові керівники й посадові особи можуть бути не повною мірою ознайомлені із системою обліку підприємства й робити технічні й інші помилки.
Побудова логічно стрункої й універсальної системи методик контролю можлива через їх моделювання. Для вирішення проблеми неефективності доцільно покласти в основу моделювання методик внутрішнього контролю соціопсихологічні особливості дій персоналу підприємства. Результативність розробки та досягнення профілактичного ефекту від застосування методик контролю прямо залежить від підготовчих етапів, пов'яза­них з обґрунтуванням їх інформаційної бази. Суть їх зводиться до:
·                    дослідження мотивації господарських порушень;
·                    побудови загальної моделі механізму формування господарського порушення;
·                    типізації господарських порушень;
·                    побудови окремих моделей різних типів господарських порушень.
Для досягнення мети передбачено вирішення таких завдань:
1.                                         Дати характеристику окремої моделі типу господарських порушень.
2.                                         Розкрити суть типів господарських порушень.
3.                                         Формалізувати елементи окремих моделей типів господарських порушень.
Предыдущая страница 1 2 3 4 Следующая страница


Акціонерне товариство та проблеми його становлення в Україні

Скачать дипломную работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=14925&часть=3



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com