Реферат на тему "Правове регулювання спільної власності в цивільному праві"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Курсовая на тему Правове регулювання спільної власності в цивільному праві

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Курсовая *
Размер: 25.77 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): bilyash
Предыдущая страница 1 2

добавить материал

Встановлення співвласниками порядку користування з виділенням частини майна в натурі не припиняє спільної власності, оскільки такі частини не перетворюються на об’єкт самостійної власності кожного з них. У практиці найчастіше укладаються угоди про розподіл користування реальними частинами спільного майна  щодо неподільних об’єктів (автомобілів, жилих будинків, інших споруд).
Спільна власність може давати певний прибуток, або потребує необхідних витрат на її утримання. Всі співвласники отримують доходи від спільної власності відповідно своїм часткам, відповідають перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними з цим майном і повинні брати участь у сплаті відповідних податків та платежів, а також у витратах з утримання і збереження спільного майна. У принципі законодавець не забороняє співвласникам передбачати інший порядок розподілу зазначених обов’язків.
Учасникові спільної часткової власності подається право на оплатне чи безоплатне відчуження іншим особам своєї частки у спільному майні (шляхом укладення угод купівлі-продажу, дарування, міни, заповіту).
Відповідно законодавства України співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовляться від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна – протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.
У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може подати до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність 3міс.(1рік згідно нового Цивільного Кодексу України).
Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.
Ч.3 ст.114 Цивільного Кодексу України передбачає, що при продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі заінтересований співвласник протягом трьох місяців  може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов’язків покупця. Вказаний тримісячний строк позовної давності і обчислюється з дня, коли позивач дізнався чи повинен був дізнатися про укладення угоди.[8] Переведення на співвласника прав та обов’язків покупця, як випливає із змісту закону, здійснюється без попереднього визнання угоди про відчуження частки у спільному майні сторонній особі недійсною. Під порушенням права привілеєвої купівлі слід розуміти також випадки продажу частки сторонній особі на пільгових умовах, зокрема за нижчою ціною, ніж це було запропоновано співвласникам. Інакше продавець мав би можливість легко обійти закон, пропонуючи їм явно неприйнятні умови.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України оскільки з виділенням учаснику спільної власності на будинок його частки в натурі спільна власність на неї припиняється, решта учасників спільної власності втрачає право привілеєвої купівлі цієї частки. Це, очевидно, має стосуватися й іншого спільного майна, щодо   якого можливе реальне відділення частки.
При вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст.115 Цивільного Кодексу України, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.
Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користування учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності. При неможливості виділу частини будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди – судом на дійсній вартості будинку на час розгляду справи.
Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяються, зобов’язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов’язковим наведення відповідних коштів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною і не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.
В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлені частини будинку, яка відповідає розмірам їх часток у праві власності.
Якщо виділ технічно можливий, але з відхилення від розміру часток кожного власника, суд з врахування конкретних обставин може провести його зі зміною у зв’язку з цим стосовно до ст.119 Цивільного Кодексу України ідеальних часток і присудження грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.
В тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкомом місцевої Ради народних депутатів (ст.152 Житлового Кодексу України). Якщо сторона оспорює рішення виконкому щодо дозволу на переобладнання та перепланування і воно є необґрунтованим, суд може не погодитись з ним, мотивуючи це в рішенні.
При поділі жилого будинку суд зобов’язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частину в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику.[9]
У разі порушення питання про виділення усіма співвласниками фактично відбувається ліквідація права спільної часткової власності. Якщо неможливо виділити кожному з них частку  в натурі та за відсутності з цього приводу згоди між ними, суд має право присудити все майно одному із співвласників, а решті – відповідну грошову компенсацію.
Питання про виділення може поставити також кредитор співвласника з метою звернути стягнення на його частку у спільному майні.
III. Правове регулювання права спільної сумісної власності.
Іншим і також дуже важливим видом права спільної власності є право спільної сумісної власності. Правове регулювання цього права здійснюється різними нормативно-правовими актами, серед яких можна виділити Цивільний Кодекс України, Закон України “Про власність”, Кодекс про шлюб і сім’ю України та інші. Так, наприклад, в діючому Цивільному Кодексі України в ст. 112 зазначено, що розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) і без визначення часток (сумісна власність).
Згідно закону України “Про власність” на праві спільної сумісної власності належить майно нажите подружжям за час шлюбу. Це право регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім’ю України.
Отже, спільна власність двох чи більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Суб’єктами права спільної сумісної власності (згідно нового Цивільного Кодексу України, який набирає чинності з 1 січня 2004 року) можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
До об’єктів права спільної сумісної власності також відноситься, як уже було зазначено, майно, набуте подружжям за час шлюбу. Це майно належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Майном, яке є спільній сумісній власності, його співвласники володіють і користуються спільно. Але вони можуть укладати угоду між собою, яка буде регулювати володіння і користування спільним майном.
Розпорядження майном здійснюється за згодою всіх співвласників. Якщо один із співвласників майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, здійснив право чин щодо розпорядження ним, то вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення певних дій щодо розпорядження спільним майном, які підлягають нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визначений судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника. Який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Законодавство України передбачає, що із спільного майна можливий виділ частки. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки із майна вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Виділ частки може проводитись у разі, коли кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, пред’явить позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.
Співвласники за своєю попередньою домовленістю можуть поділити майно.
У разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Центральне місце у системі майнових відносин займає право власності між подружжям. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна.
Згідно Кодексу про шлюб і сім’ю України (ст.22) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя має рівні права на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Виходячи з цієї статті Кодексу про шлюб та сім’ю України право спільної сумісної власності подружжя не поширюється на майно, яке було придбане до шлюбу або після його припинення. Але слід, мати на увазі шлюб, який укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (згідно нового законодавства в органах реєстрації актів цивільного стану). Нерідко чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так званих фактичних шлюбних відносинах. На майнові відносини такого типу відповідні норми шлюбно-сімейного законодавства не поширюється. Спори щодо майна, набутого чоловіком і жінкою в період фактичних шлюбних відносин, мають вирішуватись відповідно до норм цивільного законодавства про спільну власність.
Сімейне законодавство не дає спеціального переліку майна, яке може бути спільною сімейною власністю подружжя. У цьому, на перший погляд, начебто немає потреби, оскільки подружжя як і всі інші громадяни є суб’єктами цивільних правовідносин, а відтак вони мають право мати у спільній власності все те майно, яке взагалі може становити об’єкти права власності окремих громадян. Щоб усунути можливі сумніви щодо об’єктного складу спільної сумісної власності подружжя, Пленум Верховного Суду України у Постанові “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України” від 12 червня 1998 р. роз’яснив, що такою власністю є майно, нажите подружжям під час шлюбу і яке може бути об’єктом права приватної власності, а також належні подружжю грошові суми та майно за зобов’язальними правовідносинами.[10]
Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути акції, облігації, інші цінні папери, придбані за спільні кошти, їх влади у статутних фондах господарських товариств, дивіденди та інші доходи, одержувані від такого майна, а також виграші від придбаних  на спільні кошти лотерейних квитків. Режим спільності має поширюватися і на авторську винагороду, авторський гонорар, право одержання яких виникло під час шлюбу.
У разі випадків певне майно підлягає спеціальному оформленню або реєстрації (вклади, нерухомість, автомобілі тощо), що здійснюється на імя одного з подружжя. Незважаючи на це, обсяг прав на таке майно у другого з них не зменшується.
Серед майна подружжя виділяють речі професійних занять подружжя (музичні інструменти, лікарське обладнання, комп’ютер...) Вони також є сумісною власністю подружжя, але при поділі майна суд може взяти цю обставину до уваги, залишивши їх тому, хто використовує їх у своїй діяльності, а другому присудити відповідну грошову компенсацію, що чітко зазначено в ст..26 Кодексу про шлюб та сім’ю України.
Ст.25  Кодексу про шлюб та сім’ю України передбачає, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилось у своїй цінності внаслідок трудових чи грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Але недостатньо одного лише факту проведення трудових чи грошових затрат на майно придбане до шлюбу, необхідно встановити, що цінність такого майна істотно збільшилась.[11]
У законодавстві визначено поняття роздільного майна, тобто такого, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також отримане під час шлюбу в спадок чи дар.
До роздільного майна подружжя належать також речі індивідуального користування незалежно від того. Що вони могли бути придбані у період шлюбу на спільні кошти, за винятком коштовностей і предметів розкоші. Такі речі належать тому, хто їх використовує.
Сімейним кодексом передбачене право подружжя укладати  між собою дозволені законом угоди (ст.27). Проте угоди, які спрямовані на обмеження прав жінки, чоловіка, дітей, є недійсні і необов’язкові ні для подружжя, ні третіх осіб. Так, незаконною буде угода про звільнення чоловіка від сплати аліментів на дитину за умови його відмови від частки в майні. Укладені між подружжям угоди мають відповідати усім передбаченим законом вимогам.
Ст.271 , якою було доповнено Кодекс про шлюб та сім’ю, передбачає право подружжя на укладення шлюбного контракту. Особи, які беруть шлюб, можуть укладати угоду щодо вирішення питань життя сім’ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов’язки подружжя.
Припинення спільної власності подружжя здійснюється, зокрема, шляхом її поділу між співвласниками. Поділ скасовує режим спільності на набуте подружжям майно і, як правило, є наслідок припинення шлюбу. Поділ спільного майна можливий і під час шлюбу (за ініціативою подружжя або в примусовому порядку у зв’язку із звернення стягнення на майно дружини – боржника).
Поділ майна подружжя здійснюється за правилами про поділ майна, яке перебуває в спільній сумісній власності, як зазначалось раніше в тексті цього розділу, але слід зауважити, що враховуються також інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Отже, незважаючи на те, що  право спільної власності не передбачається Основним Законом України – Конституцією України, але його велика поширеність в побуті надає йому неабиякої важливості.
Право спільної власності посідає одне з найголовніших місць серед інших.
Правове врегулювання здійснюється Законом України “Про власність”, Кодексом про шлюб та сім’ю України, Цивільним кодексом України та рядом постанов Пленуму Верховного Суду України, які регулюють різні питання пов’язані з правом спільної часткової і спільної сумісної власності.
Існування інституту права спільної власності має велике значення. З його допомогою для громадян створюються кращі умови для задоволення матеріальних і соціально-культурних потреб, раціонального використання сімейного бюджету, зміцнення сімейно-трудових зв’язків і товариських взаємин, а також отримання трудових доходів.
Право спільної власності відкриває кращі перспективи і для юридичних осіб, сприяючи підвищенню ефективності виробничо-господарської діяльності, заощадженню коштів і ресурсів.

Список використаної літератури та законодавства

 
Законодавство:
1.          Конституція України. – К.: Україна, 1996.
2.          Цивільний Кодекс України: на 1.06.2002 року. – К.: Велес, 2002. – 88с.
3.          Цивільний Кодекс України: на 16.01 2003 року(новий). – К.: Юрінком, 2003. – 489с.
4.          Кодекс про шлюб та сім’ю України: Офіц. Видання. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2001. – 336с.
5.          Закон України “Про власність”// Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №20. – с.249.
6.          Закон України “Про господарські товариства”// Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №49. – с.682.
7.          Закон України “Про селянське і фермерське господарство”// Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №14. – с.186.
8.          Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду”// Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №36. – с.524.
9.          Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок”// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – с.284.
10.     Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України” від 12 червня 1998 року// Постанова Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – К., 1999. – с.223.
11.     Постанова Вінницького Обласного суду від 30 серпня 1991 року// Практика судів України в цивільних справах. – К., 1995. - №3. – с.88.
Література:
1.          Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. – К. – 1996. – 234с.
2.          Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М. – 1991. – 256с.
3.          Цивільне право України: Підручник: у двох книгах/ Д.В.Боброва, О.В.Дзера, А.С.Довгерт та ін.; за ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864с.
4.          Берлач А. Організаційно-правові та соціальні проблеми формування і діяльності селянських і фермерських господарств// Право України. – 1998. - №8. – с.40-42.
5.           Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних і цивільних справах станом на 1.02.1995 року// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К.: Юрінком, 1995. - №1. – 472с.
6.          Фурса С., Фурса Є. Щодо охорони прав спільної власності в нотаріальному процесі// Право України. – 1999. - №3. – с.80-84.


[1] Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. - М., 1991.-с.7
[2] Цивільне право України: Підручник: У 2-х книгах/ За ред. О.В. Дзери,  Н.С. Кузнєцової .- К.:  Юрінком Інтер, 1999.- с.478.
[3] Цивільне право України: підручник для ст. Юр. Вузів.-К.: Вентурі, 1997.-с.347
[4] Цивільний Кодекс України :на 1.06.02.-К.: Велес, 2003.- 88с.
[5] Цивільне право України : Підручник/ За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової.- К.- с.479.
[6] Закон України “Про власність” //ВВР.- 1991.- №20.- с.249.
[7] Цивільне право України: у 2-х кн./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – с.483
[8] Судова практика в цивільних і кримінальних справах.- К., 1989.- с.21.
[9] Постанови Пленуму Верховного Суду України.- К.: Юрінком, 1995. – с.284.
Предыдущая страница 1 2


Правове регулювання спільної власності в цивільному праві

Скачать курсовую работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=158&часть=2



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com