Реферат на тему "Особливості епізоотології діагностики лікування та профілактики де"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Диплом на тему Особливості епізоотології діагностики лікування та профілактики де

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Диплом *
Размер: 97.52 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Oshovsky
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Следующая страница

добавить материал

Нападаючи на хазяїна, дорослі кліщі занурюються переднім кінцем тіла в порожнину волосяних мішечків і сальних залоз, де інтенсивно розмножуються. Зазвичай кліщі поселяються у верхній частині фолікула і, розмножуючись, повністю заповнюють його. Число їх у волосяному фолікулі і сальній залозі іноді досягає 200. Харчуються кліщі шкірним салом, епітелієм цибулини, запальним ексудатом. Вплив на організм починається з моменту занурення самки у волосяні фолікули.
Під час харчування кліщі, проходячи по внутрішній стінці вогнища ураження, за допомогою хеліцер відрізають цілі шари епітеліоцитів, іноді до базальної мембрани і глибше, залишаючи за собою западини у виді борозни. Кліщі протискуються між волосом і його піхвою у волосяну сумку, розмножуються там і просуваються, руйнуючи кореневу піхву, у глибину сумки, досягаючи, зрештою, волосяної цибулини. Механічно подразнюючи тканини шкіри і діючи на нервові закінчення кліщі викликають атрофію волосяних сосочків і сальних залоз, розлади роботи шкірних капілярів, порушують харчування шкіри її іннервацію [11,13].
У результаті цього просування зростає роз'єднання волоса і кореневої піхви, оголення його від навколишньої епітеліальної оболонки і навіть від волосяного сосочка; кліщі уражають також сальні залози. З боку організму хазяїна відзначається реакція, що виражається інфільтрацією та утворенням сполучнотканинної оболонки-капсули, що є своєрідною зовнішньою стінкою вогнища ураження, еозінофілами, гістіоцитами, круглими клітинами [40].
Поряд з цим у процесі гістіогенезу ушкодженої тканини включаються і клітини зовнішнього шару шкіри. Епідерміс, що знаходиться безпосередньо над вогнищем ураження, гіпертрофується. У результаті базальна мембрана зміщається вглиб тканин, а внутрішній епітеліальний шар вогнища в місцях ушкодження відновлюється, поповнюючи запаси їжі для паразита.
Зсув базальної мембрани, а разом з нею і сполучнотканинної оболонки всередину тканин дерми дозволяє кліщам відвойовувати простір, збільшуючи тим самим вмістище для особин своєї колонії.
Навколо паразитів периваскулярно відбувається інфільтрація лімфоцитами, гістіоцитами, еозинофільними лейкоцитами, а навколо утворення гранулематозних структур з наявністю епітеліоїдних і багатоядерних гігантських клітин. Крім того, відзначається ушкодження мікроцеркуляторного русла сполучної тканини.
Усі ці зміни, а так само наявність периваскулярних інфільтратів і продуктивного ендоваскуліту вказують на реакцію гіперчутливості уповільненого типу в механізмі відповіді на демодекозну реакцію. Клітинні реакції при такому імунному запаленні відображують динаміку тканинної елімінації продуктів реакцій антиген-антитіло [50].
У місцях ураження кліщами розвивається осередкове запалення, що супроводжується випаданням волосся, утворенням пустул і везикул. Потім до запального процесу приєднується ускладнення секундарню мікрофлорою (стафілококи, стрептококи, протей, різні умовно-патогенні грибки), розвиваються абсцеси волосяних цибулин і сальних залоз. Некротизовані при цьому тканини шкіри і продукти її запалення піддаються гнильному розпаду з появою неприємного специфічного запаху. Зрештою, розвивається загальна інтоксикація організму [39,42].
2.4. КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ ДЕМОДЕКОЗУ СОБАКtc "2.4. КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ ДЕМОДЕКОЗУ СОБАК/l2"
Демодекоз у собак протікає в двох формах: у локальній (синоніми: обмежений, монетний демодекоз) і генералізований (синоніми: загальний демодекоз).
Інкубаційний період тривалий: 4 - 6 тижнів.
Локальний демодекоз.
Ця форма зустрічається в 90% випадків захворювання й уражає молодих собак до одного - двох років в 80% випадків [42,46].
При осередковій (лускатій) формі демодекозу в собак на різних ділянках шкіри голови: в області очних дуг (так називані “демодекозні окуляри” чи монокль), повік, кути губ, на морді від чола до ніздрів, основи вушних раковин, на шиї, грудях, кінцівках і рідше на зовнішніх покривах тулуба, розвивається еритема (почервоніння шкіри), що добре помітно в собак , що мають непігментовану шкіру, випадає волосся і формуються алопеції у вигляді окремих круглих плям діаметром близько 5 см, що супроводжується жирною себореєю . Волосяні мішечки закупорюються і гіпертрофуються через інтенсивне виділення сального секрету, формуються вугри ("чорні крапки" - комедони ), і на дотик шкіра здається шорсткуватою, гранульозною (фолікулярне кератозне ураження). Шкіра на уражених ділянках потовщується, стає зморшкуватою, (нерідко з тріщинами, з яких виділяється сукровиця або кров) набуває синювато – сірого чи мідно – червоного забарвлення (це почервоніння одержало назву "червоної корости") і звичайно буває вкрита лусочками ороговілого епідермісу (сквамозна форма). Сухий демодекоз ніколи не супроводжується сверблячкою. Прогноз при цій формі більш сприятливий, особливо якщо хвороба уражає вже в досить великих щенят ( у віці біля року), захворювання не генералізовано, оскільки кількість вогнищ ураження не перевищує 4-5 і вони не поширюються на весь тулуб тварини, немає мікробної суперінфекції (тому його називають сухим, лускатим демодекозом) [11,15,30,37,42].
Пустульозна форма зустрічається значно рідше. Вона може розвинутися з описаної вище форми в стадії утворення лусочок або виникнути самостійно. Пустульозне ураження шкіри локалізується на тих же ділянках що і при сквамозній формі. Пустульозна форма хвороби є ускладнням, пов’язанним із проникненням у тканину шкіри секундарної мікрофлори. При цій формі, спочатку на уражених ділянках шкіри з'являються світло – червоні вузлики, заповнені кліщами і продуктами запалення, що темніють, пізніше випадає волосся. Вузлики перетворюються в гнійнички, що лопаючись, виділяють секрет, який засихає в сірі чи бурі струпи. У гної, що виходить з пухирців, міститься величезна кількість кліщів, що легко можна розглянути під мікроскопом. Іноді утворюються невеликі папули, що можуть зливатися й уражати досить великі ділянки. Шкіра потовщується, стає складчастою і набуває, особливо між складками, інтенсивно червоний колір та може переходити в піодермію. Найчастіше збудником піодермії є мікроб Staphylococcus intermedius, але іноді й інші бактерії (Pseudomonas aeruginosa, Proteus mirabilis). Гнійний процес може охопити більш глибокі шари шкіри, і у результаті розвивається виразкове запалення шкіри. У ряді випадків у хворих собак розвивається виснаження і загальний сепсис від піококової інфекції, в результаті чого тварина гине. Прогноз при пустульозній формі хвороби рішуче несприятливий [11,15].
Локальний демодекоз закінчується самовидужанням через 1-2 місяця в 90% випадків, зокрема в щенят у віці біля року. Приблизно в 10% випадків він приймає загальну, генералізовану, форму [16].
Генералізований демодекоз.
Генералізований демодекоз розвивається з локального і характеризується або великою кількістю вогнищ облисіння, які далі зливаються (більше 5), або поширенням уражених ділянок, на весь тулуб, принаймні, на кінцівки, або появою мікробного ускладнення. Таке ускладнення виникає, як правило, завжди, що є підставою для назви «піодемодекоз» (демодекоз + піодерматит).
Поверхневий дерматит чи бактеріальний фолікуліт, що виникає при захворюванні, характеризується присутністю численних виступаючих білуватих гнійничків. Вони відповідають зараженим і гіпертрофованим волосяним мішечкам, що містять білу суміш шкірного сала і гною з великою кількістю кліщів. Збудниками найчастіше є Staphylococcus pyogenes albus (стафілодемодекоз), але іноді й інші бактерії (Pseudomonas aeroginosa, Proteus mirabilis) [15,18].
Глибокий піодерматит (спочатку мікробний фурункульоз, а потім бактеріальний целюліт у кінцевій стадії), що є наступною стадією мікробної інфекції, характеризується поширенням інфекції з волосяних мішечків на дерму внаслідок розриву їхніх стінок. Спостерігаються утиснені фурункули червоно-фіолетового кольору діаметром 5 мм, наповнені кров'янистим гноєм. У цьому гної мало кліщів. Демодекоз буває і гнійний, супроводжується сверблячкою, викликаною алергенним впливом мікробних антигенів.
Хронічна форма виражається в альтерації шкіри: гіперкератоз (стовщена, складчаста шкіра), меланоз (сірувате забарвлення), себорея з дуже сильним запахом. Спостерігається значне погіршення загального стану тварини: аденомегалія (гіпертрофія залоз), схуднення, анорексія, апатія , ниркова недостатність внаслідок всмоктування бактеріальних токсинів. При генералізованій формі в процес втягуються великі ділянки шкіри і з'являються симптоми загальної інтоксикації. Тварина може загинути з явищем кахексії і хронічного сепсису. При генералізованій формі демодекозу, коли кліщі проникають глибоко в підшкірну клітковину і попадають у внутрішні органи, прогноз для життя тварини майже завжди несприятливий. Якщо загальний демодекоз не ускладнений бактеріальною мікрофлорою, за умови проведення складної терапії, прогноз може бути благоприємним [20,35].
Перебіг демодекозу в собак звичайно хронічний.
Ця форма спостерігається в 85% випадків у собак старше 7 місяців. Самовидужанням хвороба закінчується менш, ніж у 30% випадків [3,46].
Демодекозний пододерматит.
Ця форма захворювання обмежена лапами. Звичайно її ускладнюють вторинні бактеріальні інфекції. Найчастіше демодекозний пододерматит діагностують у тварин з генералізованою формою захворювання. Проте, він розглядається окремо в першу чергу в зв'язку з тим, що дуже часто вже після очищення тіла собаки від уражень на лапах кліщі залишаються. Локалізація колоній демодекса в цій області може бути настільки глибока, що часом для виявлення кліщів і постановки вірного діагнозу необхідна біопсія. Відома схильність до цієї форми захворювання староанглійських вівчарок і шарпеїв.
Подальна форма демодекозу може спочатку виявлятися у вигляді еритеми чи локальної алопеції у міжпальцевих просторах, але швидко ускладнюється бактеріальною флорою по типу фурункульозу, і виявляється також у вигляді целюліту, що ускладнює клінічну картину (дуже швидко минаючі пустули, свищі, вузли, гіперпігментацію. З даним процесом іноді може асоціюватися хворобливість і набряк, що заважає і провокує кульгавість [11].
2.5. ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ ТА ДІАГНОСТИКА ДЕМОДЕКОЗУtc "2.5. ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ ТА ДІАГНОСТИКА ДЕМОДЕКОЗУ/l2"
Демодекоз широко розповсюджене захворювання собак у Німеччині, Єгипті, США, Індії, Польщі, Англії, Франції, Росії. Демодекоз рідко зустрічається в собак до 3-х місяців і після 3-х років. Звичайно хвороба спостерігається у віці від 3-х місяців до 1 року. Але захворювання виникає й у дорослих собак. У цьому випадку необхідно уважно досліджувати фактори, що привертають, і супутні хвороби.
У період з 1983 - 1993 р. у Москві і Московській області обстежували (Ф.И. Василевич, М.В. Розовенко, МВА 1994) 1565 собак, з них у 615 - знайшли демодекоз (39,5%). Сезонна динаміка: узимку - 271 (47,1%), навесні - 210 (38,2%), улітку - 56 (8,7%), восени - 42 (6,1%) собак. Широке поширення в зимово-весняний період, мабуть, зв'язано зі зниженням у тварин тонусу шкіри через недостатню інсоляцію що й обумовлює активізацію кліщів і як наслідок цього, клінічний прояв хвороби [16,18].
Demodex canis - один з найпоширеніших паразитів у собак. Їхніми носіями є приблизно 50% дорослих тварин. Багато дослідників вважають, що у високо резистентних тварин (до 40% усього поголів'я) демодекозний кліщ може бути присутнім в організмі протягом усього життя, не викликаючи розвитку захворювання. Точного пояснення цьому явищу поки не знайдено, однак можна припустити що значну роль у цьому відіграють особливості імунної системи організму тварини. Часто цих кліщів розглядають у якості коменсалів (звичних мешканців) волосяних мішечків, що можуть стати хвороботворними і діючими в залежності від обстановки. Навколишнє середовище не є джерелом паразитів. Передаватися вони можуть лише безпосередньо від однієї тварини до іншої [2,10,28].
В зовнішньому середовищі ізольовані від хазяїна кліщі зберігають життєздатність при кімнатній температурі в сухому повітрі не більш півтора – трьох діб, а при температурі 10-14 °С кліщі стають нерухомими (по іншим даним, як тільки кліщі Demodex canis виявляються поза хазяїном, чи навіть на поверхні шкіри, вони швидко гинуть внаслідок висихання). В вологому середовищі, особливо в скоринках і струпах, при температурі 16 - 20 °С кліщі виживають 2 - 3 тижня. У воді при кімнатній температурі кліщі зберігають життєздатність до 9 днів, а при температурі 37 °С в пустульозній рідині - до 20 днів. D. canis проходить повний життєвий цикл на хазяїні, але поза хазяїном і, навіть, на поверхні шкіри швидко гине, тому демодекоз не передається через зовнішнє середовище. Кліщі передаються тільки безпосередньо від собаки до собаки. Найчастіше щенята заражаються від матері в перші години життя (максимум - у перші три дні) при контакті з її мордою і сосками під час облизування чи годівлі молоком (у вагітних сук кліщі Demodex canis можуть розмножуватися на сосках і на морді). Зараження дорослих собак зустрічається вкрай рідко, але можливість передачі збудника через предмети догляду виключати не можна [37].
Внутрішньоматкового зараження не буває. Зараження одного щеняти, чи дорослого собаки, від іншого є винятковим випадком [31,44].
Демодекоз - це паразитоз, що є наслідком численних факторів. Паразит не є патогенним збудником, що обов'язково викликає хворобу, але розвитку захворювання можуть сприяти різні фактори. Виникнення хвороби, тобто інтенсивне розмноження кліща, обумовлено факторами сприйнятливості, спадкоємними факторами і зовнішніми факторами.
·        Деякі породи в більшому ступені піддаються демодекозу. Найчастіше ця хвороба спостерігається в чистопорідних собак.
·        Далі перераховані породи собак що, як показує статистика, більше за інші схильні до загального демодекозу молодих собак: бігль, німецька вівчарка, бобтейл, бостон-тер'єр, англійський бульдог, боксер, бультер'єр, мопс, чіхуахуа, коллі, далматин, доберман, німецький дог, афганська борза, пінчер, пітбуль, пойнтер, стаффордширський бультер'єр, такса.
·        Схильні до загального демодекозу дорослих собак: кокер, скотч-тер’ер, вестхайленд уайт тер'єр.
·        Схильні до пододемодекозу: німецький дог, сербернар.
·        Рідше хворіють: пекінес, шар-пей, ньюфаундленд, чау-чау, мастіно неаполітано.
·        Вік тварини. Особливо схильні молоді тварини у віці від 3-х місяців до року та дорослі собаки старші 3-х років. Демодекоз це типова хвороба молодих собак. У дорослих собак розвитку захворювання сприяють ослаблення імунітету, ендокринні захворювання, аутоімунні захворювання, а також деякі фізіологічні зміни - эструс (тічка), чи вагітність, лактація; ослаблення внаслідок лікування інших хвороб.
·        Спадковий фактор. Від деяких племінних собак походять лінії демодекозних щенят. Така спадкоємна схильність розвивається на тлі зниженого імунітету. Найчастіше це недостатня функція Т-лімфоцитів, що приводить до слабкого розпізнавання паразитарних антигенів і, отже, до недостатньої імунної реакції.
·        Виникнення демодекозу зв'язане з імунодефіцитом, зокрема, з недостатністю клітинного імунітету. Причиною розвитку демодекозу в здорових собак може бути використання в лікуванні антилімфоцитарних сироваток, імунодепресивних чи кортикоїдних препаратів (гормонів кори наднирників), гіпотиреоз, протиракова хіміотерапія тощо.
·        Тип шерстного покриву, його довжина. Найчастіше це короткошерсті собаки, що мають великі сальні залози і схильність до себореї.
·        Себорея, що сприяє розвитку паразитів, може бути спровокована надлишком жирів у харчуванні чи ендокринними захворюваннями (недостатність щитоподібної залози, синдром Кушинга), а також породою собаки.
·        Гігієна шкіри: вогкість сприяє розмноженню кліща Demodex canis (утримання собак у сирому приміщенні чи дуже часте миття, що викликає роздратування шкіри).
·        Супутні захворювання: кон’юнктивіт зі слізними виділеннями (у щенят, що мають заворот повіка), рясне виділення слини, токсокароз (викликає імунодепресію), короста, лейшманіоз.
·        Hедоліки харчування: кількісний (погане харчування, що викликає імунодепресію, чи надлишок ліпідів та білків, що приводить до жирної себореї), якісний (недолік вітамінів групи В, вітамінів С, А, Е і К, сірковмісних амінокислот) що впливає на захисну функцію шкіри.
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Следующая страница


Особливості епізоотології діагностики лікування та профілактики де

Скачать дипломную работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=168&часть=2



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com