Реферат на тему "Семантичні засоби комічного в сучасній українській літературній мо"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Реферат на тему Семантичні засоби комічного в сучасній українській літературній мо

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Реферат *
Размер: 31.21 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Чмир Н.А.
Предыдущая страница 1 2

добавить материал


2.  Семантичні засоби комічного в художньому тексті
Нарешті в художньому стилі вживання комічних засобів є найбільш вмотивованим. Змінюючи семантику деяких слів або цілих виразів, письменники досягають своєї художньої мети.
Класик української літератури І.П.Котляревський, до того ж родоначальник нової української мови, вживає в своїй славетній “Енеїді” безліч вульгаризмів, приказок, мовну суміш, зниження або заміна лексичного значення, бо хоче показати саме такою Україну, якою вона була у ХVІІІ столітті. Розглянемо приклади:
Троянців насаджавши повні,
 І куди очі почухрав...; [6,с.9].
Почухрав вжито в значенні помандрував, але вжито із досить зниженою семантикою.
 Но зла Юнона, суча дочка,
 Розкудкудакалась, як квочка...; [6,c.9].
Розкудкудакалась – в значенні розговорилась, почала дуже швидко говорити, але вжито навмисно в розмовно-вульгарному стилі.
 А те шепнула сука Геба...; [6,c.10].
 Мутив, як на селі москаль!
Мутив вжито із семантикою розважався, залицяючись до дівчат.
 Бо – хрін його не взяв – моторний...; [6,c.22].
          До слова моторний можна дібрати цілий синонімічний ряд: швидкий, завзятий, живучий, витривалий тощо.
  Еней, таку уздрівши цяцю,
 Не знав із ляку, де стояв;
І думав, що свою всю працю
Навіки тута потеряв...; [6,c.68].
Цяця – тобто красуня, показна дівчина.
 За тиждень там латину взнали,
 Що вже з Енеєм розмовляли
І говорили все на ус:
 Енея звали Енеусом,
Уже не паном – домінусом,
 Себе ж то звали троянус. [6,c.71].
Додавання іншомовної морфеми до слів створює інший відтінок значення, в даному разі – своєрідної урочистості, пафосу.
 Використання таких стилістичних засобів комічного відповідає жанру твору – бурлескно-травестійна поема.
 А скільки смішних моментів подарували читачам герої незабутньої комедії М.Старицького “За двома зайцями” Проня Прокопівна та Свирид Петрович Голохвастий. Послухаємо їхні розмови:
Голохвастий: Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого поняття нєту, ніякої делікатної хвантазії... Так і пре! А вот у мєня в галавє завсєгди такий водеволь, што только мерсі, потому – образований чоловєк!” “Бонджур! Моє серце розпалилося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!
Проня: Мерсі, мусью.
Голохвастий: Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?
Проня: Што ви, я не куру!
Голохвастий: Прийду, прийду, моя канахветочко!
Проня: Душка! Ламур! [14,c.96].
Перекручення слів з французької мови надає розглянутому діалогу комічного звучання. Також дуже смішною є сама манера спілкування Проні та Свирида, бо фрази, на їхню думку, показують високий рівень освіченості та інтелігентності на той час. Але герої не зовсім влучно вживають слова в їхньому прямому значенні, чим створюють комічні ситуації. М.Старицький, дуже влучно маніпулюючи стилістичними та семантичними засобами комічного, створив шедевр української драматургії.
Найширше застосування комічне знайшло в байках. Неперевершений майстер байки Л.І.Глібов користується такими стилістичними прийомами: вводить до творів згрубілу лексику:
 “Не слуха Жаба, дметься гірш,
 Все думає, що стане більш.
 Та й що дурна собі зробила?
З натуги луснула – та й одубіла!” [4,c.8].
Тут відбулося зміщення семантики на лексичному рівні слова одубіти,  яке вжито в значенні  вмерла.
А ось приклад зміщення семантики на морфемному рівні:
“Як ти співаєш, Півне, веселенько...
А ти, зозуленько, ти, зіронько моя,
 Виводиш гарно так і жалібненько,
 Що іноді аж плачу я... [4,c.24].
Надмірне вживання пестливих слів з суфіксами -еньк-, -оньк- допомагає висміяти підлабузництво героїв.
 Комічне знайшло своє місце і в гуморесках П.Глазового. Подивимось хоча б на власні імена героїв, які говорять самі за себе: Мина Липкорукий, робітниця Раєчка, Льовка Блин, Грицько Воротило, Жоржик, Ромуальд Коробка, Едуардик тощо. Користуючись такими влучними назвами, автору вже не приходиться їх тлумачити з семантичного боку. Або Харя...:
 “Баба сердиться на внука! Таке оглашенне...
 Харя, чуєш повернися! Харя, йди до мене! -
Біля баби зупинився молодий мужчина.
Що за слово? Що за харя? Це ж мала дитина. -
 Баба з місця підхопилась: - Причепились даром,
Я ж не винна, що хлопчину назвали Ерхаром.” [3,c.8].
 Комічним ефект створює також наділення слів несподіваними морфемами (-аш-, -каш-, -х-, -ух-, -ань-, -як-, -ад-): папаша, однокашник, діваха, реготуха, вусань, друзяки, куміада тощо. Саме вказані морфеми надають словам іншого відтінку значення.
Стилістичним засобом комічного є неправильне тлумачення слів:
 Гарну книжечку нову
 Читають хлоп'ята.
 Що це значить романтизм?
  Питають у тата.
О, знайшли про що питать,
 Блимнув той спідлоба.
 Це коли кістки болять,
 Є така хвороба [3,c.19].
Таким чином, слово романтизм розтлумачене абсолютно невірно з боку науки, але з іншого боку такий прийом допомагає створити комічну ситуацію.
Або таке:
Син-школяр читає книжку. -
 Тату, таточку! - гука. -
 Ось написано тут байка. Це матерія така? -
Ні, то вірш, в якому можна нісенітниці знайти,
Що свиня балака з дубом, як оце зі мною ти. [3,c.38].
В поданому прикладі слово байка в двох запропонованих варіантах розтлумачене неправильно: байка – матерія, байка – вірш. Тут ми зустрічаємось і з явищем полісемії. Саме невірне тлумачення слова допомагає створити семантичний комічний засіб.
Або:
Запам’ятайте, - каже вчитель,
Що архаїзми – це слова,
Які до того застаріли,
Що їх ніхто вже не вжива.
Які ти знаєш архаїзми? –
Спитав він Бублика Петра.
А той задумався на хвилину і мовив:
Паюсна ікра... [3,c.22].
В даному випадку паюсна ікра не є архаїзмом.
Отже, ми розглянули приклади морфемної, словотвірної та синтаксичної семантики, яка в художніх текстах стала своєрідним комічним засобом.

3. Мовна гра та гумор у рекламному тексті
 
Вплив за допомогою мовних засобів (мовленнєве маніпулювання), який здавна використовувався в різних сферах життя людини (навчання, виховання, психотерапія, магія, література, релігія тощо), набув нових якостей у сучасному житті, зокрема в політичній і рекламній комунікації. Тексти реклами належать нині чи не до найбільш агресивних видів писемної продукції публіцистичного стилю. Комунікативна мета реклами – це спілкування через текст шляхом складної взаємодії автора з читачем.
 Мовна гра та гумор у рекламному тексті допомагають більш результативно вплинути на читача. Тож гумористичні елементи у рекламі є однією з найнеобхідніших умов досягнення комунікативної мети автора рекламного тексту – перетворити потенційного споживача рекламованої продукції на реального. Людина прихильно ставиться до рекламного повідомлення у двох випадках: якщо воно несе важливу для неї інформацію або приносить задоволення. А гумор, збуджуючи позитивні емоції, і є джерелом задоволення. Тож уміння розсмішити вкрай необхідне для рекламіста. До яких же засобів вдається рекламіст?
 Графічні виділення ключових слів у тексті - так створюється “подвійний текст”, у якому містяться два рекламні повідомлення. Спершу читається виділене графічно коротке повідомлення, сконструйоване з фрагментів, які входять до другого – довшого повідомлення: “Ми пропонуємо те, що БУДУЄМО” (реклама будівельної фірми).
Умисні орфографічні помилки, які дають змогу ввести додаткові конотації (відтінки у значенні): “Бережи жуби ж дитинства” (реклама стоматологічної клініки) – тут зімітовано мову людини без зубів, що додає додаткового смислу (людина впевнилася на власному досвіді, що треба берегти зуби); конотація беззубості працює і як залякування. Інші конотації - поважність традицій дореволюційного бізнесу – вводяться за допомогою використання елементів старої орфографії: “Коммерсантъ” (назва відомої російської газети). Орфографічні помилки можуть надати рекламному тексту (як правило, слогану) фонетичної гармонійності: “Drinka Pinta Milka Day” (перекручене Drink a Pint of Milk every Day – пийте пінту молока щодня).
 Семантичною основою гри слів є поєднання в одному контексті слів у прямому і переносному значеннях.
 Розрізняють так звану дисемію – одночасну реалізацію в контексті двох значень одного слова, внаслідок чого виникає семантичне мерехтіння (у свідомості реципієнта актуалізується і пряме, і переносне значення), і транссемію – перехід від одного значення слова до іншого в межах невеликого відрізка мовлення. Приклади дисемії: “Людина на 70% складається з води. Фільтруєш?” - реклама фільтрів Instapure (фразу “Фільтруєш?” ужито відразу в двох значеннях: “Використовуєш фільтр?” і “Міркуєш?” (сленг), водночас установлюється причиново-наслідковий зв'язок між цими значеннями: якщо міркуєш, то будеш використовувати фільтр). “Наполеон починав як командир батареї” - реклама акумуляторних батарей, на малюнку зображений Наполеон поруч з акумулятором; “Тихо! Йде фінансова операція!” (аналогія з операцією в медицині створює враження великої складності й відповідальності); “Взуємо всіх!” - реклама взуття (гра прямого і переносного значень слів спричиняє семантичне мерехтіння – причому преносне значення може стосуватися обох комунікаторів: “у цьому взутті я обману (взую, тобто “обдурю” - сленг) усіх і “я придбаю це взуття, а отже, мене обмануть”); див. Також: “Взула і забула”. Приклади трансемії: “Піднімаємо все. Навіть настрій” (реклама  автонавантажувачів);  “Вдихни  повними  грудьми!”       ( реклама вентилятора, на малюнку зображено два працюючі ветилятори і пишногруда дівчина); “Плодіть і розмножуйте!” (реклама копіювальних автоматів) – у наведених прикладах каламбури маскують непристойне – сексуальну апеляцію.
Каламбури можуть будуватися й на грі різних слів, подібних своїм звучанням: “Вставайте, соні, включайте Soni”; при цьому може спостерігатися значеннєве зближення слів, подібних своїм звучанням (паронімічна атракція); “Wella. Вы великолепны”; “Чистота – чисто Tide” (так помилкова етимологія начебто експлікує “прихований” смисл назви товару.
До каламбурів цього типу належать перероблені усталені вислови – вирази-кліше, відомі цитати, крилаті фрази, прислів'я і приказки: “Карл для Клари купує в Коралі”; “Перпетум меблів” (реклама мережі меблевих магазинів) – при цьому до тексту вводиться додаткова інформація про міцність і довговічність меблів; спрацьовує аналогія з перпетуум мобіле – вічним двигуном); “прийшов, побачив, повечеряв” (реклама мережі ресторанів “Швидко”).
 Стилістичний дисонанс (стильовий контраст) – використання мовних засобів, не характерних і навіть конвенційно неприпустимих у певній комунікативній ситуації. Порушення мовцем загальноприйнятих норм спілкування здійснюється з метою якнайефективнішого впливу на адресата. Найчастіше за допомогою таких прийомів бажана для рекламістів ситуація подається в рекламі як така, що вже стала реальністю, й адресата змушують уявити себе в цій ситуації: “Це ваш комп'ютер!” - реклама фірми Computink; “Візьми свою машину!” - реклама розиграшу призів, серед яких був і автомобіль (дисонанс реальної й очікуваної об'єктивної модальності;на подібних дисонансах побудовані так звані антиреклами: “Хочете мати жовті зуби, несвіжий подих, постійний кашель? Тоді відкрийте для себе країну Marlboro!”; “Так, це мій банк!” - реклама “Альфа-банку”; “Тепер вона моя!” - реклама розпродажу іномарок (дисонанс реальної й очікуваної комунікативної ролі мовця); “Не пробуй, а то сподобається” - реклама чаю Madison (дисонанс реальної й очікуаної комунікативної функції висловлювання). [9,c.21-22].
Отже, гумор у рекламі неодмінно приваблює потенційних користувачів. Про це свідчить і його дієвість у шлюбних оголоеннях, які теж по суті, є своєрідною рекламою, де подавач рекламує себе: “Дама приємної зовнішності 53-х років готова до виникнення симпатії та сексуальної прив'язаності під час щоденного вигулювання собаки. Великий пудель любить мексиканські страви, Моцарта й таємниці. Господиня любить усе те ж саме плюс спортивну ходьбу, велосипедні прогулянки й веслування на байдарці. Обидві блондинки.” [9,с.23].
 Це оголошення своєю незвичайністю привернуло увагу не лише потенційних компаньйонів для вигулювання собаки. Крім наведених тут прикладів, є ще інші способи побудови гумористичного контексту. Ми ж дослідили, що в публіцистичному тексті, яким і є реклама, досить широко  застосовуються семантичні засоби комічного, зокрема створення “подвійного контексту” (таким чином створення двох значень), умисні орфографічні помилки, які дають змогу ввести додаткові конотації (відтінки у значенні), поєднання в одному контексті слів у прямому і переносному значеннях (дисемія).

4. Літературні цитати та ремінісценції на газетних шпальтах
Семантичні засоби комічного знайшли своє місце і на газетних шпальтах. Розглянемо літературні цитати і ремінісценції. Цитування тих чи інших класичних творів світової літератури на шпальтах сучасної преси дуже поширене явище, причому цитування може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. Але інколи цитування створює комічні моменти через навмисне неправильне трактування лексичного значення.
“... Промчав рік Коня серед цього жахливого багатоголосся, але віз, який він тягнув, виявився порожнім. Тепер надія на Білу Козу: може, вона вивезе... Тільки б не налякати цю досить тендітну тварину нашим добре тренованим голосом. То, може. Варто прислухатися до давно казаних мудрих слів мудрих людей? Наприклад, нам усім до Льва Толстого: “Більше за всіх говорить той, кому нічого сказати”. А високим державним діячам – до Піфагора: “Роби велике, не обіцяючи великого” (“Київський вісник”, 9.01.91). При безпосередньому цитуванні обов'язково вказується автор літературної йитати, а сама цитата, як правило, береться в лапки.
Опосередковане цитування являє собою вільний переказ тієї чи іншої загальновідомої цитати при повній відсутності посилань на автора, лапок та інших аксесуарів звичайного цитування, іноді достатньо імені головного героя відомого класичного твору, щоб упізнати і його назву: “А хіба не можемо ми, громадяни однієї з найбільш суверенних держав, допустити такої ганьби, щоб наші всенароднолюбимі депутати разом із спікером у підземних переходах з простягнутою рукою, наче Кіса Вороб'янінов, жебрали (зрозуміло, між парламентськими засіданнями) на прохарчування. Ніколи в світі” (“Демократична Україна”, 30.08.94); звичайно, Кіса Вороб'янінов – герой роману І.Ільфа та Є.Петрова “Дванадцять стільців”). Такі літературні ремінісценції використовуються , найчастіше, як порівняння, що входять у загальну характеристику героя газетного матеріалу або ситуації, що привернула увагу журналіста.
Як порівняння можуть бути використані і загальновідомі цитати, де посилання на автора твору або згадування імені героя взагалі не потрібні: “Добродій Яковина, ставши т.в.о. Міністра, вирішив безпідставно і волюнтаристсьеи ревізувати попередній наказ, не помічаючи, що сам себе, як ота унтер-офіцерська дружина, відшмагав” (“Українська газета”, 27.10.94).
Літературна ремінісценція, крім функції порівняння, може виконувати і композиційну, або конструктивну, функцію. Наприклад, стаття Євгена Сверстюка “Що таке європейський контекст (полеміка з автором, що заблукав біля коріння християнства)” починається літературною ремінісценцію, тобто вільним переказом відомої цитати, який включає в себе і автора, і опосередковано назву твору, і ім'я головного героя, виражає головну ідею автора газетного матеріалу: “Кажуть, що багатий господар того дому схожий на мольєрівського міщанина Журдена, здивованого відкриттям, що він увесь вік говорить прозою. Але в нього ще є вчитель, який нагадує, що та проза накрізь перейнята духом і буквою християнської культури, яка викристалізувала загальнолюдськіі цінності” (“Літературна Украіна”, 20.06.91). Закінчується стаття тією ж самою ремінісценцією, яка підтверджує основну думку автора, що він виклав її на початку газетного матеріалу: “...Адже за такого розуміння християнства, як у наведеній цитаті, його не можна ні розуміти, ні прийняти. А за ним же – наша тисячолітня історія, наша мова – ота сама проза, про яку не знав мольєрівський Журден”. Сверстюк, вводячи засоби іронії, застерігає своїх читачів від зверхнього, міщанського ставлення до християнства, а разом з цим – і до історії, мови української держави.
Таку ж композиційну функцію можуть виконувати літературні цитати і у тих випадках, коли вони використовуються у назвах газетних статей: “Я вже висловив міркування з цього приводу у статті “Доки травичка підросте, конячка з голоду помре” (“Демократична Україна”, 22.10.93 ), присвяченій проблемам соціального захисту слабо захищених верств населення України і в першу чергу її пенсіонерів. Як бачимо, цитування класика (Шекспір “Гамлет”) використано в даному випадку абсолютно в іншому значенні.
Отже, використання цитат і літературних ремінісценцій, перш за все, свідчить про добре знання українськими журналістами світової класики і вміле її використання. Адже публіцист обирає насамперед те, що найбільш відповідає характеру висловлювання, його меті, те, що регулює ступінь експресивності тексту. При цьому іронія як найпоширеніша риса сучасної публіцистики допомагає використовувати класичне літературне надбання “високого” стилістичного забарвлення у стилістично “знижених” контекстах. Щоб зрозуміти цей іронічний підтекст, читачі газет повинні бути повністю літературно “озброєні”: це допоможе отримати естетичне задоволення не тільки від викладу тих чи інших фактів, думок, коментарів, але й від того, яким чином вони викладені.
Велике застосування на газетних шпальтах знайшли і крилаті вислови. Наприклад: “Колись римський імператор Віспасіан, вводячи податок на туалети, казав: “Гроші не пахнуть”. Наступна історія довела, що “пахнуть”. Вони пахнуть кров’ю і потом” (“Демократична Україна”, 16.08.94).
Так, дуже популярним на шпальтах сучасних українських газет є загальновідомий вираз, що вживається у літературних мовах світу протягом багатьох століть: “розділяй і владарюй”. Оскільки цей крилатий вислів являє собою певну політичну формулу, він вживається перш за все тоді, коли мова йде про зовнішню політику держави: “Невже так звана третя сила, якій кісткою в горлі застряє добросусідство України і Білорусі, яка будь-що прагне розчленувати українську націю, будь-яку націю, аби лишень спрацював облюбований принцип: “Розподіляй і владарюй!”, невже ця сатанинська сила зуміє розіграти поліську карту? (“Українське слово”, 26.02.93).
Широко вживається у літературних мовах світу крилатий вислів “буря у склянці води” зі значенням “галас, що не заслуговує на увагу”: “Йдемо далі і беремо ту злощасну таємну ухвалу, якою депутати самі собі поклали найвищу платню в державі і яка викликала бурю в склянці води”. [5,c.21].
Отже, вводячи до публіцистичного тексту літературні цитати і крилаті слова із зміщенням їхнього основного значення, автор досягає більшої експресивності висловлювання. А це є головною задачею публіцистики як жанру.  

Висновки
Розглянуті вище приклади дають змогу зробити певні висновки: семантичні засоби комічного широко функціонують в розмовному, публіцистичному та художньому стилях сучасної української мови.
Але функціонування в тому чи іншому стилі сучасної української мови ставить перед собою різні завдання. Як ми побачили з розглянутих прикладів, в розмовному стилі стилістичні засоби комічного можуть бути наявними безпосередньо, без певної мети мовця. В публіцистичному ж стилі комічне використовується з певною метою ( в рекламі - з одною, на газетних шпальтах – з іншою ). Найбільший вияв стилістичні засоби комічного знайшли в художньому стилі. Як засвідчили наведені приклади художньої літератури, комічне –  їх невід'ємлема складова.
  Семантичними засобами комічного є: маніпулювання близькими за значеннями і звуанням слова, неточне формотворення, несподівана образність (необов'язкові персоніфікації), умисне неправильне сполучення слів, умисні орфографіні помилки, умисне неправильне тлумачення лексичного значення слів, які створюють зміщення в лексичних значеннях, тобто в семантиці. При опрацюванні поданого матеріалу ми найчастіше зустрічалися з явищем дисемії, але дисемії навмисно введеної до тексту. Якщо ж явище дисемії буде не вмотивованим в мові, то це призведе до неточності або навіть до спотворення змісту висловлення.
Виходячи з цього, необхідно вправно маніпулювати семантичними засобами комічного, щоб не вийшло дійсно смішно тоді, коли не доречно. Необхідно володіти культурою мови.
 Культура мови така ж важлива, як і культура виробництва, праці чи інших факторів матеріального й духовного життя людини. Гальмуючи засоби в розвитку мовної культури можуть серйозно похитнути її функції, залишити позаду того прогресу, якого досягає суспільство. Життєві інтереси людини закладені також і в високій культурі мовлення. Ось чому досягнення мовознавчої науки повинні бути міцно зв'язані з посиленням уваги до культури мови в усіх її деталях і тонкощах.
 Значення семантики в системі мовознавчих наук повинно бути ще більше, коли відкинути хибну думку про те, що культура мови є здобуток вндивідуальної обробки, стилістичної вправності майстра слова, поета, письменника.
 Семантичні засоби мовлення завжди привертають великий інтерес з боку дослідників.Ігнорування семантичних властивостей мови викривило б наше уявлення про неї, перешкодило б правильному розумінню її складної структури. Нівелювання мовних засобів, нехтування таких деталей, як семантичні, знебарвлювало б мову. Недооцінка семантичних факторів у житті мови тим більш неприпустима, що вони особливо активно розвиваються й поширюються. Окремі семантичні засоби сучасної української мови часто переростають у яскраві семантичні формули, своєрідні норми, що стали крилатими в мовній практиці. В якій мірі ці явища узвичаїлись, видно хоча б з того, що вони знайшли своє витлумачення не тільки в наукових працях, а й у підручниках літератури, в популярних посібниках тощо.
Характерно те, що праці, далекі від семантичного спрямування, також не можуть обійти семантичних явищ. Можна вказати на визнану вже необхідність враховувати семантичні властивості мови при формулюванні закономірностей орфографії і пунктуації. Семантичний аналіз мови здобуває права майже в усіх мовознавчих працях  останнього часу. Ось чому, коли в образній формі говорять про     “архітектурний ансамбль”  мовознавчих наук, то мають на увазі і семантику. [7,c.6].

Список використаної літератури
 
1.                 Бровко М.М. Предмет естетики і мовознавство. – К., 1994. – 23с.
2.                 Ващенко В.С.   Стилістичні явища в українській мові. - Харків: Харківський у-т, 1958 – 228с.
3.                 Глазовий П.П. Сміхологія: Книга для всіх, кому любий сміх. - 2-е вид., доп. – К.: Дніпро, 1989 – 575с.
4.                 Глібов Л.І. Байки – Нью-Йорк – Говерля, 1955 – 55с.
5.                 Григораш А. Літературні цитати і ремінісценції на газетних шпальтах 90-х років // Урок української -  К.: 2001 - № 2 – 64с.
6.                 Котляревський І.П. Енеїда: поема – К.: Дніпро, 1994 – 300с.
7.                 Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Академія, 2000. – 367с.
8.                 Літературознавчий словник-довідник // Ред.: Р.Т.Гром'як, Ю.І.Ковалів, В.І.Теремко. – К.: ВЦ Академія, 1997 – 752с.
9.                 Непийвода Н. Мовна гра та гумор у рекламному тексті // Урок української – К.: 2001- № 10 – 64с.
10.            Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: підручник для студентів ф-ту журналістики – К.: Либідь, 1993 – 248с.
11.            Проблеми зіставної семантики. – К., 1995. – 288с.
12.            Проблеми зіставної семантики. – К.,1999. – 349с.
13.            Реформатский А.А. Введение в языковедение. – М.: Аспект Пресс, 1996. –536с.
14.            Старицький М.П. Твори в 2-х т. - Т. 2: Драматичні твори – К.: Дніпро, 1984 – 652с.
15.            Тищенко
document.getElementById("lc").innerHTML="Загрузка 70%";
Предыдущая страница 1 2


Семантичні засоби комічного в сучасній українській літературній мо

Скачать реферат бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=202&часть=2



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com