Реферат на тему "Ринок і державне регулювання економіки"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Курсовая на тему Ринок і державне регулювання економіки

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Курсовая *
Размер: 57.48 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Мєшкова
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 Следующая страница

добавить материал

2.2  Модернізація економіки України в умовах глобалізації
Розглянемо принципові ознаки й характерні риси глобалізації як суспільно
економічного процесу. З огляду на сформульовані в літературі визначення даного поняття та форми виявлення цього феномена в різноманітних сферах економіки і суспільства слід наголосити передусім на тому, що глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосферно – космічної цивілізації. Звідси випливають і якісні й кількісні ознаки та показники, що характеризують розгортання даного процесу.
        Серед головніших слід назвати посилення взаємозалежності економік різноманітних країн, зростання цілісності і єдності світового господарства, в основі яких – дедалі більша відкритість національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці. Окремі нації й держави поступово передають свої функції суб’єктів міжнародних відносин і міжнародного права наднаціональним органам.
        За рахунок упровадження новітніх технологій, систем електронного зв’язку, і насамперед Інтернету, зростають світові комунікаційні мережі, що виводить багато з них зі них зі сфери державного контролю. Завдяки науково – технічним досягненням скорочуються витрати на здійснення міждержавних і між фірмових господарських контактів.
        Трансформація економічної системи України відповідно до соціально – економічних і науково – технологічних параметрів ХХІ століття має, на мій погляд, ґрунтуватися на:
-         загально цивілізаційних умовах і чинниках, що формують систему
координат сучасного світового ринкового господарства;
-         національних пріоритетах і особливостях, що мають глибокі,
невичерпні історико – генетичні й ментально – етичні джерела;
-         реальному стані економіки і суспільства України, що є головним
вихідним матеріалом, першоосновою, фундаментом, на якому будується нова політико – економічна система.
Саме взаємодія цих трьох складових убезпечить Україну від різких
коливань і відхилень, сприятиме пом’якшенню ударів перехідного періоду, гармонізації нашого приєднання до загально цивілізаційних процесів і структур.
        В Україні є достатні стартові умови для того, щоб поступово інтегруватися в загально цивілізаційні процеси.
        По – перше, вона має потужний науково - технічний, інтелектуальний потенціал, висококваліфіковану робочу силу, що є визначальним у системі сучасного виробництва.
        По – друге, адміністративно – командні механізми значною мірою підірвані, що створює можливість остаточного й швидкого демонтажу тоталітарної системи і побудови сучасних економічних форм та управлінських механізмів, не обтяжених минулим.
        По – третє, маємо величезні невикористані запаси емоційної, психологічної енергії, що вивільнилася внаслідок розбудови власної незалежної самостійної держави – віковічної мрії багатьох поколінь нашого народу. Потужний вибух цієї енергії, критична маса якої нагромаджувалася сторіччями, спрямований на політичне, економічне, духовне відродження нації і є величезним додатковим чинником прискореного доручення України до загально цивілізаційних процесів і структур.
        Національні джерела економічного розвитку ґрунтуються насамперед на історично – генетичному, ментально – етнічному потенціалі України, квантитативне явлення про який дає майже п’ятдесятимільйонна держава, що розташувалася в надзвичайно вигідному місці геополітичного простору. Якісний бік нашого духовного потенціалу складає ментальність народу: працьовитість, хазяйновитість, відкритість, взаємо підтримка, мудрість, дотепність, кмітливість, ґрунтовність. Якщо до цього додати практично – загальну освіченість народу, є всі підстави стверджувати, що в даному відношенні Україна має безперечні передумови для того, щоб опанувати досягнення цивілізації і зайняти вже на початку нового століття власну нішу в міжнародному поділі праці.
        Сутність цього твердження випливає с того, що економіка ІІІ тисячоліття – це  економіка “розуму”, економіка “думки”, що базується передусім на якості людського капіталу, котрий в Україні за багатьма параметрами не поступається аналогічним показникам розвинутих держав.
        Варто назвати ще і такі складові українського економічного генофонду, як тривалий період існування приватної власності на землю, досвід ринкового господарювання у складі інших держав, широкий розвиток кооперативних економічних форм, кредитних спілок.
        Економічна модель України формується на основі загально цивілізаційних детермінант, генетично – історичних джерел та внутрішніх онтологічних економічних чинників.
        Головним напрямом реалізації такої моделі в умовах глобалізації є широкомасштабна, всеохопна модернізація економіки, всіх сфер суспільного життя. Україна не здійснила цей процес повною мірою на попередніх етапах, тому що частини її території тривалий час перебували у складі інших держав.
        Серед численних дефініцій модернізації найзагальніше визначає її як комплекс економічних, політичних та культурних реформ, синхронна реалізація яких передбачає “осучаснення” суспільства. У вузькому розумінні цей процес зводиться до нагромадження капіталу (мобілізації ресурсів), розвитку виробництва та підвищення продуктивності праці.
        Особливості сучасного етапу модернізації пов’язані з необхідністю, по – перше, забезпечити розвиток не самих по собі виробничих потужностей, а започаткувати технологічні перетворення сучасного рівня і масштабів.
         По – друге, органічно включити економіку України у світогосподарські, глобальні процеси з метою повнішого використання зовнішніх ресурсів розвитку та розширення ринків збуту продукції власного виробництва.
        По – третє, модернізація вимагає не стільки зростання випуску окремих товарів, скільки формування внутрішніх інституційних та економічних структур і механізмів для впровадження гнучких технологій,1 на сонові інформаційних і комп’ютерних систем.
        Таким чином, економічна модернізація на зламі тисячоліть охоплює глобалізацію національних економік, трансформацію доекономічних суспільств в економічні суспільства, а також створення передумов для переходу останніх до пост економічної, постмодерної стадії розвитку.
         Зупинимося докладніше на економічній модернізації в Україні, що полягає в докладному оновленні на сучасній основі матеріально –речових і організаційно – економічних структур, усієї системи суспільного виробництва. Вона передбачає повний демонтаж застарілих соціально економічних відносин, що обґрунтувалися на монопольному, безроздільному пануванні державної форми власності на умови і засоби виробництва.

3 ПОЛІТИКА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКРНОМІКИ

 
3.1       Основні функції державного регулювання
Ефективність і раціональність функціонування національних економічних
систем визначальною мірою залежать від поділу функцій між суб’єктами господарської системи. Головна функція централізованого регулювання полягає в управлінні економічним розвитком країни в цілому, розвитком її продуктивних сил і науково – технічного прогресу. Вона реалізується через рад конкретних функцій, частина з яких може бути визначена як мікроекономічні, а саме: раціоналізація економічної суспільства і управління нею, фінансування і організація науково -  дослідних і дослідно – конструкторських робіт, стимулювання розвитку нових галузей та тих, що вимагають особливо великих первинних вкладень і не гарантують найближчим часом значних прибутків, допомога проектам високого ризику.
        Не менш важливим є функції перерозподілу національного доходу між сферами суспільного життя і галузями економіки, а також створення та розвитку соціально – економічної інфраструктури.
        Функція перерозподілу національного доходу через одержавлення фінансів забезпечує процес відтворення в сучасних умовах. Він здійснюється завдяки цілеспрямованій податково – бюджетній політиці держави, за допомогою якої держава акумулює величезні кошти, що створюють можливість державного впливу на економіку.
Функція створення та розвитку соціально-економічної інфра­структури полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які ство­рюють загальні умови для функціонування економіки (енергетика, транспорт, зв'язок), сприяють відтворенню робочої сили (охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво). В них централізоване регу­лювання практично не конкурує з ринковим, а навпаки, підвищує ефективність останнього на макрорівні.
Важливу роль у процесі наближення до економічної рівноваги в системі ринкового господарства відіграє державний сектор. Завдя­ки йому держава бере безпосередню участь в економічних проце­сах як прямий суб'єкт виробничих відносин. Вона виконує також функцію регулювання зовнішньоекономічної діяльності всіх об'єк­тів господарювання та охорони навколишнього середовища.
Оскільки централізоване регулювання не є директивним для всіх секторів економіки, то необхідною умовою його ефективності є законодавче закріплення універсальних параметрів державної економічної політики, на які орієнтуються в своїй господарській діяль­ності всі економічні одиниці. Законодавчо закріплюються перед­усім такі показники: обсяг і структура кредитно-грошового забезпе­чення економіки; норми оподаткування доходів або вартості реалі­зованої продукції; обсяг і структура державних бюджетних витрат.
Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мі­рою стосуються кожного з об'єктів впливу, оскільки спрямовані чи на стимулювання господарської діяльності, чи на її гальмування. Відсутність селективного підходу надає державному регулюванню стабільності й сприяє підвищенню ступеня узгодженості дій на мікро- та макрорівнях. Вплив держави на мікрорівні відбувається як безпосереднім, прямим втручанням в діяльність господарських об'єк­тів, так і через опосередковане регулювання.
У першому випадку йдеться про так звану природну монополію, яка властива тим галузям економіки, де технологічні та економічні умови виключають можливість існування конкурентних ринків, уряд утворив державні комісії для регулювання цін, встановив стандар­ти на послуги, що надаються". До цієї природної монополії нале­жать транспорт, зв'язок, енергопостачання тощо. Для них держав­на економічна політика є переважно директивою, тому тут можна говорити про планомірну організацію продуктивних сил і вироб­ничих відносин усередині цих галузей. Така планомірність необ­хідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональ­ному масштабі та забезпечення самозростання вартості кожного з функціонуючих приватних капіталів.
У другому випадку централізоване регулювання орієнтоване на ринковий механізм. Тут держава діє в двох напрямках.
Перший - часткове втручання у функціонування ринкового механізму через законодавчі акти і дії. Це стосується найбільшою мірою політики щодо конкуренції та доходів, встановлення розміру зростання цін і заробітної плати, ціноутворення, змін у кредитно – грошовій системі.
Другий напрям – зменшення впливу на ринковий механізм і використання лише непрямих методів втручання – через фінансові та кредитно – грошові важелі, податки, субсидії, зовнішньоекономічні та валютні заходи, за допомогою яких створюються умови для певної поведінки підприємств недержавних секторів економіки.
3.2            Основні форми державного регулювання
Централізоване регулювання економіки проявляється у коротко і довго-
строковій державній економічній політиці.
        Короткострокове, або емпіричне, державне регулювання набуло поширення в західних країнах у перед та повоєнні роки. Це був комплекс антикризових і анти циклічних заходів держави, спрямованих на пом’якшення наслідків економічної кризи, згладжування циклічного характеру розвитку економіки в цілому. Характерною рисою короткострокового регулювання є те, що його заходи з’ясовуються разом з нагромадженням кризових явищ і розвитком самої кризи, а тому заздалегідь не плануються. Воно здійснюється і прямо, і опосередковано через політику прискореної амортизації, субсидії, державну допомогу окремим фірмам чи галузям, дисконтну політику. Головним серед опосередкованих інструментів впливу є: державне регулювання норм відсотка, одержавлення емісійних банків, державна закупівля. Безпосередніми об’єктами поточного емпіричного попиту, і пропозиція, тобто інвестиційні дії компаній.
        У незалежній Україні перші уряди почали з програм короткострокового централізованого регулювання, спрямованих на спробу розв’язання поточних питань кризового стану економіки. Проте, як засвідчує певна практика життя, в умовах зміни економічної системи на перший план висувається стратегічна економічна політика держави.
         Довгострокове державне регулювання в ринковій економіці здійснюється у формі економічного програмування. Сьогодні це найбільш розвинена і поширена форма державного втручання в економічні та соціальні процеси, впливу на процес відтворення. Її виникнення і розвиток пов’язані з особливими умовами функціонування продуктивних сил у багатьох країнах ринкової економіки, зокрема з розвитком науково – технічних засобів, еволюцією виробничих відносин та господарської системи.
        На відміну від епідеміологічного регулювання програмування характеризується більшим ступенем узгодження часткової планомірності, властивої окремим господарським одиницям, помітним скороченням сфери стихійності та зростанням свідомого, цілеспрямованого впливу на економічні процеси. Особливе значення при цьому надається виявленню проблем і труднощів, а також своєчасній необхідній корекції раніше прийнятих рішень. Довгострокова державна політика підкріплюється інформаційно – аналітичною базою, всебічним аналізом можливих наслідків втілення в життя програм, що приймаються.
        Характерною рисою консервативних моделей державного регулювання, які почали застосовуватися переважно з кінця 70-х років, є спрямованість на пожвавлення пропозиції, розвиток приватнопідприємницької ініціативи. На думку неоконсерваторів, досягнення високих темпів реального економічного розвитку можливе за умови стабільності грошового обігу, надання кредитно – грошовій політиці приоритетного значення.
      Структурне програмування – вища форма економічного регулювання. Його основу становить кон’юнктурне програмування, доповнення науково обґрунтованими планами економічного і соціального розвитку. Це пов’язано насамперед із зрілим державним сектором у галузі виробництва або в кредитно – грошовій сфері, високим ступенем взаємодії приватного і державного секторів та знач­ним ринком державного споживання. Крім того, на структурне про­грамування впливає щільність переплетення конкурентно-ринкових, монополістичних  та централізованих сил у механізмі господарювання, а також соціально-політичне станови­ще. Залежно від наявності перелічених чинників та національних особливостей структурне програмування поділяється на частково структурне і власне структурне.
Частково структурне програмування відповідає завданням струк­турної перебудови національного господарства. Воно спрямоване на регулювання співвідношення між попитом і пропозицією в ок­ремих сферах і галузях економіки. Конкретними формами його реалізації є галузеві та регіональні програми економічного і со­ціального розвитку. Серед них виділяють програми аграрні та енер­гетичні, розвитку інфраструктури, науково-технічного розвитку тощо. Головна мета структурного програмування полягала в регулюванні між- і внутрішньогалузевого розподілу ресурсів, за рахунок чого забезпечувались умови для роз­витку національного економічного потенціалу.
Національне планування як форма реалізації власне структурно­го регулювання має на меті довгострокову оптимізацію національ­ної галузевої структури і нівелювання рівнів економічного розвит­ку регіонів і територій країни. Воно може здійснюватись як інди­кативне і як директивне планування.
Загальнонаціональна індикативна програма, як правило, розра­хована на п'ять  і більше років. Її показники не є всеосяжними, оскільки обов'язкові лише для підприємств дер­жавного підпорядкування, а для приватних господарств мають характер пропозицій. Індикативність плану не звужує сферу діяль­ності останніх і не обмежує їхньої виробничої, комерційної чи фі­нансової самостійності. Регулювання їх економічної діяльності здій­снюється або створенням державою умов, необхідних для виходу на визначені нею параметри розвитку країни, або наданням під­приємцям широкої інформації щодо очікуваної загальногосподарсь­кої чи комерційної кон'юнктури. Цей тип планування не руйнує ринково-конкурентної форми зв'язків, а є її доповненням в забез­печенні макроекономічної ефективності. Він не в змозі повністю позбавити економіку криз, диспропорцій та інших негативних проя­вів циклічного розвитку. Однак, ґрунтуючись на розроблених спе­ціальними державними органами, промисловими і банківськими кор­пораціями прогнозах, він створює реальні умови для здійснення її структурної перебудови, стимулювання виробництва у відсталих, районах, розвитку фундаментальної науки, забезпечує підготовку кваліфікованих кадрів.
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 Следующая страница


Ринок і державне регулювання економіки

Скачать курсовую работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=398&часть=4



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com