Реферат на тему "Ринок і державне регулювання економіки"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Курсовая на тему Ринок і державне регулювання економіки

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Курсовая *
Размер: 57.48 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Мєшкова
Предыдущая страница 1 2 3 4 5

добавить материал

Директивне планування — прерогатива колишньої радянської економічної системи, що ґрунтувалася на одержавленні привлас­нення й управління. її суть полягала в тому, що владні структури визначали економічні потреби, збалансовували їх з наявними ре­сурсами і за допомогою обов'язкових для виконання завдань забез­печували реалізацію розроблених планів. Державне планування ве­лося від досягнутого через встановлення завдань з випуску кожно­го виду продукції для кожного підприємства. Проте світова практи­ка свідчить, що державне регулювання ефективне лише в певних межах, а якщо централізоване втручання є всеосяжним, то воно не підвищує, а знижує ефективність виробництва. Сьогодні країни, в яких панувала адміністративно-командна система, намагаються пе­ребудувати свої господарські системи через модифікацію форм і методів державного регулювання.
Удосконалення державного регулювання в країнах колишньої адміністративно-командної системи здійснюється зниженням сту­пеня директивності централізованого планування і наданням йому рекомендаційного характеру. Це вимагає від державних органів, по-перше, встановлення нових принципів у взаємовідносинах з під­приємствами; по-друге, зосередження зусиль на створенні загаль­них умов діяльності виробників. Для цього необхідно диференцію­вати підходи до державного управління різними групами підпри­ємств залежно від виконуваних ними функцій у народному госпо­дарстві. Наприклад, вирішальними можуть бути директивне плану­вання і управління стосовно підприємств оборонних галузей та ви­робничої інфраструктури, діяльність яких пов'язана із створенням державою загальних умов для функціонування всіх господарських одиниць. За державними контрактами, в яких держава виступає рівноправним партнером і бере на себе певні зобов’язання, працюють підприємства важкої індустрії.
   У цілому система державного планування і управління не повинна встановлювати розміри випуску окремих видів продуктів і розподіляти їх, а визначати загальні правила господарювання, нормативні межі і умови діяльності підприємств.
3.3       Методи державного регулювання
Державне регулювання економіки передбачає використання ряду
методів. Під методами  державного регулювання економіки розуміють способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відпо­відно до національної економічної політики .
За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулюван­ня поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу.
До методів прямого державного впливу належать такі:
-   визначення стратегічних цілей розвитку економіки та їх відобра­ження в індикативних та інших планах, цільових програмах;
-   державні замовлення і контракти на поставки певних видів про­дукції, виконання робіт, надання послуг;
-   державна підтримка програм, замовлень і контрактів;
-  нормативні вимоги до якості та сертифікації технології та продукції;
-  правові й адміністративні обмеження та заборони щодо виробниц­тва певних видів продукції;
- ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів, тобто зов­нішньоторговельних операцій.
Прямі методи державного регулювання економіки не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансо­вими збитками і спираються на силу державної влади.
Методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання економічних
процесів ґрунтуються переважно на товарно-грошових ва­желях, визначають правила гри в ринковому господарстві та впливають на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності. До цих ме­тодів належать:
-   оподаткування, рівень оподаткування та система податкових пільг;    
-   регулювання цін, їх рівні та співвідношення;
-   плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги;
-    митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умови
обміну валют.
Сфера застосування опосередкованого регулювання в міру розвит­ку
ринкової економіки значно розширюється. Водночас зменшуються можливості прямого втручання держави у процеси розширеного від­творення.
Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють правові, адмініст­ративні,
економічні, зокрема кредитно-грошові, методи регулювання. Механізм поєднання методів прямого й опосередкованого регулювання, а також правових, адміністративних і економічних методів може бути різний залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації в країні.
Із розвитком ринкових відносин, залученням до процесу регулюван­ня інструментів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як пра­вило, поступаються місцем опосередкованим, економічним.
Розмежування адміністративних та економічних методів  державного регулювання деякою мірою умовне. Щоб задіяти будь-який опосередко­ваний регулятор, відповідні державні органи мають попередньо прийня­ти адміністративне рішення, наприклад, щодо зміни податкових ставок, про надання податкових пільг чи продаж центральним банком державних облігацій. У цьому разі будь-які економічні регулятори мають ознаки ад­міністрування.
Правові методи регулювання розвитку економіки передбачають прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, видання указів  президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.
Закони, законодавчі та нормативні акти визначають об'єкт та зміст ре­гулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разі їх неви­конання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулю­вання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового, або оперативного.
Пакет законів, що регулюють економічні відносини в Україні, напра­цьовується. Основними чинними законами є "Закон про власність", "Про банки і банківську діяльність", "Про обмеження монополізму та недопу­щення недобросовісної конкуренції"", "Про оподаткування доходів під­приємств та організацій", "Про банкрутство", "Про інвестиційну дія­льність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", "Про форми власності на землю", "Про освіту", "Основи законодавства України про культуру", "Про зайнятість населення", "Про оплату праці", "Про державне мито", "Про єдиний митний тариф".
Зміни і доповнення законів передбачаються відповідними законодав­чими актами, постановами Верховної Ради України, постановами та дек­ретами Кабінету Міністрів України.
Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів знач­ною мірою залежить від обраного засобу управління суб'єктами ринко­вої діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади і поділяються на засоби заборони, дозволу і примусу.
Адміністративна діяльність є засобом виконання обов'язків, покладе­них на відповідні підрозділи і керівників, а також створює передумови вирішення економічних і соціальних завдань, переведення системи в но­вий стан розв'язання конфліктних ситуацій і т. ін. Адміністративні дії по­трібно аргументувати з огляду на їх можливі наслідки. Дія є виправда­ною повною мірою тоді, коли вона здійснюється з урахуванням економіч­ного стимулювання, переконання і виховання.
Глибока адміністративна дія в різних формах орієнтована на забезпе­чення ефективного функціонування управляючої системи. За її допомо­гою вирішується багато завдань, зокрема підтримка параметрів системи в нормальних межах; попередження відхилень від заданої програми, а в разі потреби — їх усунення, перехід системи з одного стану в інший.
Відповідальні завдання, як правило, розв'язуються адміністративни­ми методами. У країнах з розвиненою ринковою економікою сфера ад­міністративних заходів обмежується переважно захистом навколишньо­го середовища, створенням сприятливих умов для життєдіяльності мало­забезпечених верств населення, а також запобіганням розвитку тіньово­го бізнесу.
Економічні методи регулювання — це система прийомів і способів прямого впливу та його напряму на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин і з використанням інших економічних важелів задля створення умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів.
За допомогою економічних методів створюються економічні умови, що стимулюють прагнення досягати у праці високих результатів. їх зас­тосування передбачає порівняння витрат і результатів. До економічних методів регулювання належать прогнозування, планування, програмуван­ня, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, як заробітна плата, со­бівартість, прибуток, ціна та інше.
Сьогодні у світі немає країни, тим більше економічно розвиненої, яка б активно не використовувала систему державного економічного ре­гулювання ринкових відносин, валютно-фінансової стабілізації, податко­вої й бюджетної, інвестиційної та структурної політики. Українська дер­жава для реалізації власних стратегічних цілей економічного розвитку має активно використовувати всі демократичні важелі.
По-перше, законодавча влада країни формує і приймає відповідно до Конституції України закони, пакети правових актів, що регулюють сис­тему ринкових відносин. Держава правовими методами досить жорст­ко регулює соціально-економічні процеси функціонування суспільства. Судова влада, у свою чергу, карає за порушення законів, тим самим по­переджуючи про неприпустимість їх порушення, якщо насправді діє принцип неминучості покарання за протизаконні дії.
По-друге, державна влада має такі дійові механізми, як банківська і фінансова системи. Саме банки безпосередньо регулюють процеси гро­шового і кредитного обігу, здійснюють емісійну політику, прискорюють або стримують швидкість грошового обігу, визначають вартість і стійкість національної грошової одиниці, її курс щодо іноземних валют, можливості внутрішньої та зовнішньої конвертованості. Вони ж мають формувати та ефективно використовувати резервні валютні фонди, упе­реджуючи і регулюючи процеси інфляції. Банківська система регулює рівень і рух облікової ставки та плати за кредит у комерційних банках, тобто активно впливає на інвестиційну і структурну політику.
По-третє, фінансова система формування і використання коштів державного та місцевих бюджетів також є важливим механізмом дер­жавного економічного управління, зокрема розробки, здійснення та фінансування урядових програм загальнодержавного і регіонального рівнів, розв'язання соціальних проблем життя населення.
По-четверте, банківська і валютно-фінансова політика має поши­рюватися на всі без винятку сфери людської діяльності, тобто аж ніяк не частково — чи то на державний, чи то на приватний сектор економіки. Це процеси загальноекономічного регулювання, що охоплюють життє­діяльність суспільства загалом. У своїх діях законодавча і виконавча вла­да має дотримуватись саме цього визначального принципу. Водночас економічна стратегія в умовах гострої кризи передбачає визначення по­етапних пріоритетів, на яких має зосереджуватись держава щодо ресур­сної підтримки і фінансово-кредитного впливу на випереджуючий роз­виток сфер подолання товарного дефіциту. Це своєрідні точки виперед­жуючого економічного розвитку, без яких економіку неможливо вивести із занепаду і оживити.
По-п'яте, до системи державного регулювання залучаються й такі не­обхідні елементи, як дострокове прогнозування, програмування та індикативне планування. Саме вони визначають для кожного етапу стратегії відповідні пріоритети розвитку, можливі джерела інвестування і ресурсного забезпечення. Розроблюючи державні цільові програми, треба виходити, з одного боку, з вибору справді життєво необхідної їх пріоритетності, а з іншого — з реальності їх виконання.
По-шосте, державна економічна політика й управління розвитком ринкових відносин має бути послідовною та цілеспрямованою. При цьому треба використовувати критерії кінцевої результативності здійснення ринкових реформ, показники темпів і обсягів економічного зростання валового національного продукту і доходу на душу населен­ня, досягнення фінансової збалансованості та збалансованості внутріш­нього товарного ринку, торговельно-економічні зв'язки зі світовою спільністю.
    Саме такими шляхами і методами держава створює необхідні еко­номічні передумови для формування належного ринкового простору й активізації сучасного бізнесу.
    Процеси реформування власності, господарювання та приватизації також мають здійснюватися під цим кутом зору із забезпеченням кон­курентоспроможності українського бізнесу — великого, середнього й малого. Розв'язання проблеми ефективної та масової приватизації галь­мується через недостатність справжніх бізнесменів і менеджерів, інвес­торів, які могли б і вміли трансформувати застаріле виробництво, швидко перевести його на сучасний технологічний і управлінський рівень.
ВИСНОВКИ
Проблемою визначення ролі держави економісти-теоретики займаються вже більше трьох століть – з моменту виникнення наприкінці ХVІІ ст. індустріального суспільства, коли держава з "нічного сторожа" поступово стала перетворюватися на активного суб'єкта економічної діяльності.
Держава як один із найсильніших інститутів посідає найважливіше місце в спрямуванні економічного розвитку національних економік наприкінці ХХ століття. Особливо це стосується країн, що розвиваються. Вони є класичним прикладом потужного впливу інститутів на економічні перетворення. Сучасні західні теорії виявилися не в змозі передбачити стрімкого економічного зростання країн Східної Азії: адже не можна було й уявити, що інституціональні трансформації в суспільстві настільки сильно вплинуть на систему економічних інтересів приватного сектора та виведуть ці країни на динамічний шлях економічного розвитку, а вочевидь обмежений бюрократичний механізм зможе ефективно управляти цим розвитком.
Досвід реформування постсоціалістичної економіки підтверджує стратегічну важливість інституціонального аспекту трансформації, його панівну роль відносно економічної політики. Зруйнувавши за короткий час старі інститути, які забезпечували певну виробничу, фінансову та соціальну стабільність у суспільстві, реформатори не спромоглися так само швидко створити каркас ринкової економіки (тобто численні інститути, що їх не існувало при соціалістичній системі), який гарантував би сталість системи на макро- та мікрорівні. Критичний розрив між економічними і інституціональними реформами не міг не привернути уваги до проблеми стратегії формування ринкових інститутів у перехідних економічних системах.
У процесі становлення сучасної ринкової економіки важливу роль відіграє конструювання інститутів приватної власності та капіталу, приватнопідприємницького сектора та підприємця як головної дійової особи економіки. З точки зору загальних тенденцій суспільного прогресу, тут однаково важливі розвиток приватнопідприємницької економіки, корпоративної економіки, великих і величезних фінансово-промислових груп, адекватних механізмів організації та управління.
На нинішньому етапі ми теж спостерігаємо послідовний процес становлення нового метасуб'єкта економіки – інститутів громадянського суспільства, які набувають дедалі більшої сили в регулюванні соціально-економічних процесів. Це такі інститути, як різного роду угоди, конференції, асоціації – спілки промисловців та підприємців, асоціації банкірів, торгово-промислові палати, які вже не є елементами держави. Але вони не є й структурами ринкової економіки. Це інститути громадянського суспільства. Сюди також входять профспілки, інститути соціального партнерства, товариства споживачів, екологічні рухи. Всі ці структури є активними учасниками та суб'єктами регулювання економічних і соціальних процесів, але не є, повторюємо, інструментами ні держави, ані ринку.
Коли ми говоримо про модифікацію функцій держави в реальному житті, то в цьому разі йдеться про передачу функцій державного регулювання не ринку, а інститутам громадянського суспільства, які включаються в цей механізм.
Зазвичай роль держави в економіці пов'язують із недосконалістю чи вадами ринку, які держава повинна компенсувати. Якби, мовляв, ринок був досконалим, то роль держави зводилася б до нуля. І чим більше він досконалий –  тим меншою стає роль держави. Відповідно, й ринок потрібен для того, щоб компенсувати вади та недосконалість державного регулювання.
Таке розуміння ролі держави, на мій погляд, неправильне. По-перше, завжди виникає спокуса знайти ідеальну модель ринку. Відтак, наближаючись до неї, ми будемо поступово зменшувати масштаби державного втручання до граничного – нульового –значення.
По-друге, існують суперечливі погляди на питання щодо первинності держави чи ринку. Більшість економістів, особливо ж неоліберального спрямування, стверджують, що спочатку був ринок, а державні інститути утворилися внаслідок дефектності, недосконалості ринку. Одним із яскравих прикладів такого бачення є концепція суспільного договору, в рамках якої процес виникнення держави пояснюється дією суспільного договору. З цього погляду, держава постала заради вирішення колективної проблеми – забезпечення населення суспільними товарами (законом і порядком), які були потрібні для функціонування ринку. Узагалі немає жодної розвинутої країни, де держава не брала б активної участі в регулюванні економічних процесів.
З огляду на закономірності глобалізації світу, появу нових суб'єктів світової економіки та геополітики, нових центрів сили, особливості їх взаємодії і балансу недоцільно говорити про якесь неминуче послаблення ролі держави, зведення її до "компактного і недорогого" апарату контролю та нагляду за дотриманням загальноприйнятих правил. У нових умовах формуються і нові реалії, а отже, виникає інше середовище для функціонування національних держав. Держава стає наймогутнішим та найвідповідальнішим суб'єктом представництва й захисту національних інтересів країни перед лицем поки що єдиної глобальної держави – консолідованого Заходу, а також існуючих регіональних союзів та асоціацій і ТНК. Від усвідомлення реалій цього нового світопорядку залежить і місце держави в нових світових ієрархіях, і її здатність захищати свій політичний та економічний суверенітет, і можливість справляння впливу на міжнародні та внутрішньополітичні процеси. Для України це особливо актуально в зв'язку з її особливим геополітичним положенням та своєрідністю історичного розвитку. Українська держава повинна стати головним суб'єктом і гарантом національного суверенітету, національних інтересів, національного розвитку.
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ
1.     Конституція України
2.     Закон України „Про власність” від 07.09.91
3.     Закон України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросо-
вісної конкуренції” від 10.12.91
4.     Закон України „Про зайнятість населення” від 01.03.91
5.     Базер У., Сабов З. Основы экономической теории: принципы, проблемы,
политика. – СПБ, „Питер”, 2000. – 791 с.
6.     Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія / Підручник
для студентів вузів. – К.: Ніка – Центр Ельга, 2000. – 526 с.
7.     Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. – К.: Либідь, 1995. –
320 с.
        8. Борисов Е.Ф. и др. Экономика: Учебно – методический справочник. – М., 1997. – 320 с.
        9. Задоя А.А., Петруня
document.getElementById("lc").innerHTML="Загрузка 70%";
Предыдущая страница 1 2 3 4 5


Ринок і державне регулювання економіки

Скачать курсовую работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=398&часть=5



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com