Реферат на тему "Склад компетенція та внутрішня організація Верховної Ради України"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Курсовая на тему Склад компетенція та внутрішня організація Верховної Ради України

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Курсовая *
Размер: 44.81 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Julia
Предыдущая страница 1 2 3 4

добавить материал

Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.
Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень Президента України.
Засідання Верховної Ради проводяться відкрито. Закрите засідання може бути проведено за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради (ч. 1 ст. 84 Конституції України).
На початку кожного засідання Верховної Ради головуючий проводить за допомогою електронних засобів поіменну реєстрацію народних депутатів України, присутніх на засіданні, інформую Верховну Раду про кількість депутатів, про яких відомо, що вони відсутні з поважних причин. На початку першого засідання кожного робочого дня головуючий оголошує порядок денний на весь день роботи. Питання розглядаються в тій послідовності, в якій їх включено до порядку денного засідання.
Робота Верховної Ради України ведеться державною мовою.
У разі, коли промовець не володіє державною мовою, він має право виступати іншою мовою. Про свій намір виступити іншою мовою промовець завчасно повідомляє головуючого на засіданні у заяві на виступ, якщо бажає, щоб було забезпечено переклад його виступу на українську мову. Секретаріат Верховної Ради забезпечує переклад його  виступу  на українську мову.
Під час засідання Верховної Ради депутати не повинні заважати промовцям і слухачам діями, які заважають викладенню або сприйманню виступу.
В Регламенті Верховної Ради значна увага приділяється питанням дисципліни та етики на пленарних засіданнях. Так, якщо депутат своєю поведінкою заважає проведенню засідання Верховної Ради, головуючий на засіданні попереджає його персонально і закликає до порядку. Після повторного попередження протягом дня головуючий за згодою більшості депутатів від їх фактичної кількості, визначеною без обговорення шляхом голосування, може запропонувати депутату залишити зал до кінця засідання. Якщо депутат відмовляється залишити зал, головуючий на засіданні припиняє засідання до виконання депутатом його вимоги. У таких випадках за висновком комітету, до компетенції якого належить питання депутатської етики, Верховна Рада без обговорення може прийняти рішення про позбавлення депутата права брати участь в пленарних засіданнях (до п’яти засідань). Це рішення доводиться до відома виборців через газету „Голос України”. У разі брутального порушення дисципліни або перешкод у проведенні засідання головуючий на засіданні може оголосити перерву або закрити засідання.
Обговорення питання порядку денного завершується прийняттям відповідного рішення. Згідно з ч. 2 ст. 84 Конституції України рішення Верховної Ради з будь-якого питання приймаються виключно на її пленарних засідання шляхом голосування.
Голосування здійснюються депутатами особисто в залі засідань Верховної Ради або у відведеному для таємного голосування місці біля залу засідань.
Регламент передбачає такі види голосування у Верховній Раді: сигнальне, відкрите нефіксоване і відкрите фіксоване (поіменне). При цьому сигнальне застосовується не для прийняття рішення, а оголошується головуючим для того, щоб з’ясувати кількість депутатів, які не підтримують або заперечують проти тієї чи іншої пропозиції. Сигнальне голосування проводиться без обговорення і здійснюється підняттям руки; при цьому підрахунок голосів не проводиться і про прийняття рішення не оголошується. Головуючий на засіданні Голова Верховної Ради і його заступники в сигнальному голосуванні участі не беруть.
Відкрите нефіксоване та відкрите фіксоване голосування здійснюється за допомогою електронної системи підрахунку голосів, яка працює в одному з двох режимів: без можливості фіксації персональних результатів голосування кожного депутата; з можливістю фіксації (у тому числі роздрукуванням) персональних результатів голосування кожного депутата.
Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш як однією третиною народних депутатів, які взяли участь у голосуванні. Результати поіменного голосування роздруковуються відразу після голосування і надаються уповноваженим представникам депутатських груп (фракцій) за їх зверненням, а також для ознайомлення депутатам за їх зверненням.   
Таємне голосування шляхом подання бюлетенів застосовується Верховною Радою, як правило, при персональних обраннях, призначеннях, затвердженнях на посади чи до складу колегіальних органів або відкликаннях чи усуненнях з посади.
Згідно зі ст. 91 Конституції України закон України, постанова Верховної Ради та інше рішення (крім процедурного або зазначеного в законі окремо) вважаються прийнятими, якщо після їх обговорення на пленарному засіданні за них проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради. Законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради. Рішення з процедурних питань приймаються більшістю голосів депутатів, які взяли участь у голосуванні за винятком випадків, передбачених законодавством.
Під час розгляду і обговорення питань порядку денного надається час для доповіді – не менше 30 хвилин, співдоповіді – 20 хвилин і заключного слова – 10 хвилин. Виступаючим у обговоренні надається час тривалістю 10 хвилин: для заяв, внесення запитів, резолюцій, виступів у „різному” – 5 хвилин; для виступів щодо кандидатур, процедури та мотивів голосування, пояснень, зауважень, пропозицій, повідомлень і довідок, внесення поправок – 3 хвилини (ст. 3.3.1 Регламенту). На пленарному засіданні ніхто не може виступати без дозволу головуючого. При цьому промовець має висловлюватися тільки з того питання, з якого йому надано слово.
Таким чином, вбачається, що внутрішня організація роботи Верховної Ради України чітко виписана та закріплена в Конституції України та Регламенті Верховної Ради України.
Отже, за умов додержання народними депутатами України всіх встановлених для них правил, безперечно гарантована плідна та надзвичайна поважна робота щодо прийняття Законів України та інших нормативних актів.
ІІІ. Компетенція Верховної Ради України.
Верховна Рада України має право внести зміни до Конституції України, визначити Всеукраїнський референдум про зміну території України. Найважливішим завданням Верховної Ради є прийняття законів нашої країни. Саме законами визначаються норми життя України — права, свободи і обов'язки людини, питання громадянства, національні і мовні питання, загальні засади зовнішньополітичної діяльності, місцевого самоврядування, судоустрою, кримінального, цивільного і адміністративного законодавства. Закони України визначають порядок охорони кордону, територіальний устрій України, організацію і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України.
Тільки Верховна Рада України може впроваджувати податки, визначати порядок направлення українських військових підрозділів до інших країн чи, навпаки, перебування іноземних військ на території України. Згідно із законами України встановлюють військові і спеціальні звання (дипломатів, прокурорів, державних службовців тощо), державні нагороди, оголошують амністію, запроваджують державні символи.
Крім законодавчих, Верховна Рада виконує й інші важливі функції, зокрема визначає основні засади внутрішньої і зовнішньої політики України, призначає вибори Президента, затверджує чисельність і структуру Збройних Сил, дає згоду на обов'язковість для України міжнародних угод (ратифікація) чи анулює їх (цю дію називають денонсацією).
 Особливу увагу в Конституції приділено прийняттю державного бюджету України. Бюджет — це документ, в якому визначено всі прибутки і видатки держави на рік. Від нього залежать стан госпо­дарства і рівень життя кожного громадянина країни. Державний бюд­жет України Верховна Рада затверджує щорічно. Готує бюджет Ка­бінет Міністрів України, він звітує перед Верховною Радою про його виконання. Для контролю за виконанням бюджету створено спеціальний орган — Рахункову палату.
Важливим завданням, покладеним на парламент України, є участь у формуванні судової влади — призначення третини суддів Консти­туційного Суду, обрання інших суддів безстроково.
Постійно діючий характер українського парла­менту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі.
Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших результатів реформування держави, дер­жавної влади, в тому числі законодавчої, яке здійс­нюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетвори­лась на парламент, який став реальним органом законо­давчої влади.
Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у форму­ванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.
Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.
Найбільш тісними і багатогранними є відносини парламенту з Президентом. Це зумовлено їхніми функ­ціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою втримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.
Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємо­відносинах з Президентом є право парламенту призна­чати вибори Президента у строки, визначені Конститу­цією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народові України на урочис­тому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до наро­ду, так і до парламенту України.
Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і повноважень.
Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та поза­чергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції), направляє но­воприйняті закони Президентові (ст. 94 Конституції); надає у встановленому законом строки згоду на обов'яз­ковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як прави­ло, Президент.
Парламент затверджує укази Президента про вве­дення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну або часткову мобіліза­цію, про оголошення окремих місцевостей зонами над­звичайної екологічної ситуації.
Чільне місце у взаємовідносинах Президента з пар­ламентом посідають питання формування органів дер­жавної влади. Так, парламент надає згоду на призначен­ня Президентом Прем'єр-міністра України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіо­мовлення, Генерального прокурора України, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади тощо.
Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання части­ни складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України, призначає на посаду та припиняє повно­важення Центральної виборчої комісії.
Широко передбачена Конституцією участь парла­менту у формуванні органів державної влади на пари­тетних засадах з Президентом та іншими органами дер­жавної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає трети­ну складу Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.
   Окрім того, Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верхов­ної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усу­нути Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією (ст. 111).
Багатофункціональними є відносини Верховної Ра­ди та парламенту з Кабінетом Міністрів, який під­контрольний і підзвітний Верховній Раді (ст. 113 Конс­титуції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.
За пропозицією не менш як третини народних депу­татів від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міні­стрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.
Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і діяль­ність органів виконавчої влади, основи державної служ­би та ін.
Багатогранними є відносини Верховної Ради з орга­нами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів су­дів загальної юрисдикції, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.
Парламент як орган законодавчої влади визначає за­конами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.
Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі здійснення парла­ментського контролю.
Контрольна діяльність парламенту досить ба­гатогранна. Якщо установча (державотворча) діяльність, за чинною Конституцією, значною мірою відійшла від Верховної Ради до Президента як глави держави, особ­ливо щодо формування органів виконавчої влади, то традиційна її функція — функція парламентського кон­тролю не лише залишилась, а й певною мірою збагати­лася.
Основними напрямами контрольної діяльності Вер­ховної Ради є:
1) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів Ук­раїни;
2) парламентський контроль за додержанням кон­ституційних прав і свобод людини й громадянина та їх захист;
3) бюджетно-фінансовий контроль;
4) прийняття Верховною Радою рішення про на­правлення запиту до Президента України;
5) запит народного депутата України на сесії Вер­ховної Ради;
6) парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури;
7) здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.
Одним із пріоритетних напрямів парламентського контролю є контроль за діяльністю Кабінету Міністрів, який підконтрольний та підзвітний Верховній Раді. Це зумовлено функціями і повноваженнями Кабінету Міні­стрів як вищого органу у системі органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 116 Конституції Кабінет Мі­ністрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зов­нішньої політики держави, виконання Конституції і за­конів України, актів Президента України.
Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України є розгляд й зас­луховування звітів Кабінету Міністрів про свою діяль­ність.
Одними з найважливіших напрямів діяльності Вер­ховної Ради по здійсненню парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль і контроль за додер­жанням конституційних прав та свобод людини й гро­мадянина. Відповідно до ст. 9 Конституції контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата.
Парламентський контроль за додержанням консти­туційних прав і свобод людини й громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини при­значається Верховною Радою України(ст. 101 Конституції).
Рахункова палата створюється для контролю за ви­користанням коштів Державного бюджету від імені Вер­ховної Ради (ст. 98 Конституції).
Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміц­нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на­родного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; за­безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та цих орга­нів з іншими органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування й об'єднаннями громадян.
До повноважень Верховної Ради також належить:
1) призначення на посади та звільнення з посад Голови і та інших членів Рахункової палати;              
2) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;                        
3) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
4) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;              
5) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;       
6) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
7) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
8) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
9) надання згоди на призначення Президентом Укра­їни на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
 10) дострокове припинення повноважень Верховної Ра­ди Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Кон­ституції України або законів України; призначення поза­чергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
11) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
12) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
13) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
14) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України.
Однією з основних традиційних форм парламент­ського контролю є запити — парламентські та депу­татські. Зокрема, як вже зазначалося, відповідно до Конституції України (ст. 85) Верховна Рада може прийняти рішення про на­правлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верхов­ної Ради України, попередньо підтриману не менш як третиною конституційного складу Верховної Ради.
Отже, очевидно, що на Верховну Раду України покладено дуже відповідальні повноваження в галузі законотворчості та інші функції по здійсненню державної влади в Україні. 
Висновки.
 
Таким чином, на підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що сьогодні в Україні  повним ходом йде розбудова правової, демократичної, соціально орієнтованої держави. З цією метою постійно приймаються нові закони, видаються постанови і розпорядження, які направлені на врегулювання нових економічних політичних та інших відносин, а також на зміцнення і укріплення державності та суверенітету України, вдосконалення державної влади.
 Донедавна наша наука, в тому числі і наука конституційного права,  активно заперечувала необхідність визнання і  впровадження в  життя  принципу «розподілу влад»,  і,  відповідно, інституту президентства,  які  вважалися  «шкідливими  і   безперспективними для  радянської  демократії,  чужими і ворожими передовій соціалістичній формі народовладдя». Hе останню роль у «відмові  права  на  життя»  президентства  відіграла  теорія поєднання законодавчої і виконавчої  влади  у  діяльності  механізму владарювання.
Відкидаючи буржуазний парламентаризм,  засновники молодої Радянської держави  відкидали тим самим теорію і практику розподілу влад, яка, на їх думку, виконувала соціальне замовлення пануючої буржуазії,  забезпечувала  експлуатацію  широких  мас трудящих.
Іншими словами життя засвідчило:
1)        непридатність і навіть шкідливість теорії «поєднання влад», «одновладного правління»;
2)        необхідність розподілу влад  як єдино можливої форми організації діяльності верховних владних структур.
Я вважаю, що  шлях реформ, який обрала наша країна приведе нас до створення дійсно правової, демократичної, соціально орієнтованої та економічно процвітаючої держави.
Однопалатний характер парламенту по­роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо­крема, щодо темпів законотворчості і якості законодав­чих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.
Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.
Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається ви­конання парламентом значного обсягу робіт , практич­но створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься ін­тенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко­вих та інших основ діяльності парламенту.
Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміц­нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на­родного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; за­безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та з іншими органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування й об'єднаннями громадян.

Список використаної літератури:

1)                    Конституція України від 28.06.1996р.
2)                    Закон України “Про постійні комісії Верховної Ради України” \\ Відомості Верховної Ради, 1995р. -№ 19. –Ст.134.
3)                    Закон України “Про назву, структуру та кількісний склад нового парламенту України” від 07.10.1993р. № 3488-12\\ Відомості Верховної Ради України, 1993, № 42. –Ст. 395.
4)                    Закон України “Про Уповноваженного Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.1997р.№ 776\97-ВР \\Відомості Верховної Ради, 1998, №- 20, -Ст.99.
5)                    Закон України “ Про Рахункову палату” від 11.07.1996р., № 315/96-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1996, № 43. –Ст.212
6)                    Закон України “ Про комітети Верховної Ради України” від 04.04.1995р. № 116/95-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1995. № 19, -СТ.134
7)                    Постанова Верховної Ради України “Про Регламент Верховної Ради України”від 27.07.1994р. № 130/94-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1994, -№ 35. –Ст.339.
8)                    Безсмертний Р. “Президент України, Верховна Рада України”\\”Віче”, 2000. -№ 7. –Ст.3
9)                    Гавриш С. “Парламентаризм на чолі суспільного прогресу” \\”Віче”, 2001, № 7.-Ст.3
10)               Горьовий Л. “Парламент України: проблеми управління”\\”Віче”, 1997. -№ 4 –Ст.5
11)               Копейчиков В. В. “Конституційне право України”\\ – Київ: Юрінком, 1998.
12)                Копейчиков В. В. “Правознавство”\\– Київ: Юрінком, 1998.
13)               Погорілко В. Ф. “Конституційне право України”\\ – Київ: Наук. думка, 1999.
document.getElementById("lc").innerHTML="Загрузка 70%";
Предыдущая страница 1 2 3 4


Склад компетенція та внутрішня організація Верховної Ради України

Скачать курсовую работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=613&часть=4



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com