Реферат на тему "Ідеальна держава в працях давньогрецьких мислителів"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Курсовая на тему Ідеальна держава в працях давньогрецьких мислителів

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Курсовая *
Размер: 45.75 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Anna Salakhian
Предыдущая страница 1 2 3 Следующая страница

добавить материал

РОЗДІЛ ІІ

Біографія Платона
     ПЛАТОН  (427 – 347 р. до н.е.) - грецький філософ. Народився в Афінах. Справжнє ім'я Платона було Аристокл. Ім’я ж  Платон (Широкоплечий) було йому дано в молодості за могутню статуру. Походив він зі знатного роду й одержав чудову освіту. Можливо, слухав лекції гераклітика Кратила, знав популярні в Афінах твори Анаксагора, був слухачем Протагора й інших софістів. У 407 р. став учнем Сократа і це дуже вплинуло на становлення поглядів Платона. У 399 р. Сократ, засуджений на смерть, закінчив життя в афінській в'язниці. Платон, що був присутнім на процесі, не був із Сократом у його останні хвилини. Можливо, побоюючись за власне життя, він залишив Афіни і з декількома друзями виїхав у Мегару. Звідти він поїхав в Єгипет і Кирену, а потім у Південну Італію. У 388 р. Платон залишив Італію і виїхав на Сицилію, у Сіракузи, де правив Діонісій I Старший. Прихильником його філософії став родич Діонісія, молодий Діон, але Платон посварився з тираном, і той вислав його зі своєї держави. Можливо, спілкування з Діоном надихнуло його після повернення до Афін заснувати в садах Академа першу філософську школу, знамениту Академію, де він викладав до самої смерті.
     У 367 р. у Сіракузах помер Діонісій Старший, і Платон, на прохання Діона, вдруге приїхав до сиракузького тирану з надією, що новий правитель Діонісій Молодший легше піддасться його впливу і що він у такий спосіб втілить у життя свою мрію про філософа на троні і про державу, якою керує мудрий і справедливий цар. Але ця місія не вдалася. Діонісій Молодший спочатку гостинно прийняв філософа і зацікавився його вченнями, але зрештою, як і його попередник, змусив Платона залишити Сицилію і — більш того — присудив до вигнання Діона, підозрюючи його в змові. У 361 р. Платон вирішив третій й останній раз відвідати Сицилію. Про це його попросив Діон, до цього ж схиляли піфагорійці, але він дарма намагався впливати на Діонісія й одержати дозвіл на повернення Діона. Тиран не тільки відмовив йому в проханнях, але і конфіскував майно Діона. Примусово залишений у Сіракузах, Платон тільки за сприяння Архіта зміг залишити державу. Він повернувся в Афіни і там керував Академією до самої смерті, яка прийшла в 347 р. [13; с. 367-368].
     До нас дійшли, очевидно, усі твори Платона. Вони нараховують 36 творів, поділених на 9 тетралогій, що наочно демонструють розвиток філософії Платона. Серед них є також неавтентичні діалоги. Авторство і хронологія творів Платона довго і ретельно досліджувалися, починаючи ще з епохи еллінізму.
     У наступному підрозділі ми безпосередньо звернемося до праць Платона та проаналізуємо його погляди на державу і суспільство.
 
Вчення Платона про суспільство і державу.
     Питання про тисячолітню значимість Платона виникає у кожного, хто  ознайомився з його світоглядом і з художнім стилем його здобутків. Платон – перший в Європі послідовний представник об'єктивного ідеалізму, засновник   цієї  філософії. Об'єктивний ідеалізм Платона є вчення про самостійне існування ідей як загальних і родових понять. Платон був першим філософом в Європі, що заклав основи  об'єктивного ідеалізму.
      Щоб зрозуміти політичні погляди Платона, необхідно зробити короткий екскурс в його філософські погляди. Світ, за Платоном, двоїстий та складається з ідей (єйдосів) і речей (прагм). Ідеї являють собою не розумові конструкції, а надреальність, або зразки речей, їхні відвернені сутності. В той час як єйдоси є істинними, речі в силу своєї матеріальності – не істинні, оскільки, як вказував Платон, сама їхня матеріальність сповіщає їхню сутність. Відштовхуючись від своїх філософських поглядів, Платон і розробив своє вчення про суспільство і державу.       
     Світ за Платоном  не  тілесний  космос,   позбавлений індивідуальності і  не окремі матеріальні речі, що наповнюють Всесвіт. Прекрасний, матеріальний космос, що зібрав безліч одиничних ейдосів в одне  неподільне ціле, живе  і дихає,  весь наповнений  нескінченними фізичними силами,  але  він  керується  законами, що знаходяться поза ним,  за його межами.  Це загальні закономірності, за якими  живе  і  розвивається   весь Космос. Вони складають особливий надкосмічний світ і називаються в Платона Світом Ідей. Побачити  їх  можна  не фізичним зором, а розумовим, думкою [ 7; с. 243].

     Ідеї, що керують Всесвітом, первинні. Вони визначають життя  матеріального світу. Світ ідей знаходиться поза часом, він не  живе,   а  перебуває, спочиває  у вічності. І  найвища  ідея  ідей  - це абстрактне благо, тотожне абсолютній красі.

     Платонівський ідеалізм тому і називається об'єктивним, адже він визнає   існування цілком  реального, незалежного  від  свідомості  людини,  тобто об'єктивного ідеального буття.

     Отже, основними філософськими принципами платонізму є:
1. Ідея речі є зміст речі.
2. Ідея речі є така цілісність усіх окремих частин і проявів речі, що вже не  поділяється на окремі частини даної речі і представляє собою в порівнянні з ними вже нову якість.
3. Ідея речі є та спільність складових її особливостей і одиниць, що є законом для виникнення цих одиничних проявів речі.
4.  Ідея  речі  володіє  своїм  власним і цілком самостійним існуванням,  вона  теж  є  особливого роду ідеальна  річ,  чи  субстанція,  що у своєму повному і досконалому вигляді існує тільки на небі чи вище неба.
     Що ж до політичних поглядів Платона, то варто спочатку зупинитися на формах держави, які виділяв мислитель. Платон розглядав чотири типи неправильно державного устрою, серед них: тимократія, олігархія, демократія, тиранія.  Всі ці чотири форми держави є в тій чи іншій  мірі – погіршення та перекручення форми ідеального правління [2; с. 104].  
     Державний устрій, що базується на честолюбстві, називається за Платоном “тимократією”. Зміни в державі відбуваються через  розбрат, що виникає там, де є влада.  Вже з першими ознаками занепаду, виникає прагнення до збагачення та наживи. Спочатку в тимократичній формі зберігається риси честолюбного правління: правителі шануються, воїни – вільні, вони утримуються від будь-яких землеробських робіт, ремесел та інших видів наживи. В державі з таким політичним устроєм до влади не допустять мудрих людей, тут будуть схилятися на сторону тих, хто сильний духом, хто народжений не для миру, а для війни. Тут будуть в пошані військові хитрощі та маневри: держава буде завжди у стані війни. Людина, що мешкає в такій державі – жорстока, хоча і освічена та прислухається до інших, сама не володіє словом. По відношенню до рабів – дуже жорстка, хоча і не зневажає їх;  чемна з вільними людьми; з владою – слухняна. На думку цієї людини – головним для правителя – не вміти говорити, а добре воювати.    
     Перехід від тимократії в олігархію здійснюється в такий спосіб: скупчення золота в коморах у приватних осіб руйнує тимократію; вони, насамперед вишукують, на що б його ужити, і для цього переробляють закони, не рахуючись з ними. Закінчується все це тим, що замість прагнення висунутися й мати почесті, розвивається схильність до корисливості і наживи, і одержують схвалення багатії - ними захоплюються, їх призначають на державні посади. З’являється заздрість та злість бідних людей проти багатих. Майнова протилежність, заздрість та злість призводять до повстання бідних проти багатих. Якщо результатом таких повстань є знищення вищого прошарку – багатих, то форма правління змінюється, і приходить демократія. Тобто, люди намагаються якомога справедливіше розподілити функції керування державою між собою  [12; с. 45].
     В державі з’являється повна свобода, відкритість та можливість робити те, що хочеш. В демократичній державі немає потреби брати участь в управлінні, навіть якщо ти до цього здатний;  не обов’язково підкорятися, якщо ти не бажаєш; можна не воювати, коли інші воюють; не підтримувати мир, якщо ти проти цього. І знов ж таки, якщо будь-який закон забороняє керувати або судити, все одно можна робити те, що хочеш.
     Платон ділить демократичну державу на три частини: трутні, багатії та народ. Одну частину складають так звані трутні: вони виникають тут внаслідок свавілля. При демократії ледве не стоять на чолі: найгірші з трутнів виголошують промови і діють, а інші всідаються ближче до помосту, дзижчать, і не допускають, щоб хто-небудь говорив інакше. Іншу частину складають багатії. Третій розряд складає народ – ті, що трудиться своїми руками; їх найбільше, і при демократичному ладі вони – найвпливовіші, особливо коли зберуться разом. Коли з'являється тиран, він виростає саме з народного кореня, тобто як ставленик народу.
     Перехід від демократії до тиранії відбувається тоді, коли через повну свободу люди перестають рахуватися навіть з законами, щоб “ні в кого і ні в чому не було влади над іншими”. Все примусове викликає обурення. З цього, за Платоном, і виростає тиранія: від необмеженої свободи виникає найбільше рабство. Ненаситне прагнення одного та нехтування іншого перетворює демократичний лад у тиранію.
     Правитель же у перші дні свого правління “посміхається й обіймає усіх, з ким зустрічається, не називає себе тираном, обіцяє багато чого в приватному і загальному, звільняє від боргів, народу роздає землі і прикидається милостивим і лагідним до всіх.” Тирану необхідно безупинно вести війну. Це робиться для того, щоб простий люд почував сильну потребу у вожді. Постійна війна, як відомо, породжує ненависть і, якщо тиран захоче утримати владу, він змушений буде поволі знищувати своїх обвинувачів, “поки не залишиться в нього ні друзів, ні ворогів, від яких можна було б очікувати якоїсь користі.” [23; с. 69-70]
      Переходячи безпосередньо до розкриття питання про “ідеальну державу”, то почати варто з того, хто стоїть на чолі цієї держави. Отож, ідеальною державою керують деякі, як і в олігархії. Але і деякі повинні: 1) мати природні здібності; 2) повинні готуватися до керування протягом років. Основним принципом існування ідеальної держави є Справедливість.
     В ідеальній державі Платона все повинно бути чітко фіксовано, усе побудовано за визначеним планом, який не може бути порушений ніким із громадян. Цим вона відрізняється від відомих держав-полісів, що характеризуються неміцністю, хаотичністю, відсутністю жорсткого порядку і, як наслідок, пануванням несправедливості. Дійсно, можливі три форми державного устрою: а) монархія – правління одного («моно» – один, «архє» – початок); б) аристократія – правління деяких; в) демократія – правління більшості, чи народу. Однак ці три «правильні» форми мають тенденцію, що часто здійснюється на практиці, перетворюватися у свої зіпсовані двійники: монархія – у тиранію, аристократія – в олігархію, демократія – у демагогію. Перекручення мають місце в силу того, що правителі схильні частіше піклуватися про себе і про свої корисливі інтереси, а не про інтереси громадян. Фактором перекручення виступає також надмірна воля, що неминуче веде за собою демагогію. Однак якщо держава зуміє зберегти моральне здоров'я громадян, то найкращою формою виявиться перша – монархія. Якщо моральність втрачена, отже, процвітає корупція, то найкращою стає третя – демократія.  Вона щонайменше гарантує мінімум волі як розраду і надію на майбутнє. Нарешті, у загальному випадку кращою є аристократія – найбільшою мірою відповідна ідеальній державі, оскільки вона може стати правлінням «кращих». Саме її Платон закладає в основу свого проекту ідеальної держави. Кращими правителями будуть ті, хто вміє розумно відрікатися від своїх пристрастей, хто прагне до істини і справедливості, любить свою державу, тобто філософи. Такі мотиви, що рухають Платоном у його прагненні намалювати образ ідеальної держави [22; с. 75-76].
     Платон зв'язує ідеальну державу з верховенством закону. Усі громадяни держави (крім рабів, що не могли бути поставлені в однакове положення з вільними; раби в Древній Греції були порівняно нечисленними і зайняті вони були на домашній і допоміжній роботах), незалежно від стану, який вони займають, повинні однаково підкорятися закону. Саме так повинно бути в нормальному випадку, а виходить, і в ідеальній державі. Більш того, ідеальна держава і є там, де закон непорушний і керує. Але як забезпечити дотримання законного порядку в житті? Він безперестану порушується не тільки громадянами, але і правителями. Крім того, закони то приймаються, то скасовуються чи змінюються, оскільки самі законодавці постійно змінюють свої переконання і погляди. Отже, у самій законодавчій сфері панують хаос і свавілля. Виходить, необхідно розробити спеціальну систему засобів, що забезпечують міцність і стійкість закону, його обов'язковість для всіх. Ця система засобів покаже також міцність держави. Але якщо це так, то вона не може бути довільно встановлена ким-небудь, а повинна бути виведена із сутності держави, тобто з її ідеї. Виходячи з властивостей держави як такої, варто логічно вивести її приватні характеристики, визначити її устрій, і в остаточному підсумку, вирішити питання про роль індивідів у ньому. Таким чином, логіка Платона йде в послідовності умовиводів від держави до індивіда, а не навпаки – від індивіда до держави. Це свідомо визначає тотальне підпорядкування індивіда державі. До такого підпорядкування Платон і приходить, фактично позбавляючи громадян державного права на приватне життя. Життя індивіда тут без останку підкоряється державному цілому. Індивідуальна свобода  визнається тільки в тій мірі, у якій вона необхідна державі [18; с. 45-47].
     Будучи супротивником тиранії, Платон не може, звичайно, йти, шляхом теоретичного захисту прямого насильства та примусу. Тому порядок в державі виводиться ним з “природного порядку речей”, тобто з власної метафізики. Цей же порядок і є порядок душі. Відповідно, в ідеальній державі враховуються природні схильності людей, а примус покликаний лише для того, щоб лише сприяти більш повній реалізації цих схильностей. Одні – схильні філософувати, в інших – переважає дух боротьби, треті – надають перевагу виробничій праці – такі передумови трьох класів суспільства. Але одночасно ці три функції держави: пізнання істини та написання правильних законів (філософи); забезпечення виконання законів (воїни або поліція, що у Платона приблизно одне й те саме);  виробництво необхідних продуктів (ремісники та хлібороби). Одночасно це втілення трьох фундаментальних факторів буття – план ідеального буття. Проте, трьохкласова структура повинна бути жорсткою, оскільки її руйнування поведе за собою зруйнування всієї системи. Небезпека руйнації з’являється через те, що люди часто не розуміють власного блага, тому той, хто за природою – ремісник,  прагне стати правителем, воїн хоче звільнитися від своїх обов’язків та займатися більш спокійною діяльністю, наприклад – ремеслом  і т.д. лише ті, хто любить мудрість,  здатні самостійно визначити своє покликання та без зовнішнього примусу та впливу реалізувати його. Тому вони можуть створювати ідеальну державу та бути її правителями. Вони повинні розробляти суворі правила для себе та для інших класів.
     «Якщо для людей, видатних у філософії, – пише Платон, – виникла <…> необхідність взяти на себе турботу про державу... ми готові впевнено відстоювати погляд, що в такому випадку буде втілений описаний нами державний лад. Втілення такого порядку цілком можливе, про неможливе ми не говоримо. А що це важко, ми визнаємо» [17; Т.2, с. 263-264].  Щоб здійснити проект, філософи повинні утворити аскетичне братерство, підкорити усе своє життя науці, розробці законів і вихованню молоді. Самі вони не можуть бути занадто молоді, а, навпаки, похилого віку. Вчені–мудреці уособлюють собою мудрість усього міста-держави. Тільки філософи повинні бути правителями і тільки за їх правління держава не буде знати зла.  “Поки в містах – говорить Платон, – не будуть царювати філософи, або філософувати нинішні царі і володарі, поки державна сила і філософія не зіллються в одне... доти ні для держав, ні, навіть, думаю, для людського роду немає кінця злу”. Вони (філософи) встановлюють для всього суспільства норми справедливості. Така загальна схема. Однак Платон не вірить в силу тільки лише морального впливу з боку кращих. Тому саме солдати-поліцейські повинні здійснювати волю мудреців-старців. Їхнє виховання і спосіб життя, отже, повинні бути цілком підлеглі покладеної на них місії. Вони, за Платоном, живуть винятково в казармах, їм заборонено мати родину і власність. З дитинства вони виховуються в особливих пансіонах, займаючись гімнастикою, військовою справою і виховуючи в  собі моральні якості. Усі діти, незалежно від їхнього соціального походження, в обов'язковому порядку відбираються у батьків і направляються в державні виховні установи. При цьому батьки не будуть знати своїх дітей, а діти не повинні знати, хто їх батьки.  Як тільки жінки народять дітей, їх відюирають у матерів і віддають на розсуд правителів, найкращих з немовлят – до годувальниць, а гірших, дефектних – прирікають на загибель у схованому місці. Після деякого часу молоді матері допускаються до годівлі дитини, але в цей час вони вже не знають, які діти народжені ними. Усі стражі – чоловіки вважаються батьками своїх дітей, а усі жінки – загальними  дружинами всіх стражів. Державна функція стану ремісників і хліборобів – годувати і забезпечувати правителів-мудреців і воїнів-поліцейських. У виконанні цієї задачі Платон бачить весь зміст їхнього існування. Їхнє особисте життя більш вільне, ніж життя військового стану і правителів, однак воно теж підпорядковане жорсткому регламенту, оскільки за ним пильно спостерігають стражі-воїни: допускається примус до праці, насильство над п'яницями і ледарями, приймаються міри щодо того, щоб ніхто не ставав ні занадто бідним, ні занадто багатим [15; с. 347]. Нарешті, в ідеальній державі не потрібні ні мистецтво, ні вільна наука. Вони лише відволікають від істини і сприяють моральному розкладанню. Забороняються і виганяються також усі релігії і міфології, за винятком єдиної й обов'язкової для всіх, заснованої на платонівському вченні про ідеї. Вона ж є і єдиною наукою і філософією. Цікаво і те, що Платон виявляє виразне розуміння недостатності як поліцейських заходів, так і заходів морального впливу: передбачається застосування методів маніпуляції суспільною думкою. Вони включають обман, дезінформацію, відволікання уваги на другорядні теми, обробку свідомості населення, що випереджає проведення державних заходів, організацію псевдосенсацій, приховання авторства законів, кампаній проти псевдоворогів держави і народу як засіб придушення інакомислення і т.д.  Ідеальна держава Платона володіє чотирма головними  чеснотами, на яких повинна була засновуватись ідеальна держава Платона: мудрість – це здатність дати добру пораду про державу в цілому; мудрість – чеснота, що належить філософам; мужність – так само як і мудрість, властива невеликому колу осіб, хоча в порівнянні з мудрими цих осіб більше; на відміну від мудрості і від мужності, третя чеснота – “стримуюча сила”, є якість не особливого чи окремого стану, а чеснота, що належить усім членам найкращої держави. Там, де вона існує, усі члени суспільства видзначають державні закони і існуючий уряд, що стримує злі наміри. Четверта чеснота – “справедливість” – завдяки справедливості кожен стан у державі і всяка окрема людина, обдарована цією чеснотою, отримує в суспільстві своє призначення [13; с. 453].
Предыдущая страница 1 2 3 Следующая страница


Ідеальна держава в працях давньогрецьких мислителів

Скачать курсовую работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=669&часть=2



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com