Реферат на тему "Проблема відчуження у філософії К Маркса і Е Фромма"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Реферат на тему Проблема відчуження у філософії К Маркса і Е Фромма

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Реферат *
Размер: 38.08 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): ber
Предыдущая страница 1 2 3 Следующая страница

добавить материал

Праця ж як якість ( що прирівнюється до людяності), як екстаз, як муза, як унікальна якість, що супроводжує людину (людський рід у цілому) на сьогоднішній день може знайти своє дійсне місце, на жаль, тільки в абстракціях дійсного мислителя.
Тут автор реферату знову ж таки дозволить собі процитувати С.Платонова [3]: "Саме з цього пункту, що вінчає тут послідовність хрестоматийных цитат, вже звідси, а не в яких-небудь "екзотичних", що стали жертвою філософської моди рукописах 1844 чи 1857 р., бере початок глибоке, принципове нерозуміння самої суті марксизму. Це нерозуміння наші класові супротивники цілком розділяють з тими, хто називає себе марксистами і, припускаючи яким, сам Маркс говорив: "Я знаю тільки одне, що я не марксист", а Ленін писав: "...Ніхто з марксистів не зрозумів Маркса 1/2 століття згодом!".
Історична місія марксизму полягає в тому, що він ставить і вирішує – не тільки теоретично, але і практично – три принципових питання.
1. Що таке приватна власність?
2. Чому вона повинна бути знищена?
3. У чому складається знищення приватної власності?
"З комуністичним регулюванням виробництва, що усуває ту відчуженість, з якою люди відносяться до свого власного продукту, зникає також і панування відношення попиту та пропозиції, і люди знову підкоряють своїй владі обмін, виробництво, спосіб своїх взаємних відносин..."
"Усебічна залежність, ця стихійно сформована форма всесвітньо-історичної спільної діяльності індивідів, перетворюється завдяки комуністичній революції в контроль і свідоме панування над силами, які породжені впливом людини однієї на іншу, дотепер здавалися їм зовсім далекими і чужими силами..."
Приватна власність є результат цілком визначеного історичного розвитку суспільства; вона виступає як сформована сукупність відчужених суспільних продуктивних сил, що прийняли форму пануючих над індивідами виробничих відносин. Отже, її знищення є послідовне зняття відчуження, тобто присвоєння, освоєння всіх цих продуктивних сил. [3]
"Політична економія виходить з факту приватної власності. Пояснення її вона нам не дає. Матеріальний процес, що проробляється в дійсності приватною власністю, вона укладає в загальні, абстрактні формули, що і здобувають для неї потім значення законів. Ці закони вона не осмислює, тобто не показує, як вони випливають із самої істоти приватної власності".
Уперше піддавши критичному аналізу цей непорушний стовп буржуазної економічної науки, К.Маркс виявляє, що приватна власність являє собою форму розвитку процесу відчуження праці.
"Таким чином, до приватної власності ми приходимо за допомогою аналізу поняття відчуженої праці... Хоча приватна власність і виступає як основа і причина відчуженої праці, у дійсності вона, навпаки, виявляється його наслідком...
Тільки на останній, кульмінаційній стадії розвитку приватної власності знову виявляється ця її таємниця: приватна власність виявляється, з одного боку, продуктом відчуженої праці, а з іншого боку, засобом його відчуження, реалізацією цього відчуження ".
Таке розуміння Марксом категорії відчуження відкриває можливість одержати на її основі всі категорії політичної економії. "Як з поняття відчуженої праці ми одержали шляхом  аналізу поняття приватної власності, точно так само можна за допомогою цих двох факторів розвити всі економічні категорії, причому в кожній з цих категорій, наприклад, торгівлі, конкуренції, капіталі, грошах, ми знайдемо лише те чи інше визначене і розгорнуте вираження цих перших основ".
Однак, перш ніж виводити категорії політекономії з відчуження як сутності приватної власності, Маркс вважає за необхідне порушити питання про сутність самого відчуження. "Ми прийняли, як факт, відчуження праці, і цей факт ми піддали аналізу. Запитується тепер, як дійшла людина до відчуження своєї праці? Як обґрунтоване це відчуження в сутності людського розвитку? Для розв'язку цієї задачі нами вже достатньо отримано, оскільки питання про походження приватної власності зведений нами до питання про відношення відчуженої праці до ходу розвитку людства".
Таким чином, можна констатувати, що саме тут Маркс стає Марксом, поставивши перший із трьох названих вище кардинальних питань марксизму – питання про сутність приватної власності. [3]
Що ж стосується другого з названих питань – про необхідність знищення приватної власності – уперше відповідь на його Маркс дає в тім же 1844 року. "Утворенням асоціацій робітники виявляють дуже грунтовне і широке розуміння тієї "колосальної" і "невимірної" сили, що виникає з їхнього співробітництва. Але ці масові комуністичні робітники, зайняті, наприклад, у майстернях Манчестера і Ліона, не думають, що можна "чистим мисленням", за допомогою одних тільки міркувань, позбутися від своїх хазяїнів і від свого власного практичного приниження. Вони дуже болісно відчувають розходження між буттям і мисленням, між свідомістю і життям. Вони знають, що власність, капітал, гроші, наймана праця тощо являють собою далеко не примар уяви, а дуже практичні, дуже конкретні продукти самовідчуження робітників, і що тому вони повинні бути скасовані теж практичним і конкретним образом для того, щоб людина могла стати людиною не тільки в мисленні, у свідомості, але й у масовому бутті, у житті".
Ціль комуністичного перетворення суспільства для Маркса зовсім не зводиться до звільнення абстракції продуктивних сил, що розвивається, від гальмуючої абстракції виробничих відносин, метою є звільнення людини від усіх конкретних форм гніту відчужених виробничих відносин, повернення людині відчуженої людської сутності.
Тому комунізм як знищення приватної власності – тут ми переходимо до третього кардинального питання марксизму – є не статичний "ідеальний" стан суспільства, а історична епоха, змістом якої є подолання відчуження. "Комунізм для нас не стан, що повинний бути встановлений, не ідеал, з яким повинна погодитися дійсність. Ми називаємо комунізмом дійсний рух, що знищує теперішній стан".
Тут, як і у випадку з багатьма думками Маркса, потрібно розуміти його  буквально. [3]
Маркс, крім загального методологічного каркаса для здійснення подібної роботи залишив нам і ключ до послідовності етапів. У рукописах 1844 р. міститься геніальний здогад про те, що "зняття самовідчуження проходить той же шлях, що і самовідчуження".
Це означає, що практично задача знищення приватної власності полягає в оволодінні виробничими відносинами – а тим самим у присвоєнні відчужених продуктивних сил – у порядку, зворотному тому, у якому відбувалося їхнє відчуження. Теоретично ж задача зведена до встановлення послідовності якісних етапів процесу відчуження, а потім – до її обернення, відображення щодо історичної "осі симетрії", що розділяє період становлення відчуження й епоху його подолання, епоху комуністичних способів виробництва.
"Як поступив  зрілий Маркс із проблемою відчуження"?
Розкривши загалом сутність знищення приватної власності, Маркс потім (по цілком зрозумілим конкретним політичним, а також і теоретичним причинам) повинний був сконцентрувати усю свою увагу на першому етапі її знищення.
Це означало, тим самим, що Маркс-теоретик зосередив свої зусилля на дослідженні не всіх етапів процесу розвитку відчуження, а тільки одного, але зате найважливішого, заключного етапу, і відповідно – на вивченні не усіх форм розвитку приватної власності, а тільки вищої її форми, капіталу.
У 1844 р. Маркс-філософ за допомогою категорії "відчуження праці" уперше відповів на три названих вище основних питання марксизму. Ці відповіді зробили його революціонером-комуністом. Відтепер головною задачею Маркса-філософа стало створення теоретичної зброї для Маркса-комуніста. Цілком зосередивши на одному, найбільш важливому пункті – аналізі вищої, останньої форми приватної власності і проблемі її знищення, – Маркс практично більше не мав можливостей повернутися до проблеми знищення приватної власності у всій її повноті.
Однак ці три проблеми, принциповий шлях рішення яких відкрив Маркс, стали головними питаннями ХХ сторіччя. Крім глибокого філософського змісту, вони придбали величезне політичне значення.
Питання про те, що таке приватна власність, по суті, дорівнює питанню про те, що таке капіталізм перехідної епохи, так як цей капіталізм  завершує собою не тільки історію капіталістичного способу виробництва, але і всю послідовність антагоністичних формацій, і як вища форма приватної власності може бути зрозумілий тільки виходячи з усієї попередньої історії відчуження.
Питання про те, чому приватна власність повинна бути знищена, дорівнює питанню про те, у чому зміст і виправдання комунізму – перехідної епохи повернення людині його людської відчуженої сутності, присвоєння людською особистістю всього багатства попереднього розвитку.
Нарешті, питання про те, у чому полягає знищення приватної власності, дорівнює питанню про те, через які якісні етапи повинний закономірно розвиватися процес побудови нового суспільства, тобто процес подолання відчуження.
Ознаки відчуження продукту праці від виробника  найбільше явно виражаються коли людина виконує нудотну, не цікаву, монотонну роботу, тобто робота не задовольняє людину ні духовно ні фізично. Коли людина -- робітник виключає себе з реальності настільки, що перестає бути присутнім у даний момент у даному місці, не стежить за реальністю. Це приводить до невиконання робітником своєї роботи чи до браку. Якщо ж робота забезпечує робітника, забезпечує його елементарні потреби, то він узагалі перестає за роботою думати про інше, змушуючи зосереджуватися себе на предметі праці.
У сучасних умовах не можна категорично заявляти що предмет праці настільки відчужується від робітника, що стає його ворогом. Скоріше навіть навпаки- якщо робітник може вільно придбати результат своєї діяльності, те це додатковий стимул для підвищення якість роботи, а значить і якість продукту праці. Але якщо робітник не має можливості користатися продуктом своєї праці, то якість продукту падає настільки, що створюється враження, що робітник як би спеціально не хоче надати йому споживчої форми, товарного вигляду.
“Чим більше робітник працює на капітал, тим менше залишається засобів для фізичного існування робітника“- тут заховано така людська риса, що особливо сильно виявляється при відрядній оплаті праці. Робітник намагається заробити по максимуму, прирікаючи тим самим себе на ще більшу працю, за ще меншу плату.
“Відчуження людини від людини“. Відчужена праця відчужує людину в відносинах на виробництві від його природної, дійсної сутності. Усі загальнолюдські відносини тут проходять через призму відчуженої виробничої діяльності. Наприклад, навіть якщо підприємство не приватне , а, припустимо, колективне або державне, то якщо поза виробництвом відношення між двома людьми дружнє чи сусідське, якщо вони сусіди по місцю проживання, то на виробництві це відношення начальника і підлеглого. І якщо ці суб'єкти тільки вживаються в роль, те ще важко помітити цю відмінність на роботі і поза роботою. Але згодом начальник починає відноситься до себе як до начальника, а підлеглий починає відноситься до себе як до підлеглого. А так як відношення до себе виявляються у відношенні до інших, то порушуються природні дружні відносини, і ці відносини виявляються як відносини начальника до підлеглого, а в умовах приватної власності - у відношенні між експлуататором і експлуатованим.
Проблема ізольованості (відчуженості) людини в роботі Фромма "Утеча від свободи"
Початковою проблемою, що ставив автор перед написанням книги, було дослідження психіки сучасної людини, однак тенденції політичного розвитку того часу змусили його сконцетруватися на ключовому, на думку автора, для культурної і соціальної кризи тих днів аспекті: на значенні свободи для сучасної людини. "Основна ідея цієї книги полягає в тім, що сучасна людина, звільнена від оков доіндивидуалістичного суспільства, не придбала свободи в змісті реалізації її особистості, тобто реалізації її інтелектуальних, емоційних і почуттєвих здібностей. Свобода принесла людині незалежність і ірраціональність її існування, але в той же час ізолювала її, розбудила в ній почуття безсилля і тривоги. Ця ізоляція нестерпна, і людина виявляється перед вибором: або позбутися свободи за допомогою нової залежності, нового підпорядкування, або дорости до повної реалізації позитивної свободи, заснованої на неповторності й індивідуальності кожного" [5,с.8].
В першому розділі книги Фромм порушує питання про те, чи є свобода психологічною проблемою. Розглядаючи фашистські режими і відзначаючи той факт, що "у Німеччині мільйони людей відмовилися від своєї свободи з таким же запалом, з яким боролися за неї", Фромм робить висновок: "якщо на свободу нападають в ім'я антифашизму, погроза не стає менше, ніж при нападі самого фашизму" [5,с.15], припускаючи під фашизмом диктатуру типу італійської чи німецької. Крім цього, для результативної боротьби з фашизмом необхідно розуміти його сутність, боротьба ж без розуміння неадекватна і марна. У числі тих, хто "насмілився потривожити добросердий оптимізм дев'ятнадцятого століття" [5,с.17] автор називає Ніцше, Маркса і Фрейда. Фромм закладає в основу свого аналізу фундаментальні відкриття Фрейда -- роль підсвідомих сил у людському характері і залежність цих сил від зовнішніх впливів, підкреслюючи, що його аналіз, крім того, заснований на припущенні про наявність особливого зв'язку індивіда з зовнішнім світом і динамічності зв'язку між людиною і суспільством.
Далі Фромм порушує питання про те, що змушує людей пристосовуватися майже до будь-яких умов життя і про границі цієї пристосовності. Відповідаючи на нього, він виділяє придбані потреби (споконвічно не властивій людині) і потреби фізіологічні (обумовленою людською природою). Для задоволення потреб людина повинна трудитися, умови ж її роботи визначаються тим суспільством, у якому вона народилася. Обидва фактори -- потреба жити і соціальна система -- не можуть бути змінені окремим індивідом і саме вони визначають розвиток тих його рис, що мають велику пластичність [5,с.25]. Крім фізіологічних потреб існує потреба зв'язку з навколишнім світом, не зв'язана з фізичним контактом, незадоволення якої (моральна ізоляція) приводить до виникнення психічних розладів.
По Фромму, існує ще одна причина, що обумовлює необхідність приналежності до суспільства: суб'єктивне самопізнання [5,с.27]. Здатність мислити дозволяє людині усвідомити себе як індивідуальну істоту; усвідомлюючи свою окремість, неминучість хвороб і старості, людина не може не почувати свою незначність у порівнянні з навколишнім світом. Якщо людина не має можливості віднести себе до якої-небудь системи, яка б направляла її життя і додавала їй зміст, її переповняють сумніву, що у підсумку паралізують її здатності діяти, тобто жити. Основні положення соціальної психології Фромма полягають у тім, що а) людина є продукт історичної еволюції в синтезі з уродженими законами, але не те чи інше окремо; б) у людини існують фізіологічні потреби і йому властиво уникати моральної самітності; в) у процесі динамічної адаптації в індивіда розвивається ряд стимулів, що мотивують його почуття і дії; г) прагнення до задоволення цих нових потреб стає силою, що впливає на процес суспільного розвитку [5,с.28].
Головна ідея книги, по Фромму полягає в наступному: "Людина переростає свою первісну єдність із природою і з іншими людьми, людина стає "індивідом" -- і чим далі заходить цей процес, тим категоричнее альтернатива, що встає перед людиною. Вона повинна зуміти возз'єднатися зі світом у спонтанності любові і творчої чи праці знайти собі якусь опору за допомогою таких зв'язків з цим світом, що знищують її природу й індивідуальність" [5,с.29].
У другому розділі Фромм обговорює концепцію, необхідну для аналізу питання про те, що є свобода для сучасної людини. Цією концепцією є твердження про те, що свобода визначає людське існування як таке, причому поняття свободи прогресує разом зі ступенем усвідомлення людиною себе самого як незалежної й окремої істоти. Зв'язок, що існує між індивідом і зовнішнім світом, що існує до того моменту, як процес індивідуалізації приводить до повного відокремлення індивіда, Фромм називає "первинними узами", протиставляючи їх тим новим зв'язкам, що з'являються після звільнення від первинних уз. Як приклад він приводить дитину, що зв'язана з матір'ю перші роки життя, зв'язок первісної людини з плем'ям [5,с.31].
Предыдущая страница 1 2 3 Следующая страница


Проблема відчуження у філософії К Маркса і Е Фромма

Скачать реферат бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=91&часть=2



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com