Реферат на тему "Економічна глобалізація"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Научная работа на тему Економічна глобалізація

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Научная работа *
Размер: 53.39 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Maikl
Предыдущая страница 1 2 3 4 Следующая страница

добавить материал

На думку А. Філіпенка, глобальна економіка включає в себе такі основні елементи:
— міжнародну науково-технічну сферу;
— систему міжнародного виробництва;
— світові ринки і міжнародну торгівлю;
— міжнародну валютно-фінансову систему.
Досить поширеною серед учених є думка проте, що економічну гло­балізацію слід розглядати як сукупність взаємно зв'язаних економічних, соціальних, юридичних і політичних явищ. Наприклад, певні ситуації у політиці можуть викликатися не тільки й не стільки політичними фак­торами, .скільки економічними; соціальними, етнічними. У свою чер­гу, події в економічному житті можуть бути обумовлені впливом нееко­номічних факторів. Так, погіршення політичних відносин між певни­ми державами може негативно позначитись на стані економіки багатьох країн світу, скоротивши можливості їх зовнішньої торгівлі, міграції капіталів і робочої сили.
Звідси сутність економічної глобалізації необхідно визначати, вихо­дячи з інстуціонально-соціального підходу, враховуючи сукупність всіх суспільних відносин та інститутів. Такий підхід передбачає, що при оцінці тих чи інших явищ у світовій економіці не можна обмежуватись тільки кількісними показниками, бо вони не здатні оцінити наслідки глобалізації щодо соціального життя, політики, моралі, культури. Слід відмітити, що саме зазначений підхід покладено в основу рейтингу гло­балізації, який складався у 2001 і 2002 роках експертами журналу «Forein Policy».[ 1 12-13]
Інституціональний підхід до визначення економічної глобалізації пропонує російський учений С. В. Дубовський. Він стверджує, що про­цеси глобалізації супроводжуються надзвичайно гострою конкуренцією і їх можна представити у вигляді чотирьох складових.
Перший процес — інтеграція національних економік у світову еко­номічну структуру, яку можна розглядати як глобальну піраміду. На її вершині розміщаються технологічні та економічні лідери, центр займа­ють середняки, а внизу перебувають аутсайдери. З бідних країн пе­реміщаються потоки емігрантів, які заповнюють непрестижні вакансії на ринку праці багатих країн. Такий обмін товарами й людськими ре­сурсами є необхідним і вигідним для обох сторін, однак умови обміну часто породжують конфлікти. Саме тому встановлення правил обміну й регулювання спірних питань частково виведені з-під юрисдикції національних урядів і передані міжнародним організаціям.
Другий процес — інтеграція локальних середовищ розміщення соціумів у світове середовище, що передбачає виникнення політичної й економічної відповідальності за стан оточуючого середовища й уста­новлення механізмів такої відповідальності на міжнародному рівні.
Третій процес — політична інтеграція країн у регіональні блоки й світове співтовариство. Це також передбачає передачу частини держав­ного суверенітету, функцій управління й відповідальності таким ор­ганізаціям, як ООН, НАТО.
Четвертий процес — інтеграція інформаційного національного про­стору в єдиний світовий простір, де уніфікуються потоки інформації та їх ідеологічне наповнення. Таким чином, під впливом зазначених про­цесів в останні роки відбувається зростання й посилення механізму гло­бального управління розвитком світової економіки.
Російські вчені й співробітники МЗС Росії А. Стукало і Т. Авдєєва вважають, що глобалізація світової економіки — це більш високий ступінь інтернаціоналізації світового господарського життя. На їх дум­ку, процес глобалізації почався в 60-х роках на хвилі бурхливого розвит­ку НТР. Наприкінці 90-х років він вступив у свою нову стадію, яка ха­рактеризується значним зростанням й лібералізацією транскордонних переміщень товарів, послуг і капіталу, інтенсивним обміном інфор­мацією й технологіями. Відбувається своєрідне «стирання національних кордонів», світова економіка поступово набуває загальної основи.
Її компонентами є транснаціональне виробництво, глобальна фінансова система, побудована на узгоджених правилах, система міжна­родної торгівлі, спільний інформаційний простір.
Досить значна група економістів до зазначених компонентів, що складають сутність глобалізації, додають міжнародну науково-технічну сферу. Дійсно, в сучасних умовах особливу роль у світовому господарстві виконують наукове, техніко-технологічне, інжинірингове та інфор­маційне співробітництво. Згідно з прогнозами у нинішньому столітті науково-дослідною роботою займатимуться близько 20% працездатно­го населення світу.
Однак слід зазначити, що даний компонент не може вважатися са­мостійною складовою процесу глобалізації. По-перше, міжнародні на­уково-технічні відносини проявляються в об'єктах інтелектуальної влас­ності: патентах, ліцензіях, ноу-хау. Ці об'єкти виступають як специфічні товари на світовому ринку технологій, тобто є об'єктами світової торгівлі.
По-друге, міжнародна науково-технічна діяльність «розчиняється» у таких компонентах економічної глобалізації, як міжнародний рух то­варів, капіталів і робочої сили. Вона забезпечує постійне збільшення частки обчислювальної техніки та засобів автоматизації на світових ринках. Під впливом цього фактора суттєво змінюються види інозем­них інвестицій і форми їх здійснення. Міжнародні науково-технічні відносини впливають на формування міжнародного ринку праці, поро­джуючи нові тенденції й закономірності цього процесу. У світовому гос­подарстві відбувається прискорений розвиток інтеграційних процесів. На нашу думку, визначаючи поняття глобалізації світогосподарських відносин, не слід брати за основу розвиток одного чинника (форму і міжнародних економічних зв'язків). Очевидно, що весь комплекс сучас­них міжнародних зв'язків є складовим поняття глобалізації: світова торгівля, міжнародний рух капіталів, валютно-кредити і фінансові відносини, розвиток спеціальних економічних зон, міжнародна міграція робочої сили, що набули планетарних масштабів.
Визначаючи сутність економічної глобалізації, необхідно розрізняти поняття інтернаціоналізація, інтеграція й глобалізація та показати зв'язок між ними.
Серед економістів немає єдиної точки "зору щодо визначення сут­ності поняття «інтернаціоналізація». Не визначені й хронологічні рам­ки розвитку цього явища. Так, на думку російського вченого Н. Косолапова, інтернаціоналізація як явище мала б проявитися досить рано, фактично одночасно з появою перших чітко оформлених соціально-територіальних структур (міст, держав). Тобто інтернаціоналізація — історико-еволюційна підготовка глобалізації
Інтернаціоналізація передбачає «вихід чогось суто внутрішнього за первинні межі, або об'єднання дій декількох суб'єктів світової еко­номіки й політики довкола загальних для них завдань, цілей, видів діяль­ності». Явище інтернаціоналізації різних видів діяльності, відносин, процесів обміну й розвитку існує стільки, скільки самі міжна­родні відносини. За умов інтернаціоналізації конкретно функціональні аспекти та наслідки домінують над структурними. Головна мета інтер­націоналізації — забезпечення стійких міжнародних зв'язків у реально існуючому світі. глобалізація як явище, згідно з думкою автора концепції, склалося у другій полонині XX ст.[ 1 13-15]
Таким чином, під глобалізацією розуміється процес інтернаціоналізації виробництва й капіталу, що підкріплюється зрілими інституційними відносинами Й відповідними інформаційними технологіями. Отже, глобалізація — це чергова, наступна, більш розвинена стадія роз­витку процесу інтернаціоналізації.
Французькі економісти П. Жак і Ф. Сашвальд вважають, що процес інтернаціоналізації починає розвиватись наприкінці XIX — на почат­ку XX ст. В її основі лежить розвиток міжнародної торгівлі. На їх думку, розвиток взаємозалежності країн після Другої світової війни відбував­ся у два етапи.
На першому етапі (1947-1980 рр.) спостерігається повернення інтер­націоналізації на основі розвитку міжнародної торгівлі. Після 1945 р. уря­ди держав створили багатосторонні рамки для надання другого дихання процесам інтернаціоналізації. Не відбилося у створенні Бреттон-Вудських інститутів (МВФ, Всесвітнього банку та інших організацій).
Другий етап розвивається з початку 80-х років. Характеризується тим, що взаємозалежність держав поступово трансформується в гло­балізацію. Остання являє собою більш складний процес, в основі яко­го лежить посилення мобільності капіталу. Глобалізація проявляється у все більшому усвідомленні того, що будь-яка важлива проблема — ор­ганізація міжнародного обміну, регулювання руху капіталу — має гло­бальний (всесвітній) характер.
На їхню думку, поняття «інтернаціоналізація», «інтеграція», «еко­номічна глобалізація* являють собою етапи розв'язання головного економічного протиріччя світового господарства — між розвитком усуспільнення відтворювального процесу і його відокремленням у ме­жах територіальних і господарських ланок.
Інтернаціоналізація — це процес еволюції міжнародних економічних зв'язків на базі міжнародного поділу праці, що проявляється у розвитку міжнародної торгівлі та формуванні міжнародної власності, як основи пе­реходу до вищого рівня економічної взаємодії держав. Починається у гли­бокій давнині і розвинутих форм набуває на межі ХІХ-ХХ ст.[ 1 ст. 16]
Після Другої світової війни процес інтернаціоналізації перетво­рюється на якісно нове явище — економічну інтеграцію. Міжнародна економічна інтеграція — це форма інтернаціоналізації і одночасно етап розв'язання протиріччя між відокремленістю відтворювального процесу в межах національних економік і його консолідацією, яка. полягає у створенні державами спільного економічного простору з метою вільного руху товарів і факторів виробництва. Зазначене протиріччя розв'я­зується шляхом організації міжнародних регіональних союзів та пере­ходу до регулювання міжнародних економічних відносин.
Ефективна економічна інтеграція забезпечує:
1) прискорення темпів взаємної торгівлі та економічного зростан­ня, скорочення трансакційних витрат;
2) підвищення конкурентоспроможності товарів, фірм і національ­них економік;
3) зростання інноваційного потенціалу внаслідок посилення конку­ренції на внутрішніх ринках держав;
4) збільшення притоку іноземних інвестицій з країн-учасниць інте­граційних об'єднань, а також із третіх країн;
5) скорочення різниці у рівні та якості життя населення Міжнародна економічна інтеграція у своєму розвитку проходить
низку етапів і набуває таких форм:
1) зона вільної торгівлі — перший етап економічної інтеграції, який закладає основу подальшої інтеграційної взаємодії країн-учасниць і виступає генератором перспективних інтеграційних перетворень. Така зона передбачає скасування митних зборів і квот у торгівлі між країна-ми-учасницями при збереженні кожною з них національної торговель­но-економічної політики щодо третіх країн;
2) митний союз — об'єднання, при якому країни не тільки ліквіду­ють митні тарифи й квоти всередині союзу, але й установлюють єдині митні тарифи щодо третіх країн, забезпечують реалізацію спільної зовнішньоторговельної політики й передачу її регулювання на над­національний рівень;
3) спільний ринок, при якому митний союз доповнюється взаємно узгодженою економічною, бюджетною, грошово-кредитною, соціаль­ною й науково-технічною політикою; для такої організації притаманна координація внутрішньої політики, що здійснюється міждержавними або наднаціональними інститутами, яким делегується частина націо­нального суверенітету держав;
4) економічний (включаючи валютний) союз ґрунтується на створенні спільного економічного, валютно-фінансового, правового та інформаційного простору; проведенні спільної економічної політики, уніфікації законодавства в межах певного союзу; створенні єдиного еко­номічного простору з відповідною політичною надбудовою;
5) політичний союз ґрунтується на переході країн-учасниць до спільної зовнішньої політики й політики безпеки, на впровадженні єдиного грома­дянства; на посиленні співробітництва в судочинстві й у внутрішніх спра­вах, на економічному співробітництві (значна концентрація й цент­ралізація капіталу, організаційні форми підприємств, рамки діяльності яких виходять за національні кордони й набувають міжнародного характеру, сприяючи утворенню єдиного ринкового господарства).
Таким чином, інтеграція — це процес зрощування національних ринків і формування цілісного ринкового простору з єдиною валютно-фінансовою системою, єдиною в основному правовою системою Й найтіснішою координацією внутрішньої Й зовнішньоекономічної політи­ки відповідних держав. Починається наприкінці Другої світової війни.
В останні два десятиріччя XX ст. інтеграція, підкоряючись діалек­тичному закону, відкритому Гегелем, набуває нової якості — стає гло­балізацією. [ 1 ст. 16 -18]
Економічна глобалізація — новий рівень інтернаціоналізації та міжнародної економічної інтеграції, що характеризується інтенсифікацією і новою якістю внутрішніх міжнародних зв'язків у планетарних масштабах. Національні господарства та їх суб'єкти перетворюються на складову частину світового відтворювального процесу, стають частиною планетарної економіки. Починається цей процес у 80-і роки XX ст., про­довжується дотепер.
Основне протиріччя світового господарства на етапі економічної глобалізації полягає у суперечливій взаємодії процесів регіоналізації та відтворення у планетарних масштабах, що проявляється у такому:
— збільшення кількості й масштабів діяльності регіональних угру­повань протягом 90-х років XX сторіччя й на початку XXI;
— багатовекторність міжнародного співробітництва: кожна сучас­на країна може бути учасницею багатьох регіональних угруповань од­ночасно;
— підконтрольність регіональних угруповань міжнародним ор­ганізаціям;
— зростання регіональних союзів, створених на різних континентах світу за рахунок нових учасників економічних угруповань. Сьогодні міжрегіональними угодами регулюється більш ніж половина всього об­сягу міжнародної торгівлі;
— посилення інтеграційних процесів між крупними регіональними об'єднаннями.
Правомірність саме такого підходу до визначення економічної гло­балізації доводить зміст подальших розділів цієї роботи.
Зазначимо, що глобалізація — об'єктивний процес, який відбиває сукупність умов сучасного світового співтовариства і насамперед науко­во-технічного та економічного прогресу. Тому, створюючи та упорядко­вуючи категоріальний апарат процесу економічної глобалізації, слід вирізняти фактори, які обумовили прискорення цього процесу. Стрімке прискорення глобальних процесів на межі тисячоліть є результатом низки технологічних, економічних та політичних факторів. Серед них слід особливо відзначити такі:
1. Науково-технологічний фактор. Визначається здобутками від ви­користання досягнень науки й техніки, високого фахового рівня праців­ників у промислово розвинених країнах світу; зменшенням витрат си­ровини, матеріалів, енергії, інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції. Сьогодні в економіці США послуги та комп'ютеризація скла­дають 80% ВВП, частка промислового виробництва 15%, сільського господарства — 1%.
2. Виробничо-технічний фактор — різке збільшення масштабів виробництва, поширення ТНК, якісно новий рівень розвитку транспортних засобів і зв'язку, які забезпечують швидке пересування між країнами товарів та послуг, виробничих ресурсів та об'єктів інтелектуальної власності з метою їх прибутковішого використання. В останні деся­тиріччя відбувся стрибок у розвитку ТНК. Якщо у 1970 р. в 14 доміну­ючих країнах світу нараховувалось 7,3 тис. ТНК з 27,3 тис. закордонних філіалів і оборотом 626 млрд. дол., то у 2003 р. число ТНК досягло 63 тис, число їх зарубіжних філіалів перевищило 820 тис, накопичен ними іноземні інвестиції наблизились до 6 трлн. дол., а їх глобальні ак­тиви складають 21,1 трлн. дол.
3. Правовий фактор — створення інтеграційних угруповань супро­воджується уніфікацією норм господарського права різних країн, ство­ренням єдиного правового поля щодо регулювання соціально-еко­номічної сфери. Підвищується глобальна регулююча роль міжнародних економічних і фінансових організацій на основі розробки під їх керів­ництвом універсальних норм, стандартів і правил для розвитку світого-сподарських зв'язків.
4. Соціологічний фактор, який проявляється в подоланні національ­ної обмеженості, зменшенні впливу традицій та звичаїв народів світу, підвищенні мобільності населення планети. Усі перелічені обставини породжують значні зміни в характері сучасних міграційних процесів.
5. Екологічний фактор — проявляється у поєднанні зусиль суб'єктів міжнародних економічних відносин, спрямованих на розв'язання супе­речності між суспільством і природою, яка наблизилась до критичної межі. Останнім часом ця проблема набула планетарного масштабу. Роз­ширюється співробітництво щодо боротьби з голодом і хворобами, ліквідації відставання країн, що розвиваються, насамперед найменш розвинених країн Африки.[ 1 ст. 18-21]
Предыдущая страница 1 2 3 4 Следующая страница


Економічна глобалізація

Скачать научную работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/id=22271 часть=2



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com