Реферат на тему "Економічна глобалізація"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Научная работа на тему Економічна глобалізація

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Научная работа *
Размер: 53.39 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Maikl
Предыдущая страница 1 2 3 4 Следующая страница

добавить материал

Серед дослідників феномену глобалізації є прибічники проти­ставлення процесів регіоналізації і глобалізації. Представником такого підходу можна вважати директора Центру з вивчення аме­риканського бізнесу професора Вашингтонського університету М. Вайденбаума, який дослідженню цих процесів присвятив кни­гу «Регіоналізація проти глобалізації світової торгівлі».
Автор намагається довести, що дві конфліктуючи тенденції — регіоналізація і глобалізація — тягнуть у різні боки загальноприй­няту міжнародну торговельну політику, а кінцевий результат поки не проглядається. У книзі Вайденбаум посилається на розвиток регіональних угруповань.
Дійсно, інтеграційні процеси в останні роки поширились на всі континенти і привели до утворення регіональних і субрегіональних торгово-економічних блоків, кількість яких зараз перевищує 10. Історично першим виникає Європейський Союз. Початком його формування вважається 18 квітня 1951 року, коли шість європейсь­ких країн: Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург підписали у Парижі угоду про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі.
У грудні 1991 р. в Маастрихті було підписано союзну угоду, яка проголошувала створення Європейського Союзу, куди включалися 15 країн Західної і Центральної Європи. Наступним кроком у поглибленні інтеграційних процесів було рішення 12 держав ЄС про організацію валютного союзу і перехід до спільної валютної одиниці «євро».
На іншому континенті у 1994 р. стала чинною угода між США, Канадою і Мексикою про Північноамериканську асоціацію вільної торгівлі (НАФТА). У межах асоціації поступово ліквідуються об­меження на шляху пересування товарів, капіталу, робочої сили. Гармонізується законодавство щодо захисту інтелектуальної влас­ності, технічних і санітарних стандартів.
У листопаді 1989 р. створюється організація Азіатсько-Тихо-океанського економічного співтовариства (АТЕС), яке включає 18 країн, зокрема Японію, США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, Південну Корею, країни АСЄАН, а також Росію (з 1997 р.). На це регіональне угруповання припадає майже 60% світового ВВП, 40% світової торгівлі і майже 60% торгівлі країн Тихого океану. Пла­нується, що до 2020 р. тут буде створена найбільша у світі зона вільної торгівлі, яка грунтуватиметься на економіці США, Японії, Китаю.
У 1991 р. між Аргентиною, Бразилією і Уругваєм був підписа­ний договір, згідно з яким з 1 січня 1995 р. на території країн-учасниць створюється спільний ринок Півдня. Згодом до договору при­єднався Парагвай, асоційованими членами стали Чилі і Болівія. Угруповання охоплює майже 60% території Латинської Америки, 46 % населення і виробляє 50% ВВП.
У 1989 р. виникає Союз арабського Магрибу за участю Алжи­ру, Лівії, Мавританії, Марокко, Тунісу. Проводиться робота щодо створення Африканського економічного співтовариства.
На Середньому Сході з 1981 р. активно функціонує Рада співро­бітництва арабських держав Перської затоки, що об'єднує Саудівсь­ку Аравію, Кувейт, Катар, Бахрейн, ОАЕ, Оман. З 1960 р. існує ОПЕК. З 1 січня 1998 р. почалась реалізація програми створення Арабської зони вільної торгівлі (АФТА). Угоду про організацію такої зони підписали 18 країн, на які припадає 95% торговельного обороту всього арабського світу.
З першого березня 1993 р. стає чинною Центрально-європейсь­ка угода про вільну торгівлю, яка об'єднує країни Вишсградської четвірки: Угорщину, Польщу, Словаччину. Чехію.
У вересні 1993 р. країни СНД підписали угоду про стороння економічного союзу. Згідно з цим документом передбачалося по­слідовне поглиблення інтеграційних процесів, перехід до більш зрілих форм інтеграції. У березні 1996 р. була підписана угода між Білоруссю, Казахстаном, Киргистаном і Росією про поглиблення інтеграції в економічній та гуманітарній сферах. З 1997 р. ство­рюється Союз Білорусії й Росії. П'ять країн: Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова створили організацію співробітницт­ва (ГУУАМ).
Тенденцією, яка суперечить регіоналізації, на думку Вайденбаума, є розвиток глобальних фірм. Технологічний прогрес, особливо в галузі телекомунікацій та транспортування, уможливили реаліза­цію багатьох ділових нововведень, які дозволяють долати перепони, зведені орієнтованими на протекціонізм урядами. Саме тому роль відокремлених держав як рушійної сили у торговельній політиці зменшується, світ все частіше бачить надихаючі зразки міжнародної комерції. Яскравий приклад глобалізації — створення Світової орган­ізації торгівлі (СОТ), спрямованої на суттєве скорочення або скасу­вання більшості торговельних бар'єрів у світовій торгівлі.
Віддаючи належне цьому досить цікавому дослідженню, зазна­чимо, що не варто протиставляти одне одному — регіоналізацію та глобалізацію економіки. Це взаємодоповнюючі, різномасштабні і різноякісні інтеграційні процеси. Можна стверджувати, що регіо­нальні інтеграційні процеси є сходинками на шляху до глобалізації економіки. Відомо, що кожна сучасна країна може бути учасницею багатьох регіональних угруповань. Це ще один аргумент на користь цієї тези, бо не тільки окремі корпорації, а економіка кожної краї­ни стає транснаціональною, частиною планетарної економіки.
До феномену глобалізації прикута увага дослідників, мета яких не лише з'ясувати сутність даного явища, а й визначити його на­слідки для людства. Серед теоретиків глобалізації вирізняються дві групи учених: оптимістів та песимістів в оцінці впливу глобальних процесів па долю людства.
Перша група покладає особливі надії на глобалізацію у ство­ренні нової динамічної ринкової економіки. Остання буде грунту­ватися на значному підвищенні продуктивності праці, що дозволить поєднати більш швидкі темпи росту з низькою інфляцією і з мен­шим безробіттям.
Друга група посилює критику глобалізації, заявляючи, що гло­бальна економіка сьогодні — це економіка соціального абсурду, яка породжує небувалі додаткові багатства, використовує їх для спеку­ляцій і, не вміючи або не бажаючи їх справедливо розподіляти і пе­рерозподіляти, породжує глобальну бідність людей у світі. На думку учених цього напряму, глобальна економічна система не може вважатися здоровою і не має перспективи, якщо сьогодні за­гальне багатство тільки 225 найбагатших осіб світу складає понад 1 трлн. дол. США, що дорівнює річному доходу 47% людства, або більш ніж 2,8 млрд. людей. За даними ПРООН, частка 20% найбіднішого населення світу в глобальному доході скоротилась з 2,3% у 1960 р. до менш ніж 1,1% У кінці 90-х років.
Відношення доходу 20% найбагатшого населення землі, так званого золотого мільярда, до доходу 20% найбіднішого населен­ня планети становило 30:1 у 1960 р., 60:1 у 1990 р. і 90:1 у 1999 р. Таких темпів перерозподілу глобального валового продукту ніко­ли не було раніше в історії світової цивілізації1.
Однак, незважаючи на відносне відставання від найбагатшої частини світового населення, протягом XX ст. відбулось триразо­ве збільшення середньодушового ВВП найбіднішої частини насе­лення. Таке суттєве зростання доходів не могло відбутися без інтер­націоналізації досягнень НТП. Поглиблення ж майнової поляри­зації значною мірою залежить від нерівномірного і вибіркового характеру розвитку науки і техніки у світі. На початку 90-х років країни «сімки» мали 80,4% світової комп'ютерної техніки і забез­печували 90,5% високотехнологічного виробництва. Лише на СІЛА і Канаду припадає 42% усіх світових витрат на дослідні розробки, у той час як на Латинську Америку і Африку разом менше 1 %. Про­мислово розвинені країни контролювали 87% із 3,9 млн. патентів, зареєстрованих у світі за станом на кінець 1993 р.2
Отже, цілісність сучасного світу і взаємозалежність національ­них економічних систем не виключають суперечностей глобалізації. Ці суперечності проявляються у нерівномірності розвитку людсь­ких суспільств, поділі світу на елітарну групу «золотий мільярд» та інший світ.
Наша держава також не може стояти осторонь процесів глоба­лізації, бо вже відбулась як суверенна держава, ставши повноправ­ним суб'єктом міжнародних відносин.[ 8 ст. 21-22]

Передумови входження світової економіки в процес економічної глобалізації
У 80-90х – роках ХХ ст. у світовому господарстві відбулася подія надзвичайного значення - держави з командно-адміністративною системою почали ринкове реформування економіки. Ця обставина дозволила об’єднати посткомуністичні країни в групу держав з перехідними економічними системами, куди включаються 28 держав із населенням, що перевищує 300 млн. людей.
Характерна особливість країн, що переходять до сучасної ринкової економіки, яку вони успадкували від командно-адміністративної сис­теми, полягає у деформованому розвиткові їх промисловості, диспро­порції у співвідношенні виробництва засобів виробництва й товарів широкого вжитку. Це призвело не тільки до неузгодженості окремих секторів економіки, але й до фактичної стагнації таких галузей, як сільське господарство, легка та харчова промисловість, значного відста­вання науково-технічного розвитку від рівня передових країн світу.
Як свідчать дані табл. З, зазначена група країн, маючи населення у 2,4 раза менше, ніж у розвинених країнах світу, виробляє ВВП менше у 8,8 раза. А частка перехідних країн у світовому експорті товарів та по­слуг менша у 15,6 раза, що свідчить про незначний ступінь інтегрованості у світове господарство.
Частка країн у світовому ВВП, загальному експорті та населенні у 2002 р.:
Групи країн
Кількість країн
ВВП, %
Експорт товарів та послуг, %
Населення,
%
Високорозвинені країни
92
55.7
74,8
15.4
Країни, що роз­виваються
125
38,1
20,3
78,2
Транзитивні країни
28
6,3
4.8
6,4
Слід зауважити, що перехідні країни не є однорідними. Серед них вирізняються три групи держав із різними можливостями участі у глобальних процесах.
У першу групу входять Латвія, Польша, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, де склалися сприятливі умови для швидкого завершення перехідного етапу. Незважаючи на суперечності та труднощі перехідного періоду, у цих країнах з1994 р. почалось економічне зростання. В Естонії, Литві падіння економіки припинилося у 1995 р. Саме ці держави стали першими претендентами на вступ до в який відбувся у травні 2004 р. У цих країнах зберігаються високі тем: економічного зростання, динаміка прямих іноземних інвестицій, зростання частки наукомісткого сучасного обладнання для розвитку: інноваційних процесів.
Друга група країн із перехідною економікою представлена балканськими державами, які не мали розвинутої промисловості. Крім то воєнні події, що відбувалися на їх території, не могли не позначити на стані економіки й створенні передумов до включення у процес глобалізації. Проте балканські країни в умовах командно-адміністративні системи у значних масштабах зберегли приватний сектор. Ця обставина значно прискорила процес ринкових перетворень і час виходу з економічної кризи. Перехід до зростання ВВП у них починається з 1998 у Румунії — з 1999 р. Зазначені обставини обумовили гальмування входження цих країн у єдиний європейський простір.
До третьої групи перехідних країн увійшли республіки колишнього СРСР за винятком країн Прибалтики. Оскільки режиму, який би відповідав сучасним критеріям ринкової демократії, не знала і дореволюційна Росія, то завдання розбудови ринкової економіки в цьому регіоні виявилось виключно важким. Особливе посідає Китай, ринкові перетворення почалися наприкінці 70-х років. Неоднорідність соціально-економічного та історичного розвитку зазначених країн викликали застосування ними різних моделей включення до процесу економічні глобалізації.[ 1 ст. 36-38]
Слід зазначити, що, на відміну від розвинених економік світу, в перехідних суспільствах механізми ефективного державного впливу на економічні процеси перебувають у стані формування. Найголовнішою проблемою є відсутність усталеної системи консолідації інтересів, яка в розвинених країнах існує у вигляді «симбіозу» промислового, торговельного та фінансового капіталів, розвиненої системи ринків, кредиту фінансових, бюджетно-податкових та інших відносин, розвиненої нормативно-правової бази.
Між тим, здійснення активних заходів трансформаційної політики є об'єктивною вимогою сучасного етапу перехідних процесів. Відтак дієвість економічної політики полягатиме у здійсненні заходів, які за­безпечують мінімізацію підстав для конфлікту інтересів при максимумі безпосередньої зацікавленості провідних економічних груп у реалізації запропонованої державою стратегії економічного зростання.
Зазначені проблеми є актуальними і для України, яка належить до третьої групи постсоціалістичних країн. Особливості історичного роз­витку України, структура економіки обумовили довготривалу кризу у ході ринкової реформації. Скорочення виробництва позначилось на рівні добробуту населення. Відбулось значне скорочення рівня спожи­вання та нерівномірність розподілу доходів.
Заданими національної статистики, Україна за рівнем ВВП надушу населення відстає від Болгарії Й Білорусі у 1,7 раза, від Румунії й Росії — 2,2-2,3 раза, Польщі Й Словенії — в 4,6 раза, від Австрії, Франції, Німеччини — в ЗО разів, Швейцарії — в 43 рази.
Такий досить тяжкий стан економіки є результатом дії цілої низки факторів, найголовніші з них такі: майже повна зношеність обладнан­ня в усіх галузях економіки, нераціональна сировинна й напівфабрикат-на структура промисловості країни, тяжкі наслідки Чорнобильської катастрофи, психологічна неготовність певних груп населення до умов життя в іншій економічній системі. Але найголовніший чинник — це якість здійснення трансформаційних перетворень у країні. Після три­валого падіння макроекономічних показників Україна тільки у 2000 р. почала виходити з кризового стану.
За розвитком зовнішньоекономічних зв'язків Україна поступається навіть країнам другої групи. Згідно з доповіддю «Україна ЄС: на шляху чо­тирьох свобод», підготовленою консультативною компанією АНТ Consulting Group, інтеграційний потенціал України обмежується певними фак­торами. Перешкодою для членства в ЄС є різні рівні економічного розвитку України та європейських країн. Рівень життя українців становить 15% від середнього показника по ЄС. Крім того, мізерною є частка України в зовнішній торгівлі — усього 0,4%. З більшістю країн торговельні відноси­ни є незначними. Прямих іноземних інвестицій на душу населення при­падає лише два відсотки від середнього рівня по ЄС.
Однак Україна вже зараз має економічні передумови для активізації міжнародних економічних зв'язків. Держава займає велику територію на південному сході Європи, має вихід до Азовського та Чорного морів, розташована на перетині торговельних шляхів: із півночі Європи на південь на азіатський й африканський континенти, в арабський світ, а також із заходу з країн Європейського співтовариства на схід у країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Маючи територію, площа якої не перевищує 0,4% світової, і населення на рівні 0,8% від загальної кількості населення планети, Україна виробляє майже 5% світової мінеральної сировини та продукції її пере­робки. В надрах України зосереджено 30% запасів залізних руд, 75% — марганцю, 90% — кристалічного графіту, більша частина світових по­кладів титану й цирконію. На території України є значні ресурси рідкоземельних металів, що використовуються для виробництва нових ма­теріалів із наперед заданими властивостями.
Таким чином, із геополітичної точки зору економічний, технологічний та науковий потенціал України можна порівняти з Росією, Німеччиною, Францією й Великою Британією. Усе це дозволяє нашій; державі активно брати участь у міжнародному поділі праці, розвивати світові господарські зв'язки.
З 2000 р. Україна має високі темпи економічного зростання. Скорочено зовнішній та внутрішній борги. Слід відмітити, що 2004 р. по­значився відчутною активізацією зовнішньоекономічної діяльності. Зовнішню торгівлю Україна здійснювала з партнерами 200 країн світу. Україна досягла значного прогресу в поглибленні своїх економічних; відносин і з багатьма країнами. Це проявилося у збільшенні зовнішньо­торговельного обороту країни. Така позитивна динаміка стала вагомим. чинником загального зростання української економіки, передумовою поглиблення участі в міжнародному поділі праці, більш активного розвитку усіх форм міжнародних економічних зв'язків.[ 1 ст. 40-43]
Економічна модель участі України у процесі економічної гло­балізації має включати певні елементи.
1. Конституційний лібералізм: верховенство закону, захист майно­вих прав, боротьбу з корупцією, свободу засобів масової інформації.
Предыдущая страница 1 2 3 4 Следующая страница


Економічна глобалізація

Скачать научную работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/id=22271 часть=3



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com