Реферат на тему "Організація утримання і трудового використання іноземних військово"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Реферат на тему Організація утримання і трудового використання іноземних військово

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Реферат *
Размер: 40.9 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Евгений
Предыдущая страница 1 2 3 4 Следующая страница

добавить материал

Українські ж дослідники ще донедавна обходили увагою питання радянського військового полону часів Другої світової війни. 90-і рр. ХХ ст. і перші роки ХХ ст. позначилися лише кількома публікаціями. Це монографія, статті, а також кандидатська дисертація В. Карпова про долю японських військовослужбовців інтернованої у СРСР Квантунської армії[21], статті О. Буцько і В. Левикіна щодо різних аспектів полону в СРСР[22].
Що стосується військового полону на теренах України, то до останнього часу ця тема дослідниками практично не вивчалась. Лише у 2000 р. з’явилося кілька доробок О. Потильчака[23] та документальне видання В. Сергійчука[24].
У 2001–2005 рр. побачили світ перші ґрунтовні дослідження з даної проблеми А. Чайковського, О. Потильчака і М. Баглікової. Два видання праці А. Чайковського “Полон: За чужі та свої гріхи (Військовополонені й інтерновані в Україні 1939–1953 рр.)”[25] стали першим серйозним дослідженням теми в українській історіографії. Використавши унікальну архівну документальну базу, а також опубліковані джерела, мемуари, періодичні видання та наробітки попередників, учений зробив спробу комплексно висвітлити проблему військового полону періоду Другої світової війни на її українському ґрунті. З приводу “трудових звершень” військовополонених й інтернованих автор наголошує на їх низьких показниках. Причиною цього, на його думку, став підневільний характер праці останніх і той факт, що в основі трудового використання контингенту лежав досвід ГУТАБу[26].
У працях, опублікованих у 2001–2002 рр., О. Потильчак порушив тематику трудового використання полонених та інтернованих на відбудові господарських об’єктів Чернігівської області, вугільних шахт і металургійних підприємств Донбасу та Півдня України[27]. У монографії, а також у своїй докторській дисертації дослідник виокремив особливості організації й функціонування системи радянського військового полону та її режимних установ на території УРСР у 1939–1954 рр., висвітлив питання організації та утримання місць поховань військовополонених й інтернованих у 40-х – 70-х рр. ХХ ст. та чисельності померлих в Україні [28].
Отже, аналіз історіографії проблеми становища іноземних військовополонених та інтернованих Другої світової війни в радянському військовому полоні свідчить про недостатню вивченість ряду аспектів цього складного, суперечливого та багатовимірного явища. Це повною мірою стосується і теми їхнього утримання та трудового використання в Україні.
Опрацювання джерельної бази з історії військового полону у 1939–1953 рр. засвідчує наявність великого масиву документів у вітчизняних архівних установах. В опрацьованих фондах сконцентровано джерельні пласти, що охоплюють практично всі сторони та напрями діяльності органів військового полону на території УРСР і дозволяють всебічно вивчити проблему організації утримання і трудового використання іноземних військовополонених та інтернованих.
У Державному архіві Міністерства внутрішніх справ України зберігаються документи, що відображають процес виникнення, розвиток і функціонування системи утримання і трудового використання контингентів у мережі установ радянського військового полону в УРСР. Основним є фонд Управління у справах військовополонених та інтернованих НКВС (МВС) УРСР (ф. 5). Надзвичайну інформаційну насиченість мають такі матеріали архівних фондів: накази, розпорядження НКВС, МОГП, МВС СРСР (ф. 45) і накази, розпорядження НКВС, МОГП, МВС УРСР, МВС України (ф. 46). Опрацювання документів цих фондів дозволило встановити низку важливих кількісних і структурно-галузевих показників трудового використання контингентів таборів для військовополонених та інтернованих. Використані у дисертації документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України за своїм походженням поділяються на дві групи – радянські та німецькі. Перші сконцентровані у фонді Управління справами Ради Народних Комісарів УРСР (ф. Р-2) і представлені переважно листуванням, доповідними записками, повідомленнями про використання німецьких військовополонених у господарстві республіки, на відбудові промислових та енергетичних підприємств, об’єктів комунальної власності, наукових установ тощо. Серед архівних документів німецького походження з фондів ЦДАВО України цікавими для вивчення теми, хоча і дуже нечисленними, є матеріали Колекції мікрофотокопій документів німецько-фашистських установ, армійських груп та їхніх підрозділів (ф. КМФ-8). У документах Центрального державного архіву громадських об’єднань України матеріали про історію радянського військового полону в Україні та трудове використання контингенту досить численні та зберігаються переважно в розділі справ Центрального Комітету КП(б)У (ф. 1). Справи Особливого сектора ЦК КП(б)У містять документи з питань розміщення, утримання, забезпечення і трудового використання військовополонених та інтернованих з таборів і робочих батальйонів на території республіки. Хронологічно ці матеріали охоплюють 1944–1953 рр. Вони досить різні за характером, походженням і ступенем інформативності. У дисертації використано й окремі документи з фондів Державного архіву Служби безпеки України. Серед них – справи фонду 16, в яких йдеться про організацію та забезпечення трудового використання військовополонених на будівництві автомобільних доріг у західноукраїнському регіоні 1939–1941 рр.
Всього в дисертації використано матеріали 133 справ, зосереджених у чотирьох вищезгаданих архівах.
Важливу групу джерел склали опубліковані документи. Суттєвими за змістом у контексті досліджуваної проблеми є публікації джерел, присвячені загальним питанням військового полону, його міжнародно-правовим аспектам[29]. Друга група – це збірники документів про діяльність органів УПВІ–ГУВПІ НКВС (МВС). Особливо важливими для вивчення даної теми є документи, вміщені у двох збірниках, які видані у Російській Федерації.[30] Вітчизняні видання нечисленні. Серед них – згадане видання В. Сергійчука. Також частково використано мемуарну літературу.
Таким чином, залучення даного комплексу джерел створило достатнє підґрунтя для реалізації поставлених у дисертації завдань, ґрунтовного і достовірного розкриття основних сторін діяльності НКВС (МВС) і господарських органів щодо утримання й трудового використання військовополонених та інтернованих на території України у 1939–1941 рр. та 1943–1953 рр.
У другому розділі “Становище іноземних військовополонених та інтернованих періоду Другої світової війни в Українській РСРздійснено комплексний структурний аналіз нормативної бази та практики організації табірного режиму, охорони, матеріально-побутового, харчового, медико-санітарного забезпечення іноземних військовополонених Другої світової війни в УРСР.
Протягом 1941–1945 рр. було створено нормативну базу, що врегульовувала всі основні параметри організації табірного режиму й охорони військовополонених та інтернованих. Основною метою режиму утримання контингенту залишалася його ізоляція від оточуючого населення і запобігання втечам. Аналіз відповідної статистики свідчить, що показник кількості втеч військовополонених та інтернованих на території УРСР був одним із найвищих у СРСР.
Вивчення документів засвідчує, що в роки війни та повоєнний період державні виконавчі структури, відповідальні за утримання військовополонених та інтернованих, створили достатньо повноцінну нормативну базу, що регламентувала їхнє матеріально-побутове постачання. Проте на практиці забезпечення далеко не завжди відповідало не лише нормам міжнародного права, а й вимогам відомчих нормативних приписів НКВС (МВС).
У період Великої Вітчизняної війни нормування продовольчого постачання полонених позначалося нестабільністю. Саме в 1941–1945 рр. у практику радянського військового полону ввійшов принцип тотальної диференціації норм харчування. У ці роки рівень калорійності харчів для окремих категорій полонених та інтернованих залежав не лише від військового звання, стану здоров’я і самого факту праці військовополоненого, а й від характеру виконуваної роботи, рівня її трудомісткості, а також – від його політичної та ідеологічної “благонадійності”.
Загальною тенденцією повоєнного періоду стало номінальне підвищення рівня калорійності харчування військовополонених, проте це не завжди гарантувало реальне поліпшення їхнього табірного життя. Тому особливо відчутними для полонених стали продовольчі труднощі, а в окремих регіонах України і голод, спричинені посухою та неврожаєм 1946 р. Лише у 1947–1953 рр. продовольче забезпечення полонених нормалізувалось. Норми харчування зросли, було вдосконалено диференційоване харчове постачання, знизився рівень зловживань і розкрадань у цій сфері. Такі заходи, поєднані з загальним поліпшенням умов утримання в режимних установах, вплинули на зменшення показника смертності до мінімуму та значно покращили показники трудового використання контингенту.
Налагоджуючи медико-санітарне обслуговування військовополонених, тодішнє УПВІ НКВС СРСР широко використовувало досвід ГУТАБу. Основними установами, що забезпечували цей напрям, були санітарні відділення таборів і табірні лазарети. Із початком війни система медико-санітарного забезпечення полонених виявилася неефективною. Тому радянський уряд розширив мережу лікувально-оздоровчих установ за рахунок організації спецшпиталів. Проте кількість останніх, організованих на території УРСР, їх забезпеченість медичним персоналом, обладнанням і медикаментами, а отже, й якість лікування в них, наявним потребам і відомчим нормативам відповідали не завжди. Особливо загрозливих масштабів захворюваність і смертність досягли взимку-навесні 1944–1945 р. Ефективність медико-санітарного та харчового забезпечення контингентів поступово зросла лише у повоєнний період.
Отже, радянське керівництво не мало на меті фізичне знищення полонених, як це практично здійснювалося у нацистських таборах. Головними завданнями були їхня ізоляція, ефективна політико-ідеологічна “обробка” та інтенсивне трудове використання. Також підкреслено, що в силу централізованого характеру відомства, котре опікувалося долею військовополонених та інтернованих в СРСР, про якусь окрему “українську специфіку” в загальнополітичних питаннях військового полону говорити не доводиться. Таку специфіку можна виокремлювати хіба що на етапі реалізації рішень НКВС (МВС) в республіці, але й вона не мала принципового характеру.
У третьому розділі Праця іноземних військовополонених та інтернованих в Україні в передвоєнний період і в роки Великої Вітчизняної війни проаналізовано проблеми трудового використання контингенту у системі радянського військового полону на території УРСР у 1939–1945 рр. Трудові ресурси колишніх польських військовослужбовців використовувалися обмежено на будівництві транспортної інфраструктури і в чорній металургії. Нормативної бази, що враховувала б специфіку працевикористання осіб зі статусом військовополонених, практично не існувало. Віднісши полонених до відомчої компетенції НКВС, уряд апріорі створював передумови, коли господарські інстанції звично ототожнювали цей контингент (незважаючи на відмінний правовий статус) із цивільними в’язнями.
Події від липня 1941 р. до вересня 1945 р. характеризувалися становленням системи трудового використання військовополонених. У цей час їхня праця, хоча і розглядалася як важлива складова режиму військового полону (поряд з ізоляцією та збереженням їх як робочої сили), проте не вважалася абсолютним обов’язком. Як наслідок, у відомчих нормативних актах питання трудового використання військовополонених не деталізувалися, а за цілими їх контингентами – такими як офіцерство – було визнано право працювати лише за бажанням.
У період 1941–1943 рр. з боку органів УПВІ НКВС спостерігається певна недооцінка важливості та значення трудового використання полонених. На наш погляд, це пояснюється двома причинами: по-перше, недостатньою кількістю контингенту у таборах, що не дозволяла сподіватися на реалізацію за рахунок їх трудового використання скільки-небудь значних військово-економічних програм; по-друге, тим, що в умовах стратегічного наступу вермахту, в розвитку оборонної промисловості влада робила ставку на власні, досить значні, трудові ресурси.
Відновлення функціонування табірної мережі УПВІ та початок інтенсивного працевикористання військовополонених на території УРСР припадають на кінець 1943 – початок 1944 рр. У 1943–1945 рр. особливо активно праця контингенту використовувалась у вугледобувній галузі та чорній металургії (від 30 % до 40 % трудового фонду), на відбудові підприємств хімічної промисловості, машинобудування, електроенергетики, харчової промисловості та кольорової металургії. Широке застосування ці трудові ресурси дістали на відновленні комунального господарства міст, урядових і громадських споруд, житла, транспортної інфраструктури (залізниць, автошляхів, морських портів) тощо.
Навесні – влітку 1945 р. в УРСР з’явилася нова категорія контингенту – примусово мобілізовані громадяни з країн Південної та Центральної Європи – переважно етнічні німці. Їх трудове використання мало відчутні територіально-галузеві особливості. Близько 80 % усіх іноземців, які були вивезені до СРСР і здобули статус “інтернованих”, розмістили на Сході та Півдні України і використовували як робочу силу на підприємствах вугільної та металургійної промисловості. Ще однією суттєвою особливістю сфери трудового використання “інтернованих” була низька ефективність праці та швидке зменшення трудового фонду за рахунок смертності, репатріації непрацездатних і хворих. На кінець 1945 р. серед основних показників у сфері використання праці військовополонених й інтернованих цивільних іноземців в УРСР спостерігалося підвищення питомої ваги трудового фонду в загальній кількості контингенту, поліпшення фізичного стану, зменшення захворюваності та смертності, покращення показників виводу трудових контингентів на роботи госпорганів, підвищення продуктивності їхньої праці до і вище рівня самоокупності, покриття витрат на утримання виробничих таборів, зменшення чисельності табірної обслуги з числа непрацездатних тощо.
Таким чином, аналіз джерел засвідчує, що проблема ефективності використання робочих рук військовополонених та інтернованих і продуктивності їхньої праці на українському ґрунті характеризувалася відчутною динамікою вже на завершальному етапі Другої світової війни. Якщо для періоду 1943 – початку   1945 рр. частим було нехтування їхніми трудовими ресурсами, а продуктивність праці залишалася дуже низькою, то у середині – другій половині 1945 р. ситуація поступово вирівнялась і середній показник ефективності праці бранців наблизився до рівня самоокупності витрат на їхнє утримання.
У четвертому розділі “Залучення військовополонених та інтернованих до повоєнної відбудови економіки УРСР проаналізовано основні напрями нормативного регулювання, організації, розподілу та особливостей трудового використання полонених й інтернованих на території УРСР у повоєнний період. Найактивніша нормотворча робота органів ГУПВІ МВС щодо використання робочої сили військовополонених припадає на 1945–1947 рр. Тоді видаються накази, положення, директиви, що закріплюють принципово нове ставлення радянського уряду до праці контингенту. Очевидно, головною причиною таких змін став перехід економіки до мирного будівництва і пріоритет відновлення зруйнованої війною соціально-економічної сфери господарства країни, що потребувало значних контингентів дешевої робочої сили.
Аналіз нормативної бази дозволяє стверджувати, що чільне місце тут посідає “Положення про трудове використання військовополонених” від 29 вересня 1945 р., котре остаточно закріпило обов’язковий характер праці останніх і стало основним документом, який регулював ці питання надалі. У другій половині 1945 – на початку 1946 р. у Радянському Союзі завершується формування системи примусової праці військовополонених й інтернованих, суть якої залишалася незмінною – обов’язкове, виняткове та примусове у своїй основі використання наявних трудових ресурсів.
Зіставлення кількісно-галузевих показників розміщення та організації трудового використання військовополонених й інтернованих на території УРСР у повоєнний період засвідчує низку особливостей і пріоритетів, що склалися у цій сфері. Регіонами переважного застосування праці військовополонених та інтернованих були Центр, Схід і Південь України. Стабільно найбільший контингент (майже третина всього трудового фонду бранців) уже звично використовувався на вугільних копальнях Сталінської та Ворошиловградської областей. Порівняно великі групи полонених працювали на відбудові та спорудженні підприємств важкої промисловості, прокладали автомобільні шляхи тощо. Робочі батальйони інтернованих розміщувалися у Сталінській, Ворошиловградській, Дніпропетровській та Запорізькій областях, а їхні контингенти працювали у вугільній, металургійній, хімічній промисловості та на промисловому будівництві. Що стосується Правобережжя і західних регіонів республіки, то на цих територіях розміщувалася порівняно невелика кількість військовополонених, що використовувалися для відбудови і розвитку транспортної інфраструктури, на видобутку корисних копалин, у лісопереробній промисловості, тощо.
Предыдущая страница 1 2 3 4 Следующая страница


Організація утримання і трудового використання іноземних військово

Скачать реферат бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/id=30576 часть=2



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com