Реферат на тему "Структура та форми функціонування внутрішнього економічного механізму ВАТ Молочний комбінат Фаворит"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Курсовая на тему Структура та форми функціонування внутрішнього економічного механізму ВАТ Молочний комбінат Фаворит

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Курсовая *
Размер: 108.47 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Alexey
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 6 Следующая страница

добавить материал

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригується у такий спосіб:
§  з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, поза виробничі витрати, відшкодування втрат від браку);
§  віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;
§  додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).
Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати поза виробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість продукції.
Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто
,
де,
Ст – собівартість товарної продукції;
n – кількість найменувань продукції (послуг);
Сі – собівартість одиниці і-ої продукції (послуги);
Ni – виробництво і-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.
Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції – факторний. Його непогано опрацьовано методично, і він цілком може бути застосований як допоміжний. Згідно з цим методом
Ст. = Ст.р. - ,
де,
         Ст..р. – собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість);
m – кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді;
∆Сj – зміна собівартості в плановому (прогнозному) періоді під впливом j – го фактора.
Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів ∆Сот обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:
∆Сот = (С2 – С1)*N2,
де,
         С1, С2 – витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;
         N2 – обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.
         Оскільки в розрахунковій собівартості Ст.р. умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор:
         ,
де,
         ∆Су.п. – відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді;
         Су.п.б – абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;
         Рв, Ру.п. – зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва та умовно – постійних витрат, %.
         Обсяг товарної продукції (морозиво „Пломбір”) ВАТ „Молочний комбінат „Фаворит”” у квітні 2004 року становив 50 000 шт., а витрати на 1 грн. цієї продукції – 0.23 грн. У плановому році передбачено збільшити обсяг виробництва продукції на 10%. Унаслідок запровадження нової техніки було зекономлено 2600 грн. Умовно-постійні витрати у 2005 році досягли 2500  грн., а у зв’язку зі зростанням обсягу  виробництва вони збільшаться в плановому році на 4%.
         За таких вихідних умов розрахункові показники становитимуть:
1.   плановий обсяг товарної продукції:
Пт = 50000 * 1.1 = 55000 шт.;
2.   собівартість товарної продукції за рівнем витрат звітного року:
Стаз = 55000 * 0.23 = 12650 грн.;
3.   відносна економія умовно-постійних витрат унаслідок зростання обсягу виробництва продукції становитиме:
;
4.   собівартість товарної продукції:
Стп = 12650 – (2600 + 150) = 9900 грн.
         Планування собівартості необхідне для визначення фактичних результатів діяльності підприємства, ціноутворення, визначення ефективності технологічних та організаційних рішень, встановлення раціональності затрат тощо. У складних виробництвах для того. щоб скалькулювати собівартість продукції, потрібні дані про кількість, якість та вартість таких факторів калькулювання: готова продукція; незавершене виробництво на початок та на кінець калькуляційного періоду; відходи виробництва; побічна продукція; попутна продукція; остаточний брак виробництва.
Крім того, слід визначити втрати від виправлення браку, який можна було виправити.
Усі ці дані дозволяють скласти загальну формулу, або загальний алгоритм калькуляційного процесу:
ФСП/ВП – НВп +  ПВ – ВВ – ВПбП – ВБ – ВОБ +  ВВБ - НВк
де,
ФСП/ВП – собівартість фактична усієї продукції, яка випущена виробництвом;
НВп – незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду;
ПВ – поточні затрати за калькуляційний період (місяць, квартал, рік);
ВВ – вартість відходів виробництва;
ВПбП – вартість побічної продукції;
ВБ – вартість браку виробництва;
ВОБ – втрати від остаточного браку виробництва;
ВВБ – витрати на виправлення браку;
НВк – незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду.
Планова собівартість продукції визначається шляхом відповідних розрахунків техніко-економічних факторів. Визначений наступний типовий перелік техніко-економічних факторів, що обумовлюють зниження собівартості продукції:
1) підвищення технічного рівня виробництва;
2) поліпшення організації виробництва і праці;
3) зміна обсягу, структури і розміщення виробництва;
4) поліпшення використання природних ресурсів;
5) розвиток виробництва.
У плані по собівартості продукції на підприємстві поряд з витратами на 1 грн. товарної продукції маються наступні показники: собівартість окремих видів продукції, собівартість товарної продукції, зниження собівартості порівнянної продукції.

4. Система економічних показників для оцінки господарської діяльності структурних підрозділів
4.1 Економічна сутність показників для оцінки роботи структурних підрозділів
        
         Оцінка результатів виробництва основних структурних підрозділів підприємства є першочерговою, оскільки виготовлення продукції є головною метою і змістом їх діяльності. При цьому слід зазначити, що самостійне значення ця оцінка має передусім стосовно внутрішньо коопераційних підрозділів. Що стосується предметно спеціалізованих підрозділів, орієнтованих на виготовлення і поставку продукції на ринок, то їх виробнича діяльність оцінюється у тісному зв’язку з комерційними її наслідками – обсягом продажу і прибутком.
         Оцінка діяльності здійснюється за допомогою певної системи показників. Ці показники не можуть бути однаковими для різних підрозділів, зважаючи на специфіку їх функціонування, але є деякі загальні вимоги до змісту і формуванню таких показників. Коротко розглянемо ці вимоги.
         Показники підрозділів мають бути узгоджені з показниками роботи підприємства, утворювати з ними єдину систему показників і водночас ураховувати специфіку діяльності підрозділу. Необхідність взаємозв’язку показників по вертикалі (підприємство – цех – дільниця – бригада – робоче місце) випливає з єдності цілей діяльності підрозділів усіх рівнів – випуск продукції згідно з установленими потребами з мінімальними витратами, що на рівні підприємства забезпечує максимальний прибуток.
         Змістовна ув’язка показників по вертикалі не означає прямого їх перенесення на нижчі рівні в незмінному вигляді. Такий формалізм у побудові системи планово-оцінних показників підрозділів, що іноді трапляється на практиці, не має сенсу. Якщо, наприклад, показник прибутку є визначальним на рівні підприємства, то це не означає, що він обов’язково має застосовуватись на рівні цеху, а тим більше дільниці. На низових рівнях його замінює в більшості випадків показник витрат. Продуктивність праці та інших ресурсів на рівні підприємства обчислюється на основі обсягу товарної продукції у грошовому виразі, на рівні підрозділів це може бути обсяг продукції у трансфертних цінах, нормо-годинах, натуральних вимірниках тощо. Різні модифікації може мати показник витрат. Отже, основні показники діяльності підприємства трансформуються на рівні підрозділів із урахуванням конкретних умов (закінченості циклу виготовлення продукції, стану нормативної бази, обліку та ін.).
         Кількість контрольованих і оцінюваних показників має бути достатньо для того, щоб підпорядкувати діяльність структурних підрозділів завданням, що стоять перед підприємством у цілому, але при цьому надмірно не обмежувати їх оперативну самостійність. Жорстока регламентація діяльності підрозділів підприємства численними показниками, що встановлюються і контролюються зверху, не створює належних умов для ефективної роботи. Функціонування підрозділу будь-якого рівня має певною мірою динамічний, імовірнісний характер, тому він повинен бути здатним до саморегулювання в певних межах. Це досягається прийняттям ряду рішень оперативно, на місці. Крім цього, зайва регламентація роботи зверху обмежує сферу прояву трудової активності та творчої ініціативи колективу працівників і керівництва.
         Показники, за якими здійснюється контроль і оцінювання діяльності, повинні мати кількісний вимір на основі оперативного і бухгалтерського обліку. Без налагодженого належним чином кількісного обліку економічні показники втрачають свою об’єктивну основу та економічне значення, перестають бути важелями управління. У принциповій схемі, що лежить в основі економічного управління будь-яким підрозділом (планування – оцінювання на основі обліку – мотивація), облік відіграє надзвичайно важливу роль. На багатьох вітчизняних середніх і великих підприємствах деякі важливі показники не застосовуються у низових підрозділах через низький рівень організації їх обліку або його відсутність взагалі. Це стосується передусім показника витрат у дільницях і бригадах.
         При оцінці роботи підрозділів особливе значення має порівнянність такого важливого показника, як витрати (собівартість продукції). Це стосується складу витрат, методики їх обчислення, розподілу непрямих витрат, розмежування чинників впливу на відхилення фактичних витрат від планових на залежні (регульовані) та незалежні (нерегульовані) від місця їх виникнення та ін.
         Згідно з розглянутими вимогами встановлюється система показників за якими планується, контролюється й оцінюється робота підрозділів.

4.2 Методика визначення показників ефективності роботи структурних підрозділів
        
Виробництво продукції контролюється й оцінюється за такими показниками: загальний обсяг продукції, виконання плану виробництва з номенклатури (комплектності), ритмічність виробництва, якість продукції.
         Загальний обсяг виробництва визначається у прийнятому вимірнику і за результатами звітного періоду оцінюється відповідність його фактичного рівня плановому або темп (індекс) зміни порівняно з попереднім періодом.
         ,
         де,
                   Рпл.в – виконання плану виробництва продукції, %;
                   Вк.ф, Вк.пл – відповідно фактичний і плановий обсяги кінцевої продукції в прийнятому вимірнику.
         У  підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції замість кінцевої береться обсяг валової продукції (Вс). Перевиконання плану з цього показника не завжди є доцільним, тому тут потрібний глибший аналіз. Збільшення фактичного випуску певних виробів (комплектів, агрегатів, деталей) порівняно з планом має сенс тоді, коли в цьому є внутрішня потреба (поповнення запасів до нормативного рівня) або можливість додаткового продажу на ринку. В інших випадках це може призвести до необґрунтованого збільшення незавершеного виробництва, його некомплектності.
         Виконання плану виробництва з номенклатури продукції обчислюється у такому порядку: на плановий обсяг продукції ділиться фактична його величина, але без урахування перевиконання плану за окремими номенклатурними позиціями або, що те ж саме, - плановий обсяг, зменшується на суму невиконання плану за окремими виробами.
         У першому варіанті обчислення формула його виглядає так:

де,
         Рпл.н – виконання плану виробництва з номенклатури продукції, %
         n – кількість найменувань продукції;
         Вкф – фактичний випуск кінцевої продукції і-го найменування у встановленому вимірі, але не більший за плановий обсяг.

Випуск деяких видів продукції ВАТ „Молочний комбінат „Фаворит””
за березень 2004 року
Таблиця 4.2.1
Продукція
План
Фактично
Виконання плану, %
кільк-ть, шт.
Сума, грн.
кільк-ть, шт.
Сума, грн.
з обсягу
з номенк-латури
Морозиво „Пломбір”
5400
27000
5000
25000
92.59
92.59
Сирки солодкі
3500
7000
3580
7160
102.28
100.0
Сирки глазуровані
6200
24800
6100
24400
98.38
98.38
Сметана
-
8700
-
9000
103.45
-
Сироватка
-
5500
-
8500
154.54
-
Разом
-
73000
-
74060
101.45
96.71
         Згідно з другим варіантом, Рпл.н обчислюється за формулою:
         ,
де, Вк.н – обсяг невиконаних завдань за всіма видами продукції.
         Це обчислення можна проілюструвати на прикладі таблиці 4.2.1 План із загального обсягу виробництва перевиконано на 1.45%
Рпл.в =
         З номенклатури продукції план не виконано. Ступінь його виконання обчислюється за формулою :
Рпл.н = ;
за формулою :
Рпл.н =
         Як бачимо, план з номенклатури продукції не може бути виконаний більше, ніж на 100 %, оскільки невиконання плану з однієї номенклатурної позиції не компенсується перевиконанням плану з інших видів продукції. Якщо не виконано завдання хоча б з одного виду продукції, то це означає, що план з номенклатури вже не буде виконано.
Узагальнюючим показником ритмічності роботи певного підрозділу є коефіцієнт ритмічності, який характеризує календарну відповідність фактично виконаної роботи встановленому плановому завданню. Він обчислюється за формулою:

де,
         Кр – коефіцієнт ритмічності виробництва за певний розрахунковий період (здебільшого за місяць);
         Т – кількість календарних відтинків часу, на яку поділену розрахунковий період (днів, декад);
         Вк.ф – фактичний обсяг продукції, виготовлений за t-й відтинок часу (день, декаду) у встановленому вимірі, у межах запланованого (перевиконання не враховується);
         Вк.пл – обсяг продукції, передбачений планом на розрахунковий період.
При обчисленні ритмічності за елементарний календарний відтинок часу береться здебільшого робочий день (доба). Досить часто, особливо в одиничному й дрібносерійному виробництві, розрахунковий період (місяць) поділяється на декади (Т=3). За цих умов у розрахунку може братися не кінцева, а валова продукція.
У таблиці 4.2.2 для спрощення обчислення взято подекадний календарний розподіл виробництва продукції цехом по виробництву морозива за місяць. План виробництва по декадах установлюється на основі кількості робочих днів у кожній декаді. Згідно з формулою  , коефіцієнт ритмічності виробництва становить:

Виготовлення продукції цехом по виробництву морозива
по календарних періодах січня 2005 року, грн..
Таблиця 4.2.2
Декада місяця
План
Фактично
Частка планового декадного випуску, %
Відношення фактичного декадного випуску до планового місячного, %
Виконання плану, %
І
23 000
22 000
31.51
30.14
95.65
ІІ
23 000
22 500
31.51
30.82
97.82
ІІІ
27 000
29 560
36.98
40.49
109.48
Разом
73 000
74 060
100.0
101.45
101.45
Це високий рівень ритмічності, близький до своєї нормативної межі - . Але при глибшому її аналізі слід звернути увагу на те, чи не вплинула на рівень ритмічності понадурочна робота. Якщо така робота мала місце, треба обчислити скоригований коефіцієнт ритмічності, вилучивши з фактичного обсягу продукції її кількість, виготовлену в понадурочний час.
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 6 Следующая страница


Структура та форми функціонування внутрішнього економічного механізму ВАТ Молочний комбінат Фаворит

Скачать курсовую работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/id=8783 часть=4



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com