Реферат на тему "Семантичні засоби комічного в сучасній українській літературній мо"

 
Зміст
 
Вступ         
 
1. Семантика як розділ мовознавчої науки
 
2. Семантичні засоби комічного в художньому тексті
 
3. Мовна гра та гумор у рекламному тексті
 
4. Літературні цитати та ремінісценції на газетних шпальтах
 
Висновки
 
Список використаної літератури

Вступ
 
Слова в мові існують не ізольовано. Вони об'єднані за спільністю значень у групи, мікросистеми. Кожне слово в своїй мікросистемі має певне місце, і його значеннєвість визначається цим місцем, бо семантичний зміст слова зу­мовлений відношеннями, які формуються в сітці проти­ставлень даного слова іншим словам цієї ж мікросистеми. Лексико-семантична система є найрухомішою серед усіх мовних рівнів. Однак, змінюючись, вона має здатність до саморегулювання, тобто такої перебудови, яка б не пору­шувала системності, що необхідно для постійної комуні­кативної придатності.
Будь-яка зміна в лексичному складі мови позначаєть­ся на системних відношеннях. Нерідко трапляються ви­падки, коли слово, набуваючи нового значення, впливає на появу подібних значень у всіх інших семантичне по-в’язаних із ним слів. Іншими словами, відбувається се­мантичне "зараження" слів певної мікросистеми, внаслі­док чого у системних об'єднаннях виникає паралелізм зна­чень, а нерідко й форм. Так, зокрема, коли якесь із слів, що позначало температуру, стало використовуватися для позначення почуттів, то згодом цей семантичний процес охопив усю лексико-семантичну групу: теплі стосунки, гаряче серце, палке кохання, вогонь душі, любові жару хо­лодний погляд, в його голосі чувся лід, Вони зійшлися: тьма і промінь. Пісні і проза, лід і пломінь" (О. Пушкін у перекладі М. Рильського). Пор. ще назви музичних інстру­ментів і назви виконавців на цих інструментах: Він в ор­кестрі перша скрипка. Валторна, дайте звук Контра­бас, вас зовсім не чути, деякі з лексико-семантичних об'єднань мають дуже, чітку, строгу системну організацію. Так, скажімо, дієслова, що означають переміщення (рух) — це струнка систе­ма, елементи якої розрізняються за трьома ознаками:
1) спосіб руху (йти, їхати, плисти, летіти тощо); 2) ха­рактер руху — самостійний, незалежний і несамостійний, залежний (йти, їхати і везти, нести, тягти тощо); 3) на­прямок руху (в'їхати, заїхати, з'їхати, виїхати, від'їха­ти тощо).
Системність лексичного складу зумовлена не тільки комунікативними потребами (при формуванні фрази мо­вець спершу згадує лексико-семантичне об'єднання, а вже потім відшукує в ньому необхідне йому найточніше сло­во), а й системністю об'єктивного світу, який відображений у лексиці.
Як будь-яка система, лексико-семантична система ба­зується на відношеннях. Як і в фонології, тут відношення бувають парадигматичними й синтагматичними.
Парадигматичні відношення — це відношення між слова­ми на основі спільності або протилежності їх значень. Зокрема, тут можна виділити: 1) відношення смислової подібності (синонімія); 2) відношення смислового проти­ставлення (антонімія); 3) відношення смислового вклю­чення (гіпонімія); 4) відношення супідрядності (наприк­лад: ялина, сосна, кедр, береза, дуб, вільха, осика, клен, явір перебувають між собою в сурядних відношеннях і в підрядному відношенні щодо гіпероніма дерево) і партитивності, тобто цілого та його частини (сосна — шишка, людина — рука, кінь — грива, лисиця — хвіст).
 Найбільшими парадигматичними об'єднаннями є лексико-семантичні поля.                  
Лексико-семантичне поле — сукупність парадигматичне пов'яза-них лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ.
Як приклад можна назвати такі лексико-семантичні поля: поле спорідненості, поле переміщення (руху), поле розумової діяльності (мислення), темпоральне (часове) по­ле, метеорологічне (погодне), поле сприймання, поле тем­ператури тощо.
Кожне поле має у своєму складі спільну (інтегральну) ознаку, яка об'єднує всі одиниці поля. Така ознака нази­вається архісемою і виражається лексемою з узагальне­ним значенням. Щодо названих вище полів такими озна­ками є спорідненість, мислення, темпоральність (час), погода, сприймання, температура. Кожна окрема одиниця лексико-семантичного поля повинна відрізнятися від інших одиниць цього ж поля хоча б однією диференційною ознакою. Наприклад, йти і їхати різняться диференційною ознакою спосіб руху, йти й ходити — озна­кою односпрямованість-різноспрямованість, йти й біг­ти — ознакою інтенсивність тощо.
Лексико-семантичні поля не є ізольованими об'єднаннями. Вони пов'язані між собою. Одним із засобів міжпольових зв'язків е багатозначні слова, які окремими своїми значеннями належать до різних полів. Так, скажімо, слово година значеннями "час, пора", "60 хвилин" належить до темпорального лексико-семантичного поля, а значенням "гарна сонячна погода" — до метеорологічно­го поля, слово підійти одним значенням належить до лек­сико-семантичного поля переміщення, а іншим — до поля розумової діяльності (підійти до висновку); уже згадувані слова теплий, холодний, гарячий тощо одними значення­ми належать до поля температури, а іншими — до поля почуттів. Таким чином, лексико-семантичні поля перети­наються. Зв'язок між полями забезпечує безперервність семантичного простору, об'єднує всі поля в одну лексико-семантичну систему мови.
 Лексико-семантичне поле має ієрархічну будову. Воно складається з лексико-семантичних груп, а лексико-семантичні групи з менших за обсягом мікросистем — си­нонімічних рядів, антонімічних пар, гіперогіпонімів, кон-версивів тощо. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виділяються лексико-семантичні гру­пи назв точних і неточних часових відрізків, а в межах цих лексико-семантичних груп виділяються мінімальні се­мантичні об'єднання: синонімічні ряди (час, пора, день, доба), антонімічні пари (день — ніч, літо — зима, віч­ність — мить). Найпоширенішими в лексико-семантичній системі є гіперо-гіпонімічні (родо-видові) відношення (тюльпан, гвоздика^ гладіолус, ромашка ... — квітщ кві­ти, кущі, дерева... —рослинщ січень, лютий, березень... — місяці, хвилини, години, дні, місяці, роки ... — час). Вони притаманні всім пластам лексики і є найважливішими чин­никами, які об'єднують і структурують лексико-семантичну систему.
Між значеннями слова та його сполучуваністю існує тісний зв'язок. Значенням слова зумовлюється його спо­лучуваність, а розширення чи зміна сполучуваності слова (вживання слова в незвичайних контекстах) призводить до зміни його значення. Так, зокрема, вважають, що рос. слово продати мало значення "передати", але оскільки воно часто вживалося в словосполученнях і фразах типу продати Христа, Іуда зрадив Ісуса, то згодом набуло значення "зрадити".               
Як і лексична парадигматика, лексична синтагматика є специфічною для кожної мови. Пор.: укр. насипати борщу — рос. налить борща, укр. брати участь — рос. принимать участие; укр. дуже добре — болг. много доб­ре.
Через стійкість опозицій між словами, стійкість по­лів, сполучуваності слів, іншими словами через стійкість парадигматики і синтагматики, лексико-семантична сис­тема кожної мови є унікальною, неповторною. Вона відо­бражає національний менталітет, глибокі традиції куль­тури і сама стає фактом духовної культури народу. Виби­раючи слова в процесі комунікації, мовець свідомо чи ми­мовільно враховує їх парадигматичні й синтагматичні зв'язки, які є в його мовній свідомості.
Як бачимо, семантична наука водночас і складна (мова постійно змінюється), і цікава (слова набувають в прцесі розвитку мови нових значень).
Актуальність даної роботи полягає в тому, що ми спробуємо дослідити сематику не просто окремих слів чи речень, а комічних засобів сучасної української мови. Тобто метою роботи є встановлення семантики комічних засобів на різних рівнях: на рівні морфем, слів, граматичних форм слів, стійких лексичних і фразеологічних словосполучень, синтаксичних словосполучень і конструкцій, речень та ширших елементів тексту.
Об’єктом дослідження є художні тексти І.П.Котляревського, Л.І.Глібова, П.П.Глазового, рекламні тексти, а також живе мовлення.

1.     Семантика як розділ мовознавчої науки
 
В даній роботі ми будемо маніпулювати такими ключовими термінами як семантика і комічне. Для цього необхідно звернутися до науки.
 СЕМАНТИКА (франц. semantigue — наука про зміст, від грец. — який має значен­ня, означає) — 1) план змісту в мові, що складається із значень мовних одиниць різних рівнів (морфем, слів, грамататичних форм слів, стійких лексичних і фразеологічних сло­восполучень, синтаксичних словосполучень і конс­трукцій, речень та ширших елементів тексту) і категорій; 2) значення мовної одиниці; 3) роз­діл мовознавства, що вивчає план змісту в мові, значення мовних одиниць; семасіологія; 4) у семіотиці - один з основних аспектів знака (від­ношення знака до позначуваного об'єкта - на відміну від синтактики і прагматики) і, відпо­відно, один з основних розділів семіотики як науки. Термін запровадив наприкінці 19 ст. французький учений М. Бреаль.                         
За рівнем мови розрізняють лексичну, фразеологічну, граматичну (морфемну, морфологічну, синтаксичну семантику і семантику тексту), словотвірну семантику. На фонетичному рівні, який не має плану змісту, деяку подобу семантики можна вбачати в явищі звукового символізму.       
Опрацювання проблем значення мовних одиниць розпочалося ще з античних часів, але відбу­валося протягом тривалого часу в рамках лек-сикографії (з практичних потреб пояснення окремих слів та перекладу), філософії, логіки, а з 19 ст. і психології (природа слова як назви, зв'язок мови, мислення і дійсності), граматики (ви­ділення лексико-граматичних категорій слів та їхніх синтаксичних функцій), риторики (синонімія, анто­німія та ін. групування слів, переносне значення сло­ва, його тип і шляхи розвитку, тропи і фігури мови). З розвитком порівняльно-історичного мовознавс­тва стають на наукову основу етимологічного досліджен­ня. З формуванням у надрах компаративісти­ки в 30-60-х рр. 19 ст. в працях В. Гумбольдта, Г. Штейнталя психологічного напряму розпочинається становлення семантики як окремого мовознавчого розділу: з роз­межуванням логічних і власне мовних категорій, з увагою до мови як форми вираження «духу народу» та її впливу на людську свідомість, до внутрішньої форми слова і внутрішнього плану мови в цілому, з розумінням мови як динам. і змінно­го явища. У вітчизняному мовознавстві 2-ї пол. 19 ст. ці ідеї, а також теорія лексичного значення, концеп­ція слова як знаряддя естетичної, та магічної функ­цій мови, природа та історичний розвиток граматичних значень і категорій, особливо дієслівних та іменних, первинність одиниць синтаксису що­до одиниць морфології найповніше втілилися в працях О. Потебні. Остаточно семантика як окремий роз­діл мовознавства сформувалася в ост. чверті 19 ст. (Г. Пауль у Німеччині, М. Бреаль у Франції, М. Покровський у Росії та ін.). Спо­чатку це була лексична семантика, зорієнтована в загальних рам­ках молодограматизму на аспект семантичного роз­витку слів. Основна увага приділялася причинам і типам зміни значення слів і встановленню на цій основі «семантичних законів» (за аналогією до «звукових законів»). Наприкінці 19 - в 1-й третині 20 ст. формується розуміння слова як частини певної лексико-семантичної системи — «поля» (М. Покровський, нім. дослідники). Проте системно-структурний підхід до мовних явищ, який став застосовуватися з 2-ї чверті 20 ст. при дослідженні фонології і граматики, не відразу поширився на лексичну семантику. По-перше, цей принцип спочатку передбачав тільки план син­хронії, тоді як семантика лишалася в основному галуз­зю історичної лексикології. По-друге, він передба­чає закритість і стабільність мовних систем та відносно невелику кількість їхніх компонентів, тоді як лексика є відкритою системою: а) її стан найбільшою мірою порівняно з іншими мовними рівнями зумовлюється впливом позамовних чинників, тоді як для оптимальної системи визначальними мають бути внутрішні фактори; б) кількість лексичних одиниць — як одиниць з індивідуальними значеннями, на відміну від категоріальних граматичних значень,— не піддається обліку не тільки в межах певної мови, а й у більшості лексико-семантичних об'єднань; в) лексика постійно перебуває в стані плин­ності та змін як кількісних, так і якісних.
У 20—50-х рр. у галузі лексичної семантики найбільш плідно розвивалися теорія «поняттєвих» та «се­мантичних» полів (Й. Трір, Л. Вайсгербер, Г. Іпсен, В. Порциг та ін., переважно в Німеччині), теорія ідеографічного опису («семантичне картогра­фування») лексики (Ф. Дорнзайф, К.-Д. Бак, X. Касарес). З 50-х рр. на матеріалі кількох замкнених і виразно структурованих лексичних груп з невеликою кількіс­тю компонентів розвивається метод компонен­тного аналізу, який став одним з мостів між цим і наступним етапами в розвитку семантики.[16,с.530].
Але нас буде більше цікавити не історія семантики, а сучасний стан цієї науки та її проблеми. До проблем і напрямів сучасної семантики належать: 1)у лексичній семантиці – слово як основна мовна одиниця, слово як знак, характер його мотивованості, природа лексичного значення  та їх типологія, його структура (як набору сем), номінація, зміни значення, полісемія, лексико-семантична структура мови і різні типи семантичного групування лексичних одиниць, лексична сполучуваність і контекст, асоціативні норми слів певної мови; 2)у фразеологічній семантиці – природа фразеологічного значення, його типи за ступенем семантичної цілісності; 3)у граматичній семантиці – слово як граматична одиниця, граматичне значення і способи його вираження, співвідношення логічних і граматичних категорій, виражені та невиражені (приховані) граматичні категорії, групування лексики за частинами мови тощо [16,с.530].
Як бачимо саме ці проблеми будуть цікавити й нас у даній роботі.
Особливістю буде те, що наша увага має бути сконцентрована на семантичних засобах комічного, для чого необхідно визначити це поняття.
Як тлумачить літературознавчий словник, комічне (грецьк. komikos – смішний) – категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення. Ті суспільні явища, які втрачають свою доцільність, необхідність, але претендують на історичне буття, вагомість, вартісність, прагнуть видати себе не тим, чим вони є насправді, стають об’єктом комічного висміювання. Дослідники комічного (Аристотель, Т.Гоббс, Г.-В.Ф. Гегель, М.Чернишевський, А.Бергсон, Б.Борев, Б.Мінчин) встановили ряд об’єктивних передумов і суб’єктивних якостей людей, взаємодія яких необхідна для виникнення комічного ставлення.
По-перше, комічне стосується тільки гуманітарної сфери, суспільних явищ, а неживі предмети можуть лише опосередковано втягуватися в комічне ставлення людини до людей чи суспільних явищ.
По-друге, суб’єкт комічного ставлення має відчувати свою перевагу над об’єктом висміювання і бути в цілковитій безпеці (страх за життя, як правило, виключає почуття комізму).
По-третє, несподівана невідповідність очікуваного і дійсного в контакті людини з суспільством, між прогнозованим і справжнім розв’язком комічної ситуації динамізує почуття і емоційну напругу, підтримує увагу учасників комічної ситуації (багато важать інтрига, перипетії).
По-четверте, будь-яка недоцільність, недоречність, абсурдність, відхилення від норми породжує нову грань комізму.
По-п’яте, все мертве, механічне, шаблонне, що видає себе за живе, природне, органічне, завжди викликає відчуття комічності. Для сприйняття комічного, виявлення всіх його джерел і форм людина має володіти розвинутим естетичним смаком, бодай окресленим ідеалом. Фізіологічне збудження, так званий сміх без причини, не є адекватним сприйманням комічного. Тією чи іншою мірою комічне здатна переживати кожна людина, але в концентрованій формі воно виявляється в мистецтві, і різні його грані лежать в основі таких жанрів, як гумореска, сатира, епіграма, пародія, памфлет, комедія, буфонада, фарс, бурлеск, травестія тощо. Градація емоційного реагування на різні прояви комічного, його відношення до суспільного ідеалу передається в поняттях усмішка, жарт, іронія, гумор, чорний гумор, гротеск, сарказм, карикатура, інвектива  [8,с.368]. Після детального екскурсу до науки можна починати дослідження семантичних засобів комічного.