Реферат на тему "Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків та юнаків"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Реферат на тему Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків та юнаків

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Реферат *
Размер: 47.98 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): Terra
1 2 3 Следующая страница

добавить материал

Зміст
Вступ
Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості підліткового та юнацького віку
1.1 Теорія особистості в контексті психодіагностики
1.2 Психологія дітей та підлітків
1.3 Психологія юнацтва
1.4 Психологія міжособистісних стосунків
Розділ 2. Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків і юнаків
2.1 Методики соціометричного типу
2.2 Особистість школяра-дезорганізатора та методики діагностики особистості
2.3 Взаємини підлітків з батьками. Діагностична робота
Висновки
Список використаної літератури
Додатки

Вступ
В умовах творення Української держави особливої актуальності набувають проблеми виховання і самовиховання творчої особистості. Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення парадигми навчання і виховання, освоєння прогресивних технологій духовного становлення особистості учня, створення умов для його самореалізації. Перехід до особистісно - орієнтованого підходу до навчання і виховання неможливий, якщо він не буде будуватись на міцному фундаменті знань про людину, на психологічній науці.
Психологічна служба є складовою частиною системи освіти України. Згідно з “Законом про освіту” основною метою шкільного навчання і виховання є оволодіння державними стандартами освіти, всебічний розвиток людини як особистості. Процес навчання відзначається не лише методами навчання і виховання, він опосередкований особистісними особливостями учнів: мотиваційною сферою, рівнем пізнавальної активності, індивідуально-типологічними факторами, особливостями формування їх я-концепції, системою відносин, цінностей, орієнтацій тощо.
Система організації діяльності психологічної служби в школі є послідовною реалізацією різних її напрямків. У Положенні про психологічну службу в системі освіти України одним із основних видів її діяльності є діагностика, завдання якої полягає в психологічному обстеженні дітей та підлітків, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту і умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання.
К.Д.Ушинський писав : “Якщо педагогіка хоче виховати людину всебічно, вона має попередньо пізнати її з усіх сторін”[13]. Це пояснюється необхідністю цілісного уявлення про внутрішній світ учня, його родини, вчителя, про міжособистісні взаємини в колективах (учнівських та педагогічних), про тенденції розвитку кожної особистості з усіма її особливостями і відтінками. Іншими словами, без діагностичних даних учитель фактично безпорадний у своїх діях та педагогічних інноваціях. Основну функцію психологічної діагностики сформулював Б.Г.Ананьєв: “Психолого-діагностичні дослідження направлені на виявлення психо-фізіологічних функцій, процесів і якостей особистості, які створюють складні форми поведінки, розпізнавання станів людини про дії різних стимуляторів, стресів, фрустраторів і складних ситуацій, визначення потенційного розвитку людини (працездатність, обдарованість, соціальні здібності ) [1].
В школі психодіагностика направлена не лише на встановлення діагнозу, але і на використання відповідних педагогічних впливів на зміну і розвиток особистості, тому діагностику процесу становлення особистості називають психолого-педагогічною діяльністю. Розвиток особистості - це процес формування різних психічних утворень, направлених на забезпечення успішної життєвої адаптації особистості і сприяючих актуалізації її потенціальних можливостей. Основним результатом процесу самоактуалізації є все більш поглиблене усвідомлення і розуміння власної особистості, соціального життя і оточуючої дійсності, актуалізація суб'єктом своїх потенційних можливостей. Нові завдання, що стоять перед сучасною школою, визначають необхідність вивчення психологічних особливостей навчальної діяльності, закономірностей формування в учнів зацікавленого відношення до навчальної діяльності, закономірностей формування вміння правильно зважати і реалізувати свої можливості [6]. При цьому навчання слід розглядати як діяльність, що включає ряд компонентів в їх єдності: мотиви, постановку й прийняття навчальних завдань, здійснення активних навчальних дій, дій самоконтролю і самооцінки.

Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості підліткового та юнацького віку
Психологів здавна цікавив такий феномен як особистість. Ми находимо різні його тлумачення у вітчизняній та світовій психології. Розрізняють чимало понять “людина”, “особистість”, “індивідуальність”. Особистість, якою ми стаємо у процесі персоналізації(становлення), відображає суть кожної реальної людини як свідомої істоти. Є чимало визначень особистості. Особистість - це свідома людина, наділена особливим генетичним кодом, яка реалізує свої можливості в процесі активної творчої діяльності, що не суперечить інтересам інших людей, суспільним законам і заповідям Божим, вона не є стабільним і незмінним явищем, вона – динамічна, багатогранна, мінлива. На думку психологів, кожна особистість в одних випадках подібна на всіх інших людей, в інших випадках – на окремих людей, а ще в інших – зовсім ні на кого не подібна. Кожну особистість слід приймати такою якою вона є, бо індивідуальність – це найцінніша риса особистості, це її унікальність. У філософському тлумаченні – це співвідношення загального і особливого, в соціології – співвідношення понять “група”, “індивідуальність”, “колектив”; в біології - взаємозалежність між генотипом та фенотипом, у психології – оригінальна, неповторна самобутня особистість.
Основними характеристиками особистості (за О.Г. Асмоловим) є стійка домінуюча направленість (система відносин, мотивів, потреб, ціннісних орієнтацій, установок, переконань), соціальний досвід (знання, вміння, навички), пізнавальні процеси (увага, сприйняття, пам`ять, мислення, уява), емоційно-вольова сфера, індивідуально-типологічні особливості (темперамент, здібності, характер),саме на них і направлена психологічна діагностика. Для того, щоб розкрити сутність діагностики особистості розглянемо спочатку які існували теорії особистості в контексті психодіагностики.
1.1  Теорії особистості в контексті психодіагностики
Існувало чимало різних теорій, спроб визначити основні типи особистості. Грецькі філософи та фізіологи розвинули так звану гуморальну (рідинну) теорію особистості. Наприклад, особистість, за Емпідоклом, складається з космічних елементів: повітря (тепло і вологість), землі (холод і сухість), води (холод і вологість), їх ототожнювали зі здоров'ям, вони відповідали “гіппократовим рідинам”, які лежать в основі темпераменту. За теорією грецьких філософів емоційна стабільність особистості, як і загальне здоров'я, залежить від певного балансу чотирьох тілесних рідин. Дисбаланс спричинює емоційні зриви особистості, розлади здоров'я тощо.
За морфологічною теорією, поєднаною з біохімічною, типи особистості залежать від форми тіла (соматотип). Основоположником цієї теорії був психіатр Е. Кречмер. У книзі "Форма (конституція тіла) і характер", вперше опублікованій у 1921 р., він писав, що серед його пацієнтів слабкої (астенічної) будови тіла, так само, як і серед осіб з мускулястою (атлетичною) будовою, часто були хворі на шизофренію, а серед людей з округлими формами (пікнік) - маніакально-депресивні типи. Він узагальнив свої спостереження і розвинув теорію, що худі, тендітні фізично — інтроверти, а повні, короткі тілом (циклотомічні) — екстраверти.
Однак висновки Е. Кречмера не підтвердилися при емпіричних дослідженнях. Наприклад, доктор Чиказького університету В. Шелдон спробував класифікувати 400 студентів за теорією Кречмера і виявив, що лише 112 з них підходять під певні параметри, інші ж 288 залишилися в групі асиметричних (диспластичних). Шелдон дійшов висновку, що спробу класифікувати усіх за трьома типами (пікнік, атлетик, лептосом) "можна порівняти зі спробою створити мову з трьох прикметників". Водночас Шелдон виявив певну залежність між пропорціями тіла та психічними моделями. Однак це питання й сьогодні залишається недослідженим.
Більшість психологів вважають, що залежність між конституцією тіла і рисами характеру є дуже індивідуальною і має чимало варіантів, адже відомо з практики, що особистості чинять по-різному, для них властива оригінальна поведінка, незалежно від їх зросту та будови тіла.
Сучасне вивчення особистості та її типів пов'язане, насамперед, з чотирма основними течіями. Психоаналітик 3. Фрейд і неофрейдисти, представники першої течії сформулювали теорію структури особистості, її розвиток і стосунки з іншими. Основними структурними елементами особистості є: еgо, sиреr еgо, id, які виявляються через свідомість, надсвідомість і підсвідомість: id - є підсвідомістю, еgо - більшою мірою є свідомістю, хоча поєднує підсвідомі та надсвідомі елементи; sиреr еgо містить у собі усі три елементи.
Представники другої основної течії - персоналістичної - Г. Олпорт, Г. Айзенк, Р. Кеттел вважають, що риси особистості — це такі внутрішні структурні елементи, які спрямовують нашу поведінку в специфічній, унікальній для індивідуальності манері. Вони виділяли загальні та унікальні риси. Г. Айзенк на основі аналізу різних рис особистості дійшов висновку, що існує два основних види особистості:
1)інтроверти – екстраверти. Інтроверти - сором'язливі та замкнуті, орієнтовані на свій внутрішній світ, мало цікавляться іншими; екстраверти - виявляють інтерес до людей, об'єктів та всього, що відбувається навколо них; розкуті й комунікабельні. Г. Айзенк охарактеризував їх так: інтроверти - обережні, замкнуті, малокомунікабельні, контролюють свої емоції; екстраверти - активні, комунікабельні, експресивні, хоробрі;
2)стабільність-нестабільність особистості (іноді називається нейротизм). Стабільна особистість — гармонійна, спокійна, розкута й доступна. Нестабільна, чи невротична особистість, — людина настрою, тривожна, напружена, норовиста, темпераментна (дод. № 1).
Представники біхевіористичної течії, зокрема Б. Скіннер, А. Бандура, стверджують, що основні характеристики особистості залежать від зовнішніх впливів і є їх наслідком. Зовнішні впливи більше, ніж внутрішні формують особистість. За основною концепцією Скіннера, поведінка визначається її наслідком, тобто, якщо ми заохочуємо позитивну поведінку, то вона закріплюється. В. Мішел у 1973 р. запропонував п'ять особистісних змінних складових як важливих структурних елементів:
• здібності (інтелектуальні, фізичні, артистичні — впливають на можливості та наміри діяльності особистості);
• стратегія кодування й конструювання досвіду (отриманої інформації), тобто специфіка сприймання;
• очікування (сподіваємося на наслідки вчинків чи поведінки, якщо чекаємо позитивних наслідків, то відповідно й поводимося);
• цінності (те, на що ми орієнтуємося в житті та поведінці).
• система саморегуляції та плани (поєднує наші цілі, стандарти, з якими узгоджуємо нашу поведінку).
Представники гуманістичної теорії - К. Роджерс, А. Маслоу вважають, що особистість має можливість розвиватися, самоактуалізуватися, здійснювати вибір. Вони бачать особистість як комплекс потенцій, які постійно розширюються та розкриваються в процесі самоактуалізації. Отже, єдиних поглядів на структуру особистості не існує. Кожна течія розглядає у своєму вченні ті чи інші окремі риси особистості. Особистість же - це цілісна гармонійна істота, яка має свої внутрішні і зовнішні риси, які залежно від вікового періоду змінюються, ускладнюються, розвиваються.
1.2  Психологія дітей та підлітків
До XV ст. суспільство не відокремлювало період дитинства як особливий, пильну увагу почали приділяти дітям лише з XV ст. Для них стали споруджувати ігрові майданчики, окремі спальні. У XIX ст. стає модним написання біографій, що спонукає до спостережень за дитиною, за тим, як відбуваються зміни в її інтелектуальному та соціальному розвитку. У цьому напрямі проводяться певні наукові дослідження (Ч.Дарвін, С.Холл, А Гессл), які ставлять перед собою такі запитання: “Чи мислять діти і як саме? Як вони граються з ровесниками? На чому ґрунтуються їхні стосунки з батьками та дорослими? Які зміни відбуваються у розвитку дитини з моменту народження? Що спричинює ці зміни? У чому полягають відмінності у розвитку дітей?”
Сьогодні ці питання досліджує дитяча психологія. Відповідно до психологічного рівня розвитку називають дітьми осіб у віці від 1 до 15 років. Однак розрізняють: ранній період (1-2 роки), дошкільний (2-6 років), молодший шкільний (6-9 років ), підлітковий (9-15 років). Кожний період має певні особливості, по-своєму впливає на формування особистості дитини.
Для дитини раннього періоду основним шляхом формування майбутньої особистості залишається спілкування з дорослими, оскільки саме другий рік життя є сенситивним до оволодіння мовленням, а через нього і соціальним досвідом певного рівня. Важливо встановити тісні зв`язки з дитиною саме в початковий період її життя, бо це матиме великий вплив на її формування. Мислення дитини раннього віку конкретно-образне, основний вид діяльності - вправляння, маніпулювання предметами. Основні досягнення його періоду – ходьба, мовлення.
Для дошкільного віку характерним є наочно-образне мислення, безпосереднє емоційне сприймання (діти не розуміють переносне значення слів, все сприймають буквально), симпатія до дорослих та дітей і здатність їм співчувати, хоча поведінка дошкільнят є дещо імпульсивною, бо вони керуються емоціями. Дослідження вчених різних країн переконливо свідчать про важливість цього періоду в житті людини, бо саме в цей час закладається характер майбутньої особистості.
У період до шести років дитина навчається розуміти і відрізняти хорошу поведінку від поганої. В цей період вона вчиться розрізняти поняття “я” і “мої дії”, “моя поведінка”. Дитині треба дати зрозуміти, що не вона є поганою, а її вчинки, тобто не ототожнювати її з її поведінкою.
Дошкільнята прагнуть взаємодії та спілкування, як і в попередньому періоді, однак тепер у них виникає велике бажання бути разом з ровесниками, гратися з ними. Важливо те, що діти люблять гратися з іншими дітьми, незважаючи на їх стать, національність, релігійну приналежність чи соціальний статус . Цікаво, що коли дитина не відвідує дошкільний заклад і з певних причин не товаришує з однолітками, то вони грається з уявним товариством, тобто намагається відчувати себе в групі, в колективі.
До школи дитина приходить як динамічна, ще не сформована особистість з певними уявленнями, звичками. Ці емоції та соціальні якості мають вплив на навчання дитини. Якщо дитина постійно відчуває любов дорослих, їхню підтримку та заохочення, вміє добре поводитись, то вона швидко ввійде в контакт з іншими дітьми і вчителями, їй буде відносно легко адаптуватися до нових умов, не доведеться “ламати” свою особистість.
Підлітки особливі тим, що прагнуть виглядати дорослими. Але за своєю зрілістю є ще дітьми. Однак їм дуже хочеться, щоб до їхньої думки прислухались, поважали їхні погляди, поводились з ними як з особистостями. Для них великого значення набуває оцінка товаришів (іноді більше, ніж рідних та авторитетних осіб). Вони починають замислюватись над питаннями “хто я є?”, “яке моє місце в цьому житті» та ін. Саме в підлітковому віці у стосунках дітей різної статі важливими стають проблеми зовнішньої привабливості, їхня поведінка відзначається амбівалентністю (суперечливістю): взаємний інтерес співіснує з відокремленістю хлопчиків і дівчаток. Симпатія нерідко виявляється у неадекватних формах: зовнішній агресії, індиферентності, гострій критиці тощо.
Відбуваються кардинальні зміни в організмі дитини на шляху до біологічної зрілості й статевого дозрівання. Соматичні зміни, перебудова моторного апарату супроводжуються деяким порушенням пропорцій тіла, певною дисгармонією рухів. Саме це спричиняє їх дратівливість, загальну неврівноваженість, періодичну млявість, апатію.
Більшість підлітків при об'єктивному ставленні до їх особи проходять цю стадію безболісно. Однак у цей період вони дуже ранимі, дещо імпульсивні у своїй поведінці, не зовсім реально уявляють наслідки тих чи інших вчинків, а тому можуть мати різні проблеми: у них зникає бажання вчитись, знижується працездатність, погіршується успішність, апетит, з'являється безсоння, як наслідок - неврози та депресії, вони відсторонюються від друзів. Зростають вияви негативізму до батьків; не знайшовши їх розуміння, не відчувши підтримки, деякі підлітки тікають з дому.
У зв'язку з відсутністю досвіду та критичного ставлення до дій та поведінки старших підлітки наслідують як позитивне, так і негативне, тому дуже важливо, щоб позитивний досвід навколишньої дійсності став домінуючим у їхньому житті. Підлітки захоплюються усім популярним, сучасним. Вони відносно правильно оцінюють своїх товаришів, однак самооцінка часто неадекватна. У цей період формуються їх перші диспозиції.
1 2 3 Следующая страница


Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків та юнаків

Скачать реферат бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/33621



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com