Реферат на тему "Товарознавча характеристика забійних тварин"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Курсовая на тему Товарознавча характеристика забійних тварин

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Курсовая *
Размер: 333.6 кб.
Язык: русский
Разместил (а): Федічева Д.А.
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 6 7 Следующая страница

добавить материал

Цигайська

Найчисленніша зі всіх напівтонкорунних порід. Вівці характеризуються міцною конституцією, витривалістю, хорошою плодючістю і молочністю. Вовна у них володіє хорошою пружністю, міцністю і малою валкоздатністю. У породі розрізняють три типи: вовняно-м'ясний, вовняно-молочний і м’ясо-вовняний. Маса тіла баранів — 90 — 100 кг, маток — 50 — 55 кг Настриг вовни у баранів — 7,5 — 9,5 кг, маток — 3,8 — 4,5 кг Довжина вовни у баранів — 10 — 11 см, маток — 9 — 10 см.  Вихід митої вовни — 55 — 60%. Плодючість — до 145%.

Кавказька

Виведена в радгоспі "Більшовик" Ставропольського краю в 1923-1936 рр. Робота почата відомими бонитерами Я. В. Сладкевичем и В. П. Айма, потім продовжена і завершена Д. Д. Філянським. Початковим матеріалом для створення породи  були новокавказькі мериноси з найкращими м'ясними і вовняними якостями і барани американського рамбул’є. На останніх етапах використовували баранів асканійської породи. Вівці кавказької породи характеризуються високою вовнянистіст'ю і м'ясною продуктивністю. Маса тіла баранів — до 125 кг, маток — 50 — 60 кг Настриг вовни у баранів — 12 — 14 кг, маток — 6,0 — 6,5 кг Вихід митої вовни — 40 — 42%. Довжина вовни у баранів — 8 — 9 см, маток — 7 — 8 см. Плодючість — 130 — 140%.

Естонська темноголова

Напівтонкорунна. М’ясо-вовняного напряму продуктивності. Виведена в 1930-1960 рр. в Естонії шляхом схрещування місцевих грубововняних вівець з баранами англійських м'ясних короткововняних порід (в основному з шропширами). Маса тіла: баранів — 70 — 90 кг, маток — 55 — 60 кг. Вовна, в основному, 50 — 56 якостей, завдовжки 10 — 11 см, однорідна, криючий волос на голові темний. Настриг вовни у баранів — 4,5 — 6,0 кг, маток — 3,5 — 4,0 кг Вихід чистої вовни — близько 60%. Тварини скоростиглі. Маса тушок ягнят в 6 — 9 міс. — 20 кг Забійний вихід — 53 — 54%. Плодючість — 120 — 137%.

Бордер-лейстер

Напівтонкорунні. Вовняно-м'ясного напряму продуктивності. Виведена і поширена в Шотландії, Англії, Австралії, Україні. Маса тіла баранів — 115 — 120 кг, маток — 60 — 70 кг Настриг вовни у баранів — 6 — 8 кг, маток — 4,5 кг Довжина вовни — 20 — 25 см. Тонина вовни — 48 — 50 якостей. Надої молока на добу — 2,8 — 3,4 кг Плодючість — 200 — 210%.
В Україні вівчарство традиційна галузь. Займаються ним в усіх регіонах, основна чисельність поголів’я овець зосереджена в зоні Степу та Криму. За породним складом тонкорунні вівці асканійської породи та прекос складають 34,6 %, напівтонкорунні цигайські 25,0% та українські м’ясо-вовнові з кросбредною вовною 2,5%, грубововняні 3,7%, каракульські та смушкові 5,7 %.
За останні п’ять років навіть в умовах кризового стану створено і апробовано таврійський тип асканійської тонкорунної породи з настригом чистої вовни 3,6-3,9 кг при виході чистого волокна 49-52%, два нових типи в породі прекос - харківський та закарпатський живою масою вівцематок 57-58 кг і настригом чистої вовни з 1 вівці 2,65-3,0 кг, нові типи м’ясо-вовняних  вівець з кросбредною вовною - асканійські кросбреди та асканійські чорноголові з виходом м’яса з вівцематки 65-78 кг і настригом чистої вовни 4,0-5,6 кг, апробовано гірськокарпатську породу  вівець з килимовою вовною.
Найцінніший генофонд вівець України зосереджений в 16 племзаводах. По асканійській тонкорунній 3 племзаводи ("Асканія Нова" та "Червоний чабан" Чаплинського району Херсонської області, "Атманай" Якимівсько району Запорізької області); породі прекос - 4 племзаводи ("Іллічівка", "Степок" Барвінківського району та "Чувиріне" Вовчанського районів Харківської області та "Прикордонник" Виноградівського району Закарпатської області). Ці племзаводи щорічно вирощують близько 5,0 тис. голів племінник баранів для реалізації.
По цигайській породі діє 5 племзаводів (ім. Р.Люксембург Новоазовського району Донецької області, "Славне", "Чорноморський" АР Крим, "Вікторія" Одеської, "Дружба народів" Чернівецької областей).
По українському типу м’ясо-вовняних овець 3 племзаводи ("Асканія Нова", "Маркеєво" Чаплинського Херсонської та ім. Щорса Куп’янського районів Харківської області. Чорноголові вівці цього типу не мають аналогів у світовій та вітчизняній практиці з настригом чистої вовни у вівцематок 5,1 кг, баранів - 8,3 кг, виробництвом м'яса на вівцематку 78 кг.
Сокільська порода овець представлена одним племзаводом "Сокільський" Полтавської області, асканійський багатоплідний каракуль розводять в племзаводі "Маркеєво" Херсонської області.
Наукове забезпечення галузі вівчарства здійснюється національним науковим селекційно-генетичним центром з вівчарства - інститутом тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова "Асканія Нова". Це нове формування по виробництву і використанню як цінного генофонду поголів’я, так і продукції вівчарства в умовах ринкової економіки.
На Львівщині  ще вирощуються вівці гірськокарпатської породи.
українська гірськокарпатська
Племінна база
Племінні господарства, репродуктори, розплідники, тощо.

Вівчарство | українська гірськокарпатська
Українська гірськокарпатська порода овець, як нове селекційне досягнення у тваринництві, затверджена наказом Мінсільгосппродом України від 31 грудня 1993 р. № 363.

Розводять українських гірськокарпатських вівець у господарствах усіх форм власності передгірних та гірських районів Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей. Загальна їх чисельність — 137,7 тис. голів.

Порода створена під керівництвом Інституту землеробства і тваринництва Західного регіону УААН за участю співробітників Закарпатського інституту агропромислового виробництва, Інституту фізіології і біохімії тварин, Українського національного агроуніверситету, Львівської академії ветеринарної медицини, Івано-Франківської та Чернівецької обласних сільськогосподарських дослідних станцій. Основні автори: Я. Ф. Судима, Д. К. Міхновський, М. М. Гульчій, В. І. Терек, І. А. Макар, Ф. Д. Височанський, С. І. Гайванович, М. А. Петришин.

Порода виведена методом відтворювального схрещування місцевих грубововняних маток типу цакель з баранами цигайської породи. Для розведення "в собі" добирали тварин напів-, 3/4 і 5/8-кровних за поліпшуючою породою, які мали високоякісну довгу неоднорідну вовну килимового типу і були добре пристосовані до специфічних умов вологого гірського клімату та відгінно-пасовищного утримання. Овець з відхиленням типу вовняного покриву у бік як утончіння, так і огрубіння, виключали з селекційного процесу. Перші з них відзначалися надзвичайно низькою пристосованістю до місцевих умов, характеризувалися низькими продуктивністю, відтворювальною здатністю та стійкістю до захворювань, що стало свідченням недоцільності розведення овець з однорідною вовною в Карпатах. Тварин з грубою вовною, які за типом відхилялися в бік місцевої вівці, повторно спаровували з цигайськими баранами. Порода комбінованого вовняно-молочно-м'ясного напряму продуктивності. Вівці невеликі: жива маса баранів-плідників становить 55—65 кг, вівцематок — 38—40 кг.

Вовна неоднорідна, довга, відзначається доброю вирівняністю як у руні, так і в косиці. Вміст пухових волокон у вовні українських гірськокарпатських вівець становить 45—50%, перехідного волосу 40—45%, ості — 8—10%. Сухих та мертвих волокон зустрічається небагато. Середня тонина вовни — 32— 36 мкм, що відповідає вимогам І і II сорту промислового стандарту. З дорослих баранів-плідників настригають у середньому 2,4—2,8 кг чистої вовни, вівцематок — 1,4—1,8 кг. Вихід чистого волокна — в межах 65—75%. Довжина косиці дорівнює 15—25 см, підшерстя — 10—15 см.

Гірськокарпатська вовна є цінною сировиною як для підприємств легкої промисловості, так і для народних промислів. Технологічні властивості цієї вовни дають змогу успішно використовувати її для виробництва гладких та ворсових килимів, високоякісного сукна, трикотажу, штучного хутра. Місцеве населення в Карпатах традиційно займається виготовленням гуцульських килимів та ліжників. Від гірськокарпатських маток після відлучення ягнят за два місяці лактації одержують 30—40 кг товарного молока, в кращих громадських господарствах та індивідуальному секторі — 50 і більше кілограмів. Молоко використовується для виробництва овечого сиру-бринзи, яка користується великим попитом у споживачів.
Показники м'ясної продуктивності залежать від рівня відгодівлі: після нагулу на природних гірських пасовищах 8—9-мі-сячні ягнята мають живу масу 28—30 кг, після інтенсивної стійлової відгодівлі — 36—38 кг. Забійний вихід — 42—45%, вихід м’яса з туші — 70—75%.
Після забою від українських гірськокарпатських овець одержують відмінної якості овчини, які використовуються для виготовлення хутряно-кожухових виробів.
Українські гірськокарпатські вівці мають міцну конституцію та тілобудову, характерну для більшості гірських порід: високі, міцні кінцівки, широкі та глибокі груди, довгий тулуб. Це сприяє добрій пристосованості до тривалих переходів по пересіченій місцевості, використання пасовищ на крутих схилах. Барани переважно рогаті, часто горбоносі, матки комолі. Оброслість рунною вовною на голові переважно досягає середини чола, покривний волос білого кольору, але можуть зустрічатися пігментовані плями. Передні кінцівки до середини передпліччя, а задні до скакового суглоба покриті криючим волосом.

Плодючість маток порівняно невисока — 100—110%, при добрій годівлі досягає 130%, однак життєздатність молодняку досить висока — збереженість ягнят до відлучення становить 95-99%.

У породі виділено два внутрішньопородних типи: закарпатський і передкарпатський, які дещо відрізняються один від одного за будовою тіла та якістю вовни. Вівці закарпатського типу характеризуються грубішою вовною і вищим виходом чистого волокна (понад 70%). У овець передкарпатського типу вовна тонша, ніж у закарпатського, переважно І і II сортів, відзначається відмінною вирівняністю за тониною, вихід чистого волокна у межах 65—68%.
1.4.КОЗИ
Коза була однією з перших тварин, приручених людиною. Відбулося це перш за все тому, що кози некапризні в їжі і невимогливі до умов утримання. Для їх годування використовується рослинність, а також відходи їжі із столу людини.
Породи діляться на молочні, вовняні, пухові і грубововняні змішаної продуктивності. Хороша коза повинна давати 5-9 літрів молока в день. Молоко породистих кіз на смак не тільки не поступається коров'ячому, але і перевершує його. У нім міститься 4,5% білку, 4,4% жиру, тоді як в коров'ячому відповідно в середньому 3,3% і 3,9%. Завдяки своєму аромату і унікальному складу згустку, що отримується при звуджуванні, козине молоко включають до складу кращих сирів. З козиного молока роблять масло, сир, бринзу.
Настриг вовни з козлів 4-6 кг, з маток 3-5 кг
Максимально в туші відгодованої дорослої кози 20-28 кг м'яса. По смакових якостях м'ясо кіз (козлятина) не поступається баранині. М'ясо високої якості отримують з нагуляних кастратів, вибракованих вгодованих маток і молодняка. Щоб отримати хороше м'ясо, потрібно каструвати козлів у віці до одного року. Це дозволяє уникнути неприємного запаху, властивого козлятині.
Кози - рухливі, товариські і чуйні тварини, що швидко реагують на зміну навколишнього оточення. Товариськість кіз виявляється як у відносинах між собою, так і стосовно людини. Вони можуть сприймати людину як частину своєї череди і охоче слідувати за ним, як за ватажком. Якщо людина була присутня при народженні козеняти (козленні), то згодом вона сприймається козенятами як своя.
Кози всіх порід плодовиті і скоростиглі. Статеве дозрівання наступає в 5-7 місяців. . Кози живуть до 15 років, але кращий період для пологів в 6-9 років.
Найбільше розповсюдження в козівництві центральних районів України отримало стійлово-пасовищне утримання тварин. У стійловий період кіз тримають  у стійлах на солом'яній підстилці. У раціонах в період стійлового або напівстійлового утримання значну питому вагу займає сіно. Як свідчить досвід багатьох козівників, виключно цінною кормовою добавкою в стійловий період служать віники. Значення віників в харчуванні кіз величезне. Краще всього давати козі по вінику в день. А якщо немає такої можливості, то хоч би по пів віника через день. На одну козу потрібно заготовити мінімум 80-100 віників завдовжки 80-100 см, як добавку до основного корму. Сушать їх на добре провітрюваних місцях, в сараях, на жердинах, на цвяхах по стінах. Через місяць їх можна складати в декілька рядів на ґратчастий настил. І берегти заготовлений корм від дощу.
Кози не стільки пасовищні, скільки "обскубуючі" тварини. Їм корисний надлишок сонячного світла, а в жарку погоду - притулок. Кози - охайні тварини і вимагають достатку чистої води і їжі, кам'яну сіль, листя і вітки, насичені йодом. У зимовий період в раціон живлення необхідно включати і силос. .
Молоко у кіз чудове на смак і дуже корисне. Але його потрібно уміти пити. Краще всього відразу ж після доїння, ще теплим, можна вранці і увечері. Маленьким дітям його бажано розводити. Козине молоко має лікувальну дію тоді, коли вживається як самостійний продукт. А ще з козиного молока можна отримати сметану, сир, масло.
1.5. КОНІ
До основних порід коней м'ясного напряму продуктивності відносяться місцеві породи, що сформувалися під впливом штучного і природного відбору в умовах, близьких до природних: казахська типу джабе, башкирська, алтайська, бурятська, тувинська, якутська, а також кушумська, степовий тип кустанайської і масивний тип новокиргизської породи, яких розводять в умовах табунного змісту. Окрім вказаних порід в районах м'ясного табунного конярства є невелике поголів'я коней - киргизької, хакаської, мінусинської, наримської і приобської порід.

По м'ясній продуктивності багато місцевих порід коней не поступаються великій рогатій худобі, їх забійний вихід при хорошій угодованості досягає 56—62%, вихід м'яса в туші — 75—82%. Кожна з цих порід має свою історію, відрізняється по екстер'єру, інтер'єру, розвитку, живій масі і забійному виходу туш. Наприклад, якутський кінь весь рік утримується на підніжному кормі, під відкритому небом, отримуючи незначну підгодівлю в найважчі періоди тебенівки. У суворих північних умовах у цієї породи сформувалися такі цінні якості, як висока м'ясна продуктивність (жива маса 400 — 450 кг, забійний вихід — 50—55%, вміст в туше кісток - 13,2%), здатність до швидкої нажировки, продукуванню при екстремальному кліматі повноцінного потомства. В умовах стаєнного змісту високими м'ясними якостями володіють коні важковагових порід (жива маса 600—800 кг, забійний вихід 54—62%), їх помісі на місцевій основі (жива маса 480—520 кг, забійний вихід 54—58%).
Конярство | гуцульська
Гуцульська — це єдина місцева порода коней, яку розводять на території України. Цю породу виведено українцями Східних Карпат, яких звали гуцулами. Перші письмові згадки про породу були датовані 1603 р.

Порода виведена схрещуванням гірських коней Буковини, Галичини й Угорщини з жеребцями норійського типу — гафлінгерами і пінцгауерами, а також з кіньми східного типу, в тому числі й арабською породою. На початку XX ст. у схрещуваннях використовували чистокровних верхових коней — англо-арабських, а пізніше й кабардинських коней.

Однак існує думка, що гуцульські коні — це прямі нащадки тарпанів, які переселилися до Карпат дуже давно. Близькість гуцульських коней до тарпанів пояснюється великим поширенням серед них зебровидності, яка є характерною для багатьох аборигенних порід.

Основний тип гуцульського коня — запряжно-в'ючний. Склад його тіла  масивний, форми тіла округлі, конституція міцна. Тулуб широкий, глибокий, довгий, середньої величини голова з широким лобом, прямим або вгнутим профілем, шия товста коротка, холка низька довга, лопатка крута кінцівки короткі, широко поставлені, передні — часто з коротким п'ястком і підставлені, задні майже завжди іксоподібні. Середні проміри жеребців (см) — 136—140—159—178; кобил — 132—137—155—167. Масть переважно гніда і руда, зустрічаються також ворона, мишаста, булана з темними відтінками. Гуцульські коні схильні до швидкого відновлення вгодованості. Відрізняються плодючістю і довголіттям.

Використовують гуцульських коней досить інтенсивно під сідлом і в'юком, на транспортних та сільськогосподарських роботах. Вони добре пристосовані до роботи в тяжких гірських умовах. По гірських стежинах коні цієї породи з в'юком на спині вагою 100 і більше кілограмів проходять до 100 км за добу.

Основним методом племінної роботи з гуцульською породою коней є розведення "в собі". Для збереження породи, її типу та характерних селекційних ознак у західних областях країни (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька) проводять роботу по створенню нових племінних ферм.
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 6 7 Следующая страница


Товарознавча характеристика забійних тварин

Скачать курсовую работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=15206&часть=4



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com