Реферат на тему "Товарознавча характеристика забійних тварин"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Курсовая на тему Товарознавча характеристика забійних тварин

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Курсовая *
Размер: 333.6 кб.
Язык: русский
Разместил (а): Федічева Д.А.
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 6 7 Следующая страница

добавить материал

Українська біла. Місцева українська порода. Забарвлення біле. Жива маса качок 3,0-4,0, крижнів 3,5-4,5 кг. Несучість 110-120 яєць. Каченята до 3-х місячного віку досягають маси 2,0-2,5 кг.
В Україні також розводять глинисті, сірі та інші породи качок, а також мускусні качки.
Мускусні качки походять з Південної і Центральної Америки, одержали свою назву через те, що в період розмноження крижні мають різкий мускусний запах.
Цей вид набув поширення через кращі м'ясні якості порівняно з домашніми породами качок. Мускусним качкам характерний чітко виражений статевий диморфізм - самці майже в два рази більші від самок. У виробництві для одержання м'яса і жирної печінки використовують як власне мускусних качок, так і їх гібриди з домашніми качками (мілардів). Період вирощування мускусних качок до 12 тижнів.
1.7.3.ГУСИ
Порід та породних груп гусей в Україні нараховується близько двадцяти. Домашні гуси походять від диких сірих гусей. Розводять гусей, як і качок, в основному для отримання м'яса.
Велика сіра. Порода виведена в Україні схрещуванням роменських і тулузьких гусей. Оперення сіре, а на животі - біле. Жива маса гусок 5,0-5,5 кг, гусаків 6,0-7,0 кг. Несучість 27 яєць, масою 164 г. Гусенята до 80-денного віку досягають маси 3,8-3,9 кг.
Роменська. Місцева українська порода, що виведена в Сумської області. Зверху оперення сіре, тулуб білий. Ознаки продуктивності: жива маса гусок близько 5,0, гусаків 5,5 кг; несучість 29 яєць, масою 160 г.
Холмогорська. Оперення біле або сіре. Голова велика з "шишкою" на лобі, шия довга з великою висячою складкою ("гаманцем") у верхній частині. Жива маса гусей 5,0-5,6 кг. Несучість 20-40 яєць, масою 160-180 г.
Кращими породами в Україні є також оброшинські, горьківські, кубанські та завезенні із-за кордону рейнські, італійські, ландшські породи гусей.
1.7.4.ІНДИКИ
Індики походять від диких предків, що зустрічаються в Мексиці і США.  Що, власне, засвідчує й сама назва - індик. Одомашнено цього неповторного птаха ще до появи тут європейських колонізаторів, і він відразу ж впав їм в око і невдовзі був вивезений на наш континент. Дикі предки сучасних одомашнених індиків, що й дотепер зрідка зустрічаються на своїй первісній батьківщині, звичайно гніздяться просто на землі, влаштовуючи. Самка, як правило, відкладає навесні до 20 яєць, проте іноді виводить потомство й восени. Ясна річ, за продуктивністю до сучасних порід і кросів індиків їх далекі предки навіть наблизитися не можуть. Самки культурних порід, що зазвичай починають нестися в середньому з 8-місячного віку, інтенсивно відкладають яйця п’ять-шість місяців, загалом - нерідко сто і більше штук. Якщо зважити на те, що показник виведення молодняку з яєць цього виду птиці варіює в межах 65-70 відсотків, то неважко підрахувати, що від однієї індички протягом сезону за вирощування молодняку протягом 120 днів цілком можна одержати близько 200 кілограмів м’яса в живій масі. При цьому питома вага їстівних частин тушки цієї птиці сягає нерідко майже 70 відсотків. До того ж продукцію цю можна одержати за досить помірної затрати кормів: 3-4 кілограми - на кілограм приросту. Одне слово, розведення індиків - справа досить-таки вигідна, якщо, звичайно, вести її вміло.
Якщо попередня інформація виявилася для вас переконливою, перше, що спаде вам на думку - яку породу найкраще розводити? Одразу застережемо: рішення це має бути добре обдуманим і всебічно виваженим. З огляду як на місцеві умови, так і власні можливості.
На сьогодні найпоширенішими породами індиків є білі та бронзові широкогруді, північнокавказькі та московські білі й бронзові, деякі інші. Окрім того, населення повсюдно розводить чимало місцевих порід та різновидів індиків. Вибрати, отже, є з чого.
Білих широкогрудих індиків виведено в США. Птахи цієї породи досить життєздатні, швидко ростуть: середня жива маса самців - 14-16 самок - 7-9 кілограмів, несучість - 90-120 яєць. Розрізняють три різновиди цієї породи: важкі, середні й легкі. Різняться вони насамперед за м’ясною продуктивністю. Скажімо, жива маса дорослих самців важких ліній і кросів у середньому становить 22-25 кілограмів, самок - 10-11, середніх - 17-15 та 6-7 і легких - відповідно 8-9 і 4,5-5,5 кілограма. Молодняк важких кросів звичайно забивають у віці 20-25 тижнів, легких - у 8-9 тижнів. У віці 90-100 днів ріст цієї птиці практично припиняється. До речі, на основі породи білих широкогрудих індиків в Інституті птахівництва УААН створено вітчизняний крос - Харківський 56.
Бронзових широкогрудих індиків теж виведено в США. 
Це справжні красені, про яких звичайно мріє кожна сільська господиня. Пір'я у них темно-коричневе з білою облямівкою, груди, шия і спина - з ніжним бронзовим полиском.
Птиця досить велика й життєздатна. Жива маса дорослих самців варіює у межах 18-20 кілограмів, самок - 9-12. Рекордна жива маса самця - 35 кілограмів. Несучість самиць - 60-65 яєць за рік.
За належного утримання й годівлі молодняк досить швидко росте й набирає ваги. Середня маса його у віці до ста днів звичайно перевищує 4 кілограми, а 120 - 6 кілограмів. Оптимальний же вік забою самців до 170, а самок - до 160 днів. Як правило, жива маса самців до цього часу досягає 12-13, а самок - 7-7,5 кілограма. Зауважимо, за досить високої конверсії згодовуваного корму, що дає змогу в умовах домашнього господарства одержати досить дешеве м'ясо.
Щоправда, є у породи й досить істотна як для сільського двору вада: вона не пристосована до пасовищного утримання. Проте цілком компенсує цю ваду завдяки перевагам, про які йшлося вище.
Північнокавказькі бронзові індики добре пристосовані як до утримання в умовах спекотного, так і помірного клімату, оскільки їх одержано за схрещування місцевих бронзових із широкогрудими. У них чорне оперення з бронзовим полиском. Птахи мають трохи видовжене тіло на високих ногах, широкі груди з добре розвиненими м'язами, вони досить продуктивні: середня маса самців досягає 12-14 кілограмів, самок - 6-7 кілограмів. Несучість у них помітно вища, ніж у бронзових широкогрудих: 90-100 яєць за рік. Іноді трапляється й до 150 штук. Запліднюваність їх, як правило, досить висока - 90-95%. Приблизно на такому ж рівні за належного утримання й збереженість молодняку.
Птиця дуже рухлива, весь час у пошуку корму, що, погодьтеся, теж чимало важить для сільського двору.
Північнокавказькі білі індики поєднують у собі досить високі м’ясопродуктивні якості з витривалістю та невибагливістю. Породу одержано за схрещування самців білої широкогрудої породи із самицями північнокавказької бронзової. Самці звичайно досягають живої маси 13-15 кілограмів, самиці - 6-7 за несучості 90-120 яєць. Звичайно молодняк росте дуже швидко: у віці 120 днів жива маса їх становить у середньому 4,5 кілограма.
Московські бронзові індики виведені за схрещування місцевих бронзових широкогрудих з північнокавказькими. Пір'я чорне, з типовим бронзовим полиском. Це птиця з широкими опуклими грудьми й спиною, довгою, ледь вигнутою шиєю, в міру видовженою головою та сильно загнутим донизу дзьобом.
Досить велика. Жива маса дорослих самців досягає 11-13 кілограмів, самиць - 6-7 кілограмів. Птиця досить скоростигла: статева зрілість звичайно настає у віці 8-8,5 місяця, а деякі самиці починають нестися і в сім місяців. Маса молодих самців до цього часу досягає 6 кілограмів, самиць - 4-4,5 кілограма. Несучість - у межах 80-90 яєць із запліднюваністю на рівні 90%. При цьому вивід молодняку звичайно становить 70-80%.
Безсумнівною перевагою породи є її добра пристосованість до пасовищного утримання.
Московських білих індиків виведено шляхом схрещування місцевих білих з білими голландськими та балтсвілськими. За продуктивними показниками вони нічим не поступаються московським бронзовим, проте у них кращі м’ясні якості, а також вища несучість. Досить життєздатні, скоростиглі і пластичні птахи, що добре акліматизуються. Тому звичайно розводять їх повсюди.
Поряд із цим повсюдно в сільських дворах можна побачити й місцевих індиків - результат акліматизації та безсистемного розведення завезених свого часу різних порід. Жива маса цієї птиці звичайно не перевищує 6-7 кілограмів, несучість - 20-30 яєць, як виняток за добрих умов утримання - 50 штук. Проте вони, як правило, чудово пристосовані до місцевого клімату, невибагливі до умов утримання та годівлі і, отже, завдяки цьому користуються прихильністю селян.
В Україні найпоширенішими є такі породи індиків, як бронзова, північнокавказька, московська та ін.
Розведення, годівля і утримання птиці
Основним методом розведення птиці є чистопородне розведення, а на товарних фермах - промислове схрещування, яке дає кроси птиці з підвищеною життєздатністю.
Поняття кроса включає в себе гібрид птиці, який одержують схрещуванням ліній однієї чи різних порід, а також самі вихідні батьківські форми. Залежно від кількості ліній, які використовують для схрещування, розрізняють "дво-", "три-" і "чотирилінійні" кроси птиці. До розмноження відбирають здорову, міцну, спокійну птицю, яка добре поїдає корм.
Півнів і курок спаровують у віці одного року і використовують 3-4 роки, індиків у віці 1-1,5 і використовують 2-3 роки, качок - 1-річному віці і використовують 2-3 роки. Для нормальної заплідненості яєць стадо комплектують з розрахунку 1 півень на 10-12 курок, крижень - на 7-8 качок, гусак - на 3-4 гуски, індик - на 10-12 індичок.
На сучасних птахофабриках молодняк виводять в інкубаторах, що дає змогу уникнути сезонності розмноження птиці, підвищити вихід молодняку тощо. Інкубатори обладнують обігрівачами, системами зволоження і вентиляції повітря, механізмами перевертання яєць. Найчастіше використовуються промислові електричні інкубатори "Універсал" на 45, 50, 55 тис. яєць і "Кавказ" - на 92 тис. яєць.
Яйця, що закладаються в інкубатор, повинні бути свіжими (не більше 2-3 днів), чистими, їх не можна мити чи витирати. Яйця закладають за певним графіком - по кілька лотків кожного дня, з інтервалом 3-4 доби або за один раз.
У камерах інкубатора підтримуються певні умови для виведення молодняку з яєць, який називається режимом інкубації.
Режим інкубації включає регулювання температури, відносної вологості повітря, вентиляцію, періодичне перевертання яєць.
Режими інкубації для різних видів птиці різні: для качок - температура 37,5 °С, тривалість 27 діб; гусей - 39,5 °С, тривалість 30 діб; індиків - 37,5 °С, тривалість 27 діб.
У віці 130-140 днів молодих курочок відбирають для комплектування основного маточного поголів'я. Яйцекладка в курей несучого напрямку продуктивності розпочинається у 150-160-денному віці, а в м'ясних - 170-180-денному.
На птахофабриках дорослих курей годують переважно сухими кормами - повнораціонними комбікормами. Вони можуть бути розсипні або гранульовані, їх збагачують вітамінами, мікроелементами, а також додають антибіотики. Використання комбікормів полегшує процес і покращує якість годівлі, кількість корму точніше нормується тощо. Приблизно добова норма комбікорму для курки-несучки становить близько 100 г, індички - 260, індика - 500, качки 240 г. Також необхідно в годівницях постійно тримати подрібнений до 2-4 мм гравій або пісок і воду.
У деяких господарствах з метою використання дешевих кормів власного виробництва в раціон птахів, крім комбікормів, вводять ціле, подрібнене чи проросле зерно злакових й зернобобових культур, м'ясо-кісткове, рибне і трав'яне борошно, пшеничні висівки, макуху, збиране молоко, зелень, коренебульбоплоди та інші корми, які дають у вигляді вологих мішанок.
У господарствах сільськогосподарську птицю утримують на підлозі і в клітках.
Утримання на підлозі передбачає розміщення птиці в одноповерхових пташниках на підстилці з торфу, соломи, тирси тощо. На 1 м2 розміщують 4-5 курок, обладнують місця для яйцекладки (одне на 6 курок), встановлюють насісти у вигляді похилих драбин.
Утримуючи птицю в клітках, її розміщують у кліткових батареях, які розставляють переважно багатоярусно, що дає змогу значно скоротити площі для утримання. Процеси годівлі, напування, збору яєць, видалення посліду, регулювання умов довкілля (температура, освітлення, вентиляція) в таких пташниках автоматизуються.
Індиків, качок і гусей утримують переважно на підлозі. Приміщення ділять на секції з певною кількістю особин: для качок по 25-30, гусей - 100-150 голів тощо. Біля таких приміщень влаштовують площадки для вигулу. Слід відмітити, що в літній період гусей цілодобово утримують на пасовищах.
11.ХАРАКТЕРИСТИКА М’ЯСА ЗАБІЙНИХ ТВАРИН
М'ясо великої рогатої худоби, свиней і овець складає м майже 80% всього його промислового виробництва в країні, зокрема яловичина і телятина — приблизно 45%, свинина — близько 30, м'ясо дрібної рогатої худоби (в основному баранина) — 3, м’ясо кролів – 1, м'ясо птиці — 15, інше -6%.
М'ясна продуктивність худоби визначається кількістю і якістю отримуваного з неї м'яса і інших продуктів забою. Вона характеризується живою і забійною масою тварини, його забійним виходом. Жива маса — це чиста маса тварини за мінусом знижки 3% на вміст шлунково-кишкового тракту (для тільних тварин знижка 10%). Забійна маса — це маса парної туші після її обробки. Живу і забійну масу виражають в кілограмах. Забійний вихід — це відношення забійної маси до живої маси худоби, виражене у відсотках. Велика рогата худоба має найбільшу живу і забійну масу, свині дають максимальний забійний вихід. Серед кожного виду худоби найбільший вихід м'яса мають молоді і вгодовані тварини, а також самці.
Якість м'яса визначається, його морфологічним і хімічним складом, харчовою цінністю, органолептичними і технологічними властивостями (див. відповідні розділи підручника).
М'ясна продуктивність худоби залежить від виду, породи, статі,   віку,   вгодованості   і  умов  утримання   тварини.
У СРСР худобу, призначену для забою, підрозділяють по наступних ознаках: велика рогата худоба — за віком,  статі і вгодованості; овець — по вгодованості; свиней — за віком, статі, живій масі, виду відкорму і вгодоаваності. По цих же ознаках розрізняють м'ясо в промисловості і торгівлі.
Велика рогата худоба за віком і статі підрозділяють на чотири групи: I — воли (кастровані самці) і корови; II — бики (бугаї — некастровані самці); III — молодняк (тварини старші за 3 міс, але не старше за 3 роки) — телиці, нетелі, бички і кастрати; IV — телята у віці від 14 днів до 3 міс. незалежно від статі.  По ступеню вгодованості волів, корів і молодняк підрозділяють на три категорії — вищу, середню нижче середньої; биків і телят на дві категорії— I і II.
Вівець по вгодованості підрозділяють на три категорії — вищу, середню і нижче середньої.
Ступінь вгодованості тварини визначається розвитком м'язової тканини і підшкірних жирових відкладень, що встановлюють по екстер'єру (зовнішнім контурам) тулубу і промацуванні підшкірного жиру і м'язової тканини. У зв'язку з відсутністю простих і надійних об'єктивних способів визначення прижиттєвої вгодованості тварин і виходів м'яса приймання худоби нині здійснюється по масі і якості (вгодованості) м'яса, отриманого після переробки худоби.
Основними показниками вгодованості волів, корів, молодняка великої рогатої худоби є наступні.
Вища вгодованість — округлі форми тулуба; добре розвинена мускулатура; остисті відростки спинних і поперекових хребців не виступають; відкладення підшкірного жиру добре промацуються у підстави хвоста, на сідничних горбах, маклаках і двох останніх ребрах, а у вівець — на поясниці.
Середня угодованість — трохи незграбні форми тулуба; задовільно розвинена мускулатура; остисті відростки спинних і поперекових хребців злегка виступають; відкладення підшкірного жиру промацуються у підстави хвоста і на сідничних горбах, а у овець — помірні відкладення жиру на поясниці.
Вгодованість нижче середньо — незграбні форми тулуба; незадовільно розвинена мускулатура; остисті відростки спинних і поперекових хребців помітно виступають; відкладення підшкірного жиру можуть не промацуватися.
Бики (бугаї) I категорії вгодованості мають приблизно такі ж показники, як і воли вищої вгодованості, а II категорії — як воли середньої вгодованості
Телята I категорії вгодованості— це телята-молочники (випоєні молоком)  живою масою не менше 30 кг із задовільно розвиненою мускулатурою; остисті відростки спинних і поперекових хребців злегка промацуються.
Телята II категорії вгодованості — це телята-молочники, що отримували крім молока ще й підгодівлю, а також що мають незадовільно розвинену мускулатуру; остисті відростки спинних і поперекових хребців злегка виступають.
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 6 7 Следующая страница


Товарознавча характеристика забійних тварин

Скачать курсовую работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=15206&часть=6



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com