Реферат на тему "Золота доба Римської імперії"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Диплом на тему Золота доба Римської імперії

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Диплом *
Размер: 69.58 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): ирина
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 Следующая страница

добавить материал

В останні два століття імперії римський одяг зазнав впливу від сильних варварів Чоловіка, особливо воїни, сталі носити штани.
Сьогодні, говорячи про італійську їжу, ми відразу згадуємо макарони. Але в стародавності їх і в спомині не було. Основною їжею римлян були хліб, маслини, маслинове масло, сир, овочі. Споживання м'яса й риби залежало від кількості грошей у гаманці. Багаті могли їсти їх постійно, а бідні - тільки по святах.
Римські звані обіди - бенкети - були неодмінною частиною життя знатних і багатих людей. На них затрачалися величезні засоби. Подавалася величезна кількість блюд. Замилування гостей викликали блюда незвичайні й дорогі, привезені з далеких країн фрукти.
Улюбленим місцем відпочинку й розваг римлян були суспільні лазні - терми. Це були величезні, розкішно оброблені будинки з басейнами, залами для ігор і бесід, садами, бібліотеками. Римляни нерідко проводили тут цілі дні. Вони милися, спілкувалися із друзями. У термах обговорювалися й важливі суспільні справи, укладалися угоди. [2]
Імператори будували лазні для римського народу. На початку 4 століття в Римі було дванадцять імператорських лазень і безліч бань, що належали приватним особам. Приватні лазні були, звичайно, незрівнянно скромніше імператорських.
Про розміри імператорських терм свідчить хоча б те, що терми імператора  Диоклетиана виглядають грандіозним спорудженням навіть поруч із сучасним вокзалом в Римі - великим сучасним транспортним вузлом. У термах імператора Каракалли могло одночасно вільно перебувати більше півтори тисяч чоловік.
У римській школі могли вчитися всі, що мали можливість заплатити за навчання. Більшість громадян посилало своїх дітей у школи. Існувала безліч приватних шкіл, але із часів імператора Веспасіана держава усе більше брала на себе турботу про утворення, даючи гроші на зміст шкіл і оплату вчителів.
Школи для небагатого люду звичайно розміщалися при якій-небудь крамниці, майстерній художника або ремісника. Лише завіса відокремлювала школу від основного приміщення. Діти сиділи на підлозі, а вчитель - на стільці. Перед ним був невеликий поставець (кафедра). Обстановка в школі панувала невимушена, хоча застосовувалися й тілесні покарання. За провину або невивчений урок учня могли висікти різками. Учні, як правило, хором повторювали слова вчителя. Діти із заможних родин могли навчатися будинку. Для цього до них запрошували педагогів-наставників. Часто вчителями були греки.
Утворення батьки прагнули дати не тільки хлопчикам, але й дівчинкам. Ті, хто хотів досягти висот у науках, могли продовжити навчання у вищих школах, таких, наприклад, як Афінськ або Олександрійська, де викладали видатні філософи й учені. У початковій школі дітей учили читати, писати й уважати. На більше високому щаблі навчання вивчалися граматика, діалектика - мистецтво правильно мислити й міркувати, риторика - ораторське мистецтво, потім математичні науки, куди входили арифметика, геометрія, астрономія й музика. На заняттях по музиці вивчали теорію світової гармонії, а не мистецтво гри на різних інструментах.
До нас дійшов підручник, написаний в останнє століття Римської імперії. У ньому докладно викладені предмети, що вивчалися в римській школі.
Утворення в Древньому Римі цінувалося. Воно давало можливість парубкові зробити суспільну кар'єру, домогтися кращого положення в суспільстві. [2]

3.                Римська імперія у час «Золотої доби».
                        Рим – столиця імперії.
Рим - столиця імперії. Розширювалися границі імперії, поступово в неї включалися нові й нові народи. В 212 році всім жителям імперії по едикті імператора Каракалли було даровано римське громадянство. Центром багатомовної держави був Рим. Його називали "Вічне місто" або просто "Місто".[3]
Рим був величезним містом із просторими площами, чудовими храмами й суспільними будинками в центрі й з вузькими, брудними вулицями на окраїнах. При Антонинах населення міста наближалося до мільйона.
Були розширені й заново прикрашені форуми - чотирикутні площі в центрі Рима. Тут кипіло суспільне й культурне життя. У центрі Рима був споруджений просторий форум Траяна, із двох сторін оточений величними будинками. У центрі його височіла колона Траяна.
У Римі зводилися тріумфальні арки, храми. Чудовий храм Венери й Роми, богині Рима, піднімався між Палатином і Капитолієм.
Римляни, як правило, будували міські будинки із цегли, облицьовуючи їх для краси мармуром. Вони винайшли бетон - будівельний розчин із глини, піску, каменів. Не випадково до нашого часу дійшло стільки прекрасно збережених залишків римських споруджень.
Дороги, як кровоносні посудини, зв'язували серце імперії - Рим - з її самими віддаленими куточками. Кожне місто в імперії вважав за необхідне мати свій форум, амфітеатр, школу, бути схожим на освічений Рим.
Дотепер у центрі Рима піднімається Пантеон. Ще із часу Августа в Римі виникло багато архітектурних споруджень, що перевершують розмірами й пишнотою обробки храми й театри греків. Але вперше при Антонинах з'явилися будівлі, принципово нові по архітектурному задумі й виконанню. Одна з них - Пантеон - храм всіх богів. Пантеон - це масивний будинок, у підставі, що має форму кола, накрите куполом. [3]
                        Кращій римський імператор «Золотої доби».
"Золотим століттям" імперії називають час правління династії Антонинів ( 96-192 року). "Наступили роки рідкого щастя, коли кожний міг думати, що хоче, і говорити, що думає" - так писав історик Тацит.
Відповідно до сталого в Римі порядку спадкування вищої влади, що передує імператор усиновляв свого спадкоємця. Коли імператор-усиновитель умирав, на трон вступав усиновлений. Так, імператором Рима в 98 році став полководець Марко Ульпий Траян. Народившись в Іспанії в родині знатних римських колоністів, він пройшов шлях від простого офіцера до командуючого римськими легіонами в Німеччині.
Траян якось сказав: "Я хочу бути таким імператором, якого сам собі бажав, якби був підданим". Він прославився своєю справедливістю й строго стежив за виконанням законів. Піклуючись про бідних, імператор створив фонд для надання допомоги незаможним. З нього під невеликі відсотки видавалися гроші селянам для ведення господарства. Кожного сенатора Траян зобов'язав вкладати третину своїх багатств у розвиток господарства на італійських землях. Італія перестала залежати від поставок хліба з Єгипту й сама забезпечувала їжу своїх жителів.
При Траяне життя в Римі й провінціях стала спокійніше і багатше. Люди знову знайшли почуття власного достоїнства. Римський сенат привласнив Траяну титул "найкращий", з яким раніше зверталися тільки до Юпітера.
Траян переміг давнього ворога Рима Парфію. Його війська, пройшовши Месопотамію. вийшли до Індійського океану.
Під початком Траяна римляни у двох війнах здобули перемогу над даками. Даки - народ, родинний скіфам. Їхня країна розташовувалася між ріками Дунаєм і Дністром і Карпатськими горами, займаючи територію сучасної Румунії. Даки були мужнім народом. Вони довго й завзято пручалися римському завоюванню. Їхній вождь Децебал був гідним супротивником Траяна.
Ми знаємо подробиці про хід дакийських воєн не тільки з письмових джерел. Їхній опис у деталях відбито на колоні Траяна, спорудженої в Римі. На ній невідомий скульптор зобразив всю військову кампанію - від висадження римлян на березі Дунаю до їхньої остаточної перемоги. Траян представлений серед своїх воїнів 60 разів в епізодах маршу, форсування рік, військової ради, жертвоприносини, переговорів з ворогами, нагородження воїнів, що вирізнилися, прийняття капітуляції даков.
Найбільш трагічний період війни для даков - узяття їхньої столиці. Зазнаючи поразки, вожді даков підпалили свою столицю, а самі прийняли отруту.
Після дакийських воєн Рим затвердився на берегах Дунаю. Тут була заснована провінція Дакія. Римляни створили укріплену границю з військовими поселеннями, сторожовими вежами, валами й ровами.
Військова слава Траяна збереглася в пам'яті нащадків - не тільки римлян, але й інших народів.
Великий грецький філософ Платон уважав, що "держави процвітали б, якби філософи були володарями або володарі були філософами". У багатовіковій історії Рима був імператор-філософ. Кликали його Марко Аврелій.
Марко Аврелій залишив твори філософського характеру, у яких затверджував, що людський розум має божественне походження, що всі люди рівні. Кожна людина повинен випливати високим моральним принципам, мужньо переносити всі випробування. любити ближніх, не робити зла. Марко Аврелій звертався до римлянам не як до підданим, але як до вільних співгромадян.
Під час правління Марка Аврелія на придунайські провінції напали варвари. Варварами римляни називали народи, які не говорили на латинській або грецькій мовах і перебували на більше низькому щаблі розвитку, чим самі римляни. Римляни відносили до варварів галлів і германців, що розселилися на території Північної й Центральної Європи.
                         
                        Римська імперія при Адріані та Антоніні Пії.
Що відбувалося в покоях Траяна у Селинунте в Киликії в його смертну годину, точно встановити не можна. 9 серпня 117 р. н.е. у сірійській Антіохії було оголошено про всиновлення Адріана, тобто на другий день після смерті Траяна, яка наступила 8 серпня. Можна тільки сказати, що ті, що зібралися навколо вмираючі люди, а саме його дружина Гребля, теща Адріана Матидія й префект гвардії Аттиан уміло й рішуче забезпечили спадкування Адріана. Доказів на користь усиновлення ні, як і немає доказів противного. Але якийсь сумнів залишається, тому що єдиний, не пов'язаний з Адріаном свідок останньої години Траяна, його камердинер, раптово зник через три дні після смерті свого хазяїна. Підозра падає насамперед на префекта гвардії Аттиана, тому що він потім вирізнився як фахівець із усунення потенційних супротивників. [3]
Новий принц Публій Элій Адріан народився в 76 р. н.е. Як і Траян, він походив з родини, що жила в старій римській провінції Італіка недалеко від Севільї. Коли йому було десять років, він втратив батька. Опікунство прийняв на себе Траян і вже згаданий Ацилій Аттиан. Траян взяв хлопчика в Рим, де той виховувався й повною мірою сприйняв всі області грецької культури й перетворився в сьогодення грекиня. Для значення грецького культурного впливу в доміціанівськім Римі навряд чи можна знайти більше наочний приклад, чим вплив усього грецького на молодого, розумного й чутливого римлянина з Іспанії. Приблизно з 95 р. н.е. Адріан був трибуном різних легіонів у Мезії й Верхньої Німеччини. Незважаючи на заступництво, Траян ніколи не випробовував симпатії до свого підопічного. Між ними зберігалися натягнуті відносини, і треба було рішуче втручання Греблі, щоб Траян дав згоду на шлюб Адріана с Сабіною, внучкою сестри Траяна Марциани.
Однак для вкрай честолюбного парубка не всі шляхи були гладкими. В 101 р. н.е., будучи квестором, він викликав загальні веселощі в римському сенаті своєю недоглянутою табірною латинню. Під час Першої Дакської війни перебував у таборі Траяна. Як ведучий протоколи сенату, він ознайомився з таємницями й реаліями сенаторської політики Траяна, у якого був довіреним референтом. Під час Другий Дакської війни Адріан успішно командував легіоном, що коштує в Бонні, Першим легіоном Мінерви. Після цього, як уже було сказано, він був намісником провінції Нижня Паннонія, його завданням була боротьба із племенами, що живуть у долині Тиси. Рік по тому, в 108 р. н.е. він, нарешті, одержав своє перше консульство.
У наступний час кілька разів робив начерки мов Траяна до Сенату. Він став не тільки членом численних жрецьких колегій, але і єдиною римською часткою особою того часу, що став архонтом в Афінах. В 113 р. н.е. він разом із Траяном відправився на парфянську війну, а з 117 р. н.е. як намісник Сирії забезпечував охорону військ, що вертаються, і військової бази наступаючої армії. Життя Адріана за 41 рік до його приходу до влади коротенько викладена в Афінському написі. Завдяки своєму військовому досвіду, зрілості й спорідненню із Траяном, він був, звичайно, одним із самих підходящих кандидатів на спадкування, але не був єдиним. Незважаючи на протекцію, Траян міг припускати, що Адріан не буде діяти в його дусі. Можливо, у цьому й полягає мотив буквально в останню годину оголошеного або взагалі не оголошеного всиновлення.
Уже незабаром з'ясувалося, що почався новий курс, що здійснювався з великою рішучістю. Правда, спочатку Адріан дотримував всіх формальностей. У своєму звертанні до сенату він попросив його з належним розумінням поставитися до того, що військо передчасно проголосило його правителем і пояснив це тим, що держава не могла залишатися без принца. Щоб зробити факт, що звершились, легкотравним для сенаторів, були відновлені сенаторські привілеї, насамперед станова юрисдикція. Подвоєний грошовий подарунок зміцнив зв'язок з армією. Подібно тріумфу Германіка в 17 р. н.е., що ознаменував закінчення настання в північно-західній Німеччині, був відсвяткований тріумф покійного Траяна над парфянами.   Місце покійного правителя займало його зображення. З усіма почестями пройшло й поховання Траяна, коли його порох у золотій урні був похований у цоколі колони Траяна.
Але набагато важливіше цих останніх почестей були рішення конкретних політичних і військових питань. Тліюче повстання на Близькому Сході й безперечна катастрофа римського панування в знову зайнятих провінціях змушували Адріана до невідкладних дій. І тут фактично не могло бути й мови про наступність або продовження політики Траяна. Месопотамія була здана, останні римські гарнізони відкликані, парфянський цар задовольнився царством Едесса в Північній Месопотамії. Навіть Вірменія зажадала суверенітету замість колишнього статусу держави. Провінція Вірменія знову звалилася. Рішення Адріана відповідали тверезій оцінці римських сил і положення на Сході, а також реалістичному зважуванню можливостей і положення імперії взагалі. Він ураховував не тільки утому війська й небезпечне руйнування тилу проти парфян через повстання, але й повне виснаження потенціалу й резервів.
Висновки, які зробив Адріан із цієї очевидної кризи, були такими далеко йдуть, що він навіть подумував про відмову від Дакії. Наслідку цих рішень і поспіх, з якої вони були здійснені, неминуче повинні були привести до внутрішніх конфліктів, тому що прихильники наступальної й експансіоністської політики Траяна, воєначальники й друзі покійного принца, які керували настанням, тепер розчарувалися й озлобилися, для них Адріан був зрадником політики Траяна. Тепер вони втратили свої компетенції й вплив, зокрема, небезпечний Лузій Квієт. Тут крився зародок так званої змови чотирьох консулярів.
Втім, ці воєначальники Траяна правильно оцінювали масштаб переломного моменту, як би новий принц не демонстрував свою відданість названому батькові й своєму зв'язку з армією. Тому що ці люди знали Адріана вже багато років і досить часто дратувалися від цієї суперечливої особистості, від людини, що, незважаючи на свій військовий досвід, завжди залишався інтелектуальним чужинцем серед верхівки військового керівництва Траяна. Військово-політична зміна курсу саме тут, як ніколи раніше в історії принципату, обумовлювалася надзвичайними особливостями особистості нового принца Адріана.
Адріан був суперечливою особистістю, високоосвіченим, чутливим, вічно неспокійним, постійно шукаючих нових вражень людиною. Він здається незрівнянно більше живим, але також і більше вразливою й нервозною людиною, чим Траян. Свою любов до всього грецького ніколи не приховував; навіть зовні разюче відрізнявся своєю бородою філософа від гладко виголеної особи воїна Траяна. Реставраторські й романтичні тенденції свого часу він сприймав так само беззастережно, як і архаїчні тенденції й вигадливі форми зображення у звичайному римському еклектизмі. Принц, що написав загублену сьогодні автобіографію, писав присвячені до випадку вірші, від яких залишилося всього лише кілька строф, мав сугубо особистий, орієнтований на древню латинську писемність літературний смак. Однак поряд з різнобічними духовними інтересами він не забував про твердість воєначальника, а також мисливця, що прославив себе тим, що в лівійській пустелі вбив лева. По античних поняттях, було нечувано, щоб щепі піднімався на гори, як він це зробив, піднявшись на гору Казія в Сирії й на Етну на Сицилії, щоб звідти любуватися заходом сонця. Тертулліан бачив у ньому «дослідника всіх визначних пам'яток»; навіть вразливі душі нового часу почували його привабливість, патетичний історик античності Вільгельм Вебер і чуйна французька письменниця Маргарит Юрсенар.
Предыдущая страница 1 2 3 4 5 Следующая страница


Золота доба Римської імперії

Скачать дипломную работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=15412&часть=4



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com