Реферат на тему "Золота доба Римської імперії"




Реферат на тему

текст обсуждение файлы править категориядобавить материалпродать работу




Диплом на тему Золота доба Римської імперії

скачать

Найти другие подобные рефераты.

Диплом *
Размер: 69.58 кб.
Язык: украинский
Разместил (а): ирина
Предыдущая страница 1 2 3 4 5

добавить материал

Політично Адріан свідомо проводив корінну перебудову свого принципату. Він не тільки імпульсивно реагував на непередбачені катастрофи, але й зважився на когерентну нову політику, що була розрахована на довгий строк і дійсно визначила на десятиліття розвиток Римської імперії. Нехай навіть деякі риси Адріана здаються дивними, а його поводження характерним для страждаючою мономанією, у нього на відміну від Нерона була реалістична й прогресивна загальна концепція, альтернативи якої не було. [3]
Адріан намагався захистити зброєю Римську імперію не тільки ззовні, і не тільки на границях, але йому було насамперед важливо розгорнути внутрішні сили імперії. При цьому він свято вірив у рівноправність і справжнє партнерство латинських і грецьких частин імперії. Він був переконаний, що розвиток всіх цивілізацій імперії збільшить внутрішні сили й уможливить захист її інтересів. Причому, цей принц був правителем, що невтомно підвищував ударну силу військ і тримав їх у постійній боєздатності й при цьому був у першу чергу стійким поборником миру.
Як і його попередник, Адріан не квапився з поверненням у Рим. Правда, в 117 р. н.е. він виїхав із Сирії й відправився на Нижній Дунай. При переговорах з роксоланським царем Адріан підтвердив більше ранній договір про субсидії й цим домігся розрядки обстановки. Проти сарматських племен долини Тиси він призначив Турбона, якому одночасно було доручене намісництво над Дакієй і обома Панноніями. Із цих двох флангових позицій Турбон швидко домігся успіху. В 119 р. н.е. колишня провінція Дакія була розділена на дві провінції: Верхня Дакія на північному сході й Нижня Дакія на південно-заході.
У той час, коли Адріан перебував на Дунаї, у Римі утворилася «змова чотирьох консулярів». Приблизно, опозиційна група хотіла підготувати замах на Адріана. Префект гвардії Аттиан відреагував блискавично. Майже в те саме час у різних містах Італії були страчені чотири консуляра й колишні «маршали» Траяна: Лузій Квиет, командир кіннот Корнелій Пальма, що завоював Аравію, Публий Цельс і Авидій Нигрин. Зараз не можна встановити, як далеко в дійсності зайшла змова партії війни. Однак точно відомо, що ці чотири чоловіки становили ядро фронди проти Адріана. Хоча страта Аттиана була юридично правомірною — консулярі приготовлю валися до смерті тільки сенатом, — у Римі нарікали, що принц не протидіяв страти. Тому Адріану після прибуття в Рим нічого не залишалося, крім як дезавуювати свого префекта. Він був звільнений від посади й замінений Турбоном, крім того, застосували всі засоби, щоб умилостивити маси: звільнення від боргів анулювало претензії державної скарбниці за останні 15 років на суму в 900 мільйонів сестерціїв. Розкішні гладіаторські ігри й пожертвування усунули останні упередження проти принцепса серед населення.
Але Адріан не хотів довго залишатися в Римі. Уже в 121 р. н, е. він почав перше з тих більших подорожей, які були настільки типові для нього і його правління.
З 21 року правління він провів у Римі й Італії всього біля дев'яти з половиною років. Ці подорожі не тільки відповідали особистим інтересам жагучого туриста, що поспішав від однієї визначної пам'ятки до інший, але й служили військовим і адміністративним цілям, інспекції військ і зміцнень, контролю за органами адміністрації й турботі про судочинство. Збережена «Маневрена критика» з Ламбезиса, що прославляє Адріана, але одночасно й критикує хід навчань під час його інспекції III легіону Августа в 128 р. н.е., свідчить про компетенцію, з якої принц здійснював свої функції. Він відзначив швидкість і якість будівлі зміцнень, похвалив боєздатність піхоти, а безглуздий і ризикований маневр кавалерії, навпаки, не схвалив. Командирові легіону Катуллину було виражено повне визнання принц, префект Корнеліан одержав скромну, а весь легіон вищу похвалу. В основних рисах подорожі Адріана відомі, і очевидно, що основні цілі цих подорожей намічались заздалегідь, а частковості підганялися до обставин. Перша подорож тривала з 121 по 125 р. н.е. Воно вело спочатку на північ і північний захід імперії, тобто в ті райони, які Адріан ще особисто не знав. Після Галлії й Британії принц відвідав в 122 р. н.е. Іспанію, потім з Мавританії відправився на Схід. По морю він переправився в Малу Азію, що перетнув до самого Євфрату. Там він зустрівся з парфянським царем, якому повернули назад дочку, узяту в полон у Ктесифоне. Було досягнуте розуміння з Хосроєм і закріплення status quo, не в останню чергу тому, що положення Хосроя у власній країні залишалося хибким. В 129 р. н.е. у Парфії узяв гору старий суперник Хосроя Вологезес. По дорозі назад Адріан відвідав весь Балканський півострів і знову Нижній Дунай, звідти він посадив на престол нового царя Боспорського царства й, нарешті, через Паннонію, Далмацію й Сицилію повернувся в Рим.
В 128 р. н.е. з Африки почалася друга велика подорож Адріана. Звідти Адріан знову повернувся в Рим для оголошення постійного преторського едикту, систематичної кодифікації преторського права. Потім він відправився в Афіни, через південну Малу Азію знову на Близький Схід і в Єгипет. Там колись умер його улюблений Антиній. Через Афіни принц повернувся в Рим тільки в 133 р. н.е. Із цими систематичними більшими подорожами не зв'язане безпосередньо його перебування в Палестині в 135 р. н.е., що однак зв'язувалося з повстанням Бар-Кохби.
Подорожі по імперії і їхнє пропагандистсько-ідеологічне відбиття на монетах і написах чітко показують самосвідомість нового принца. Там мова йде не про створення інфраструктури для більших настань, як при Траяне, але про будівництво храмів, про відновлення таких святих місць, як Кирени, про будівництво акведуків, мостів і доріг. Все це конкретно виражало турботу принца про всю імперію. Адріан після важких потрясінь 115—117 р. н.е. хотів здаватися «восстановителем земної кулі» і його «збагачувачем». Він вирішив покласти початок золотому століттю; стара переможна символіка відійшло на задній план, ліквідували персоніфікацію скорених Траяном територій на Сході. Вся енергія була спрямована на мир, справедливість, рівність і м'якосердя.
Тепер у великій серії монет імперія з'являлася не однорідної й нівельованої, а у всьому своєму різноманітті. Замість богів римського пантеону й демонстрації сили на римських монетах з'явилися провінції у всій їхній своєрідності. Замість слонів, левів провінції Африка з'явився Єгипет із плодами й тріскачкою Изиди. Германія була представлена щитом зі списом, Дакія прапором і кривим мечем, Мавританія управляла конем. На всіх прославлялися прихід принца, війська окремих провінцій і правитель як восстановитель окремих районів.
У жодній іншій області внутрішньополітична діяльність Адріана не простежується сьогодні так чітко, як у судочинстві. Найважливішою мірою був уже згаданий постійний преторський едикт в 128 р. н.е., що поклав кінець старої преторський юрисдикції. Якщо римські претори в часи Республіки при вступі на посаду викладали основні положення своєї юрисдикції й могли неї змінювати або доповнювати, то Адріан уважав таку застиглу й багатошарову форму що зжила й доручив провідному юристові свого часу Сальвію Ульпіану скласти систематизований і уніфікований постійний преторський едикт.
Паралельно із цим рада принца одержав інституційне оформлення й був наділений новими функціями. Ця невелика, спочатку юридична, колегія радників принца складалася, як і раніше, із призначених принцом і формально затверджених сенатом членів із сенаторського й всаднического стану. Тепер він став визнаним органом і був компетентний вносити основні зміни в діюче право.
Якщо навіть окремі міри в цій області були сприятливими для сенату і юридично зобов'язували виконувати його рішення, то в цілому не можна не визнати, що реформи Адріана у юстиції й адміністрації проводилися за його рахунок. Це також ставиться до нововведення, по якому надалі правосуддя в Римі й у ста милях навколо столиці здійснював призначений принцом міський префект, а також до створення в Італії нової юридичної середньої інстанції в особі чотирьох суддів. Але навіть ці консулярі призначалися самим принцом. [3]
Якщо старі компетенції сенату й були скасовані або урізані, замість них з'явилася не монархова сваволя, а велика юрисдикція, що відрізняється об'єктивністю, гуманністю й діловитістю. Ця діяльність пішла на користь обділеним дотепер групам і нижчим шарам римського суспільства. Наприклад, було значно поліпшене правове положення жінок, розширене їхнє право управляти власним майном і спадщиною. Римську дівчину більше не можна було видавати заміж без її згоди. Інші нововведення стосувалися прав рабів, про що, як і про інші нововведення, буде сказано пізніше. Для Адріана характерно, що його юрисдикція й адміністративні рішення поширювалися й на провінції, і він займався ними навіть у подорожах. У відомому епізоді «Адріан і вдова», що у більше пізніх переказах часто варіюється, розповідається про таку діяльність: «Один раз, коли одна вдова хотіла передати Адріану прохання, принц, кудись поспішаючи, хотів пройти мимо, сказавши, що в нього немає часу. Тоді вдова нібито відповідала: "Якщо ти не маєш часу, ти не повинен бути принцом"». Після цього Адріан прийняв її прохання.
Від реорганізації Адріана виграли насамперед представники всаднического стану, тоді як сенатори й вільноотпущенники втратили свій вплив. Тепер всі шість центральних постів в адміністрації принца, які раніше надавалися вільноотпущенникам, займали вершники. Вершниками були обоє префекта гвардії, з яких один обов'язково повинен був бути юристом. Всадническа чиновницька кар'єра, про яку нас повідомляють напису, стала тепер найвищою мірою різноманітної. Для професійних солдатів теж відкривалася нова військова кар'єра, що на останній стадії могла привести до високого положення у всадническому стані. Той, хто послужив 20 років у легіонах, з них 10 років центуріоном і при цьому смог дослужитися до командира 1-й центурії 1-й когорти, у майбутньому мав можливість почати всадническу прокураторську кар'єру, при цьому на високих постах з мінімальним жалуванням в 100 000 сестерціїв у рік. Раніше існувала норма постійного чергування військової й цивільної кар'єр, і для заняття всіх цивільних чиновницьких посад була потрібна довга офіцерська служба. Тому що офіцерського корпуса вже давно не вистачало, цю норму скасували, і можна було робити чисто цивільну кар'єру, що, щоправда, дозволяло займати посади тільки середнього рангу. Завдяки цьому повністю зникли реліктові форми адміністрації принципату. Замість них з'явилася широка службова ієрархія, усередині якої панував принцип професійної придатності. Старі станові права, щоправда, були збережені, однак станової монополії більше не існувало. Перехід від всаднической до сенаторської кар'єри був значно полегшений. Типовими для епохи Адриана є й два інших фактори: перший складається в тісному зв'язку між юристами й принципатом, а другий — у помітних привілеях ведучому в культурних відносинах шарую. Філософи, ритори, учителі й лікарі були звільнені Адріаном від всіх державних повинностей і навіть від військової служби. У провінціях він сприяв створенню міського самоврядування, тому що міські ради були несучими опорами величезного союзу міст і провідниками всіх культурних зусиль правителя. Надання права чеканити монету, особливо містам грецького Сходу, дозвіл мати власну міську конституцію були державно-правовими проявами основного курсу всієї адміністрації. Але фінансове й податкове керування строго контролювалися самим Адріаном. Стягнення податків придбало нові форми. Нововведенням Адріана у цій області було створення системи державних фахівців з податкового й фінансового права, які дотримували інтересів державної скарбниці. Хоча подорожі Адріана, у які його супроводжував штаб фахівців з будівництва, стимулювали будівельну діяльність у всій імперії, найбільший імпульс одержали Рим і Афіни. У Римі насамперед потрібно назвати Пантеон, що спочатку побудував Агрипп, потім він кілька разів руйнувався при пожежах. Це кругле спорудження висотою в 43 м мало портик з коринфських колон і було багато оброблене мармуром. Характерної для духовного миру й естетики Адріана є його вілла в Тиволи. Цей комплекс займає площу 1,5 кв. км і включає сади, тераси, перистилі, вигадливе спорудження Пьяцца-Оро, водний басейн і великий парк. Очевидно, щепі втілив тут у життя у всьому різноманітті архітектурні й художні спогади своїх подорожей, глибоке враження на сучасного глядача робить його монументальний мавзолей. У другому центрі, Афінах, ціла частина міста пов'язана з ім'ям Адріана, тому що ворота відокремлюють місто Тезея від міста Адріана. При будівництві Олимпійона в подножья Акрополя й бібліотеки використані містобудівні нововведення. Інші імпульси були пов'язані з релігією. Крім міського культу Рима, що був закріплений в 121 р. н.е. будівництвом у Римі подвійного храму Ромі й Венері, і крім щорічних ігор у їхню честь, для Адріана характерним було звертання до грецьких релігійних подань. Якщо в Адріана взагалі була релігійна й духовна батьківщина, то нею була Греція. Він був присвячений у таємницю Елевксинських містерій, сприяв закінченню будівництва великого храму Зевса в Илиссоне й перетворенню його у святилище Зевса всіх еллінів. При цьому тісно стикалися політичні й релігійні мотиви, тому що посилення колективної свідомості греків було для Адріана політичною метою. Цієї мети служило відродження олімпійської ідеї, а також створений в 125 р. н.е. Панэллинський союз зі своїми власними іграми. Все це, як і відновлення й догляд за могилами знаменитих греків, природно, не було позбавлено архаїчних і романтичних рис, але воно було щирим. З іншого боку, потрібно враховувати те, що Адріан і для своєї політики користувався думками стоїків, як, наприклад, ідея про космополисе, об'єднанні всіх цивілізованих людей в одна держава. Крім стереотипних старих найменувань у написах на грецькому Сході, він іменується рятівником і благодійником і дуже часто Олімпійським і Панэллинським. Взагалі він був набагато ближче, чим Траян, до елліністичних подань про божественному й людському, однак на Заході ніколи не переходив чортові між людиною й богом. Крім цих звичайних грецьких форм, у релігійному змісті на Адріана зробило вплив глибоке особисте переживання — події, пов'язані з Антиніємо. Цей улюблений хлопчик принца потонув у Нилі в 130 р. н.е. Подробиці його смерті невідомі, і є припущення, чи не було це свого роду самопожертвою. У всякому разі, Антиній був відразу обожнений. Його культ на Сході був так швидко розповсюджений насамперед тому, що образ цього хлопчика відповідав елліністичним поданням і почуттям. В Афінах і Елевксині він став заступником юнаків. У його честь улаштовувалися навіть ігри. Новий бог з'явився на монетах і написах багатьох міст, навіть у Томах на Чорному морі. Недалеко від місця його смерті було засноване грецьке місто Антиноополь, населення якого навмисно не було відділено від єгиптян. Багато зображень на монетах і портрети зберегли риси нового бога, що цвіте красу юнака з кучерявою головою, більші очі й смутне вираження особи. Цей образ, що швидко знайшов шанування на Сході, на Заході не прищепився, тому що з усіма своїми асоціаціями залишився чужорідним.
Адріан упорядкував і зміцнив захист імперії. Імперія зі своїми приблизно 60 мільйонами жителів, так оцінюється кількість жителів у часи Адріана, була захищена тепер 30 легіонами й 350 допоміжними групами, бойова готовність цієї армії постійно підвищувалася Адріаном. Усе більше підсилювалося значення провінційного й регіонального рекрутирування. При Адріане почалося планомірне застосування нової категорії військових допоміжних з'єднань, легкі загони з місцевим озброєнням, які зайняли місце старих регулярних допоміжних формувань, принаймні, у тактичному й функціональному змісті. Новою абстракцією тепер стала дисципліна Августа. Вона з'явилася як нове божество на всіх прапорах римського війська. Більше відомим, чим всієї багатобічної організаторської міри, було зміцнення Адріаном границі. Ці міри Адріана часто зазнавали критики. Його дорікали в тім, що він розмістив римське військо на стратегічно невигідних оборонних лініях, і що воно через брак резервів втратило свою наступальну силу. Його також обвинувачують у тім, що прикордонні формування скотилися до рівня місцевої неповороткої міліції без усякої бойової сили.
Якщо виходити з того, що Адріан свідомо відмовився від подальших настань у стилі Траяна, те не можна заперечувати послідовність цієї оборонної концепції. Його утвір — це систематизація нагляду за границями і їхнім захистом. Дерев'яні палісади, які тепер тяглися уздовж всіх границь, спочатку мали на меті перешкодити безконтрольному переходу через границю, спостерігати за ним на контрольних пунктах. У регіоні укріплені прикордонні лінії не можна розглядати, як передній план оборони в сучасному змісті, а скоріше як лінію охорони границі. Тільки пізніше разом з подальшим укоріненням цієї концепції змінилися й функції. З військової точки зору зовсім безглузде проведення у Верхній Німеччині так званих зовнішніх укріплених границь через густі хвойні ліси було справою Антонина Пія, а не Адріана.
На двох відрізках границі будівництво прикордонних зміцнень в епоху Адріана проводилося недовго. Близько 122 або 123 р. н.е. у Британії почалося спорудження вала Адріана. На відстані приблизно 117 км вал проходила від Солвей-Фирт до Тайму в Ньюкастле. Після його завершення вал представляв по обидва боки захищену військову зону або військовий коридор. Природно, що властиво оборонна сторона була звернена на північ, за кам'яним валом і ровами побудували 16 гарнізонних фортець. Через кожні 1,5 км у стіну були убудовані вежі. З боку вхідних воріт гарнізон міг відтіснити атакуючі стіни й знищити. На півдні земляний вал і рови мали яскраво виражений оборонний характер.
У Верхній Німеччині укріплена система границь була не такий зімкнутої й сильної. У Таунусе й Веттерау лінія фортець випливала по старій осьовій лінії великого передмостового зміцнення, що оточували міцності Заальбург — Фридбург — Бутцбах — Эксцель — Гросс — Кротценбург. Ця лінія випливала до Верта уздовж Майна, перетинала й досягала ріки Неккар у Вимпфена. Уздовж неї йшов ряд фортець до Коннштатта й Кёнгена на півдні. Остаточне зміцнення лінії в східному напрямку було здійснено тільки при Антонине Піє. Природно, що розташованим тут військовим підрозділам надавалася функція прикордонної поліції, але серйозної погрози ззовні на цій ділянці не було.
Нечисленні війни, які провів Адріан, служили єдиної мети — зміцнити влада усередині вже наявних границь. Про придушення повстань на Близькому Сході на початку правління й війни проти племен долини Тиси вже було сказано. До початку правління Адріана стабілізувалася обстановка й у Британії, хіба що в Йоркском таборі повсталі знищили римський легіон. Великий напад аланів на Каппадокию було відбито намісником Флавієм Адріаном, відомим істориком і автором «Походу Олександра» (в 134 р. н.е.). Самою запеклою війною, що провів Адріан, була нова іудейська війна. В 130 р. н.е. у Єрусалимі поруч із табором легіонерів заснували колонію Елія Капітоліна для еллинизированних поселенців. На місці древнього храму Яхве побудували храм Юпітера Капітолійського. Ці міри й строга заборона на обрізання викликав нову хвилю ненависті з боку єврейського населення. На відміну від майже стихійного повстання наприкінці правління Траяна цим повстанням керував умілий проводир Симон Бар Кохба, «син зірки», що видавав себе за месію.
Велике значення для розвитку повстання мав той факт, що його підтримав повсюдно визнаний духовний вождь єврейства Рабби Акиба. Із цієї причини повстання перетворилося у фанатичну релігійну війну. Вона велася євреями як партизанська війна й, як уже часто бувало, хвилювання поширилися на Єгипет. Після важких втрат з римської сторони придушення повстання було доручено намісникові Британії Юлію Півночі. У битвах зі змінним успіхом увели заходи щодо очищення, однак римляни терпіли важкі поразки. Так, був повністю знищений підтягнутий з Єгипту легіон. Нарешті, Адріан в 135 р. н.е. відправився в Палестину. У тому ж році закінчилися бої, що не припиняються з 132 р. н.е. Це була одна з деяких воєн на знищення, що Рим коли-або вів, війна, у якій Римські війська помстилися за єврейські повстання під час Парфянській війни Траяна. Було захоплено близько 1000 сіл і гірських зміцнень, загинуло понад 1/2 мільйон євреїв. За залишилися безлюдна й зруйнована країна. Іудея стала тепер провінцією Сирія Палестина. У грудні 135 р. н.е. Адріан прийняв другу імператорську аккламацію, так високо він сам оцінював ці події, однак від тріумфу відмовився. Ізраїльські вчені останнього десятиліття в печерах Нахабал Хебер недалеко від Мертвого моря, де ховалися втікачі після повстання Бар Кохби, виявили листи великого проводиря до своїх воєначальників Еонатану й Масабалі, у яких утримується опис останньої фази повстання. Як би короткі не були ці листи, вони підтверджують той образ Бар Кохби, що представлений у Талмуді, образ незвичайно суворого, авторитарного й нерідко запальної людини. Вони свідчать також про побожність останніх інсургентів, які святкували суботу й піклувалися про відповідне проведення свята кущей, що треба також із зображень на монетах, випущених Бар Кохбой. Сучасна картина єврейського опору проти Рима збільшується не тільки в обложеному Єрусалимі, що так фанатично оборонявся проти легіонів Тита, не тільки в наскальному зміцненні Массада, захисники якого закінчили життя самогубством, але й у вибуху печер Нахаль Гебер, у яких велика пожежа повстання Бар Кохби був загашений набагато пізніше. Як би безперечним не був успіх Адріана в Іудеї, після його повернення в Рим почалася похмура заключна фаза цього принципату, що багато в чому можна зрівняти з кінцем Тиберія. Так як принц незабаром важко занедужав і жив на своїй віллі в Тиволі, почалися спекуляції із приводу спадкоємця принца. Як би він не був слабкий, він ще раз виявив свою рішучість. При цьому рішення Адріана були досить несподіваними. У середині 136 р. н.е. він усиновив маловідомого молодого сенатора Луция Цейонія Коммода, що після цього став Луцієм Елієм Цезарем. Одночасно були прибрані зі шляхи кандидати з родичів Адріана трикратний консул Луций Юлій Урс Сервиан і його онук Гней Педаний Фуск Салинатор. [3]

Висновок.
Рим - столиця імперії. Розширювалися границі імперії, поступово в неї включалися нові й нові народи. В 212 році всім жителям імперії по едикті імператора Каракалли було даровано римське громадянство. Центром багатомовної держави був Рим. Його називали "Вічне місто" або просто "Місто".
Рим був величезним містом із просторими площами, чудовими храмами й суспільними будинками в центрі й з вузькими, брудними вулицями на окраїнах. При Антонинах населення міста наближалося до мільйона.
Були розширені й заново прикрашені форуми - чотирикутні площі в центрі Рима. Тут кипіло суспільне й культурне життя. У центрі Рима був споруджений просторий форум Траяна, із двох сторін оточений величними будинками. У центрі його височіла колона Траяна.
У Римі зводилися тріумфальні арки, храми. Чудовий храм Венери й Роми, богині Рима, піднімався між Палатином і Капитолієм.
"Золотим століттям" імперії називають час правління династії Антонинів ( 96-192 року). "Наступили роки рідкого щастя, коли кожний міг думати, що хоче, і говорити, що думає" - так писав історик Тацит.
Відповідно до сталого в Римі порядку спадкування вищої влади, що передує імператор усиновляв свого спадкоємця. Коли імператор-усиновитель умирав, на трон вступав усиновлений. Так, імператором Рима в 98 році став полководець Марко Ульпий Траян. Народившись в Іспанії в родині знатних римських колоністів, він пройшов шлях від простого офіцера до командуючого римськими легіонами в Німеччині.
У західних берегів Греції при мисі Акції в 31 році до н.е. відбувся морський бій, що вирішив долю Рима і Єгипту. Клеопатра з незрозумілої причини наказала своєму кораблю покинути місце бою. Антоній кинувся за нею. Обезголовлений єгипетський флот здався римлянам. Війська Октавіана вступили в Єгипет.

Список використаної літератури.
1. Сучасний словник-довідник: Античний мир. Cост. М.И.Умнов. М.: Олімп, АСТ, 2000. Винничук Л. Люди, вдачі й звичаї Древньої Греції й Рима.-М.-1988.-206 с.
2. Древній Рим. Під ред. А.Мясникова.-спб: (Автограф)-1996.- 378с.
3. Іллінська Л.С. Древній Рим.-М.-1997.-432 с.
4. Сергеенко М.Э. Прості люди древньої Італії.-М.-Л.-1964.-183 с.
Предыдущая страница 1 2 3 4 5


Золота доба Римської імперії

Скачать дипломную работу бесплатно


Постоянный url этой страницы:
http://referatnatemu.com/?id=15412&часть=5



вверх страницы

Рейтинг@Mail.ru
Copyright © 2010-2015 referatnatemu.com